Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
Король аж рикнув від люті. Сторожа на його знак кинулася, щоб на місці знищити зухвальця, та алебарди зі свистом пройшли крізь конструкторову постать, наче вона була з повітря. Вражені посіпаки відскочили, а Трурль, засміявшись, сказав:
– Можете рубати мене скільки вам заманеться, бо це тільки моє зображення, створене телевізійно‑дистанційним способом, а насправді я літаю високо над планетою в космічному кораблі й буду кидати з нього на палац страшні смертоносні вантажі, доки не отримаю того, що мені належить.
Він іще не кінчив речення, як почувся страшенний гуркіт, і вибух струсонув увесь палац. Придворні переполохано кинулися тікати, а король, не тямлячися від сорому й люті, мусив виплатити Трурлеві те, що йому належало.
Кляпавцій, почувши про такий поворот справи від самого Трурля, коли той повернувся додому, спитав його, чому він удався до такого примітивного і, як сам його назвав, дурного методу, адже міг скористатися листом, в якому було б приховано справжній шифр?
– Дорадникові легше було б пояснити королеві наявність шифру, ніж його відсутність, – відповів мудрий конструктор. – Завжди легше признатися в якомусь вчинкові, аніж доводити, що ти його не робив. Взагалі при наявності шифру справа була б простою, натомість його відсутність призвела до ускладнень, бо ж насправді кожен текст можна замінити рекомбінаціями на якийсь інший, званий анаграмою, і таких рекомбінацій може бути дуже багато. Отож аби все це пояснити, треба було вдатися до правдивих, але дуже заплутаних пояснень, котрих, я був певен, обмежений розум короля ніколи не осягне. Бо ж сказано колись, щоб зрушити планету, треба знайти точку опори поза нею. Так і я, прагнучи перемогти досконалий розум, повинен був знайти точку опори, і нею була дурість.
На цьому перша машина закінчила свою розповідь. Вона низько вклонилася Геніальйонові й слухачам, а тоді скромно відступила в куточок печери.
Король висловив задоволення з цієї повчальної історії й запитав Трурля:
– Скажи, будь ласка, конструкторе, чи машина розповідає те, чого ти її навчив, чи джерела її інформації містяться поза тобою? А ще насмілюсь зауважити, ця історія, яку ми почули, хоча й дуже повчальна і вдячна, здається незакінченою, – ми ж так і не дізналися нічого про дальшу долю Численців і їх дурного короля.
– Пане, – сказав Трурль, – машина розповідає правду, адже її інформаційні присоски я приставив до своєї голови перед самісіньким виїздом, і вона почерпнула звідки мої спогади. Але зробила це сама, отож я не знаю, які з моїх спогадів вона в себе всотала, тому не можу сказати, що я її чогось умисне навчив. Але не можна й сказати, що джерела її знання містяться поза мною. Що ж до Численців, у розповіді справді не йдеться про їх подальшу долю, бо ж про все можна розповісти, але не все можна владнати. Якби те, що зараз тут відбувається, було не дійсністю, а тільки майстерним оповіданням машини, якийсь слухач міг би запитати, чому ти й твої приятелі маєте кулясту форму тіла, – хоча ця кулястість ніби не виконує в оповіданні ніякої функції, а є просто непотрібним додатком…
Королівські приятелі подивувалися з Трурлевої винахідності, а сам король, широко усміхнувшись, промовив:
– Твої слова не позбавлені слушності. Що ж до нашої форми, то я можу пояснити тобі її походження. Колись дуже давно ми, тобто наші предки, були зовсім інші на вигляд, бо вони виникли з волі драглистих істот, що їх іще називали блідавцями, й котрі збудували наших предків за власним образом і подобою; вони мали тоді руки, ноги, голову й тулуб, який усе це поєднував. Але, визволившись від опіки своїх творців і прагнучи знищити в собі навіть сліди свого походження, покоління моїх предків поступово змінювалися, аж поки досягли форми кулі. Добре це чи зле, але так уже воно є.
– Пане, – сказав Трурль, – кулястість, з погляду конструкції, має як позитивні, так і негативні сторони, але з усіх інших поглядів краще, коли розумна істота не може змінювати самої себе, оскільки така свобода – то справжнє лихо. Бо той, хто мусить бути таким, яким він є, може проклинати долю, але змінити її не може. Але той, хто може змінити самого себе, вже нікого в світі не може звинуватити у своїй недолугості. Якщо йому погано з самим собою, то ніхто, крім нього, в цьому не винен. Але я прибув сюди, королю, не для того, щоб викладати тобі загальну теорію самоконструювання, а для того, щоб випробувати свої машини‑оповідачки. Чи бажаєш послухати наступну?
Король погодився, й тоді співрозмовники, хильнувши з амфор іонної наливки найвищого гатунку, повсідалися зручніше, а друга машина наблизилася до них, гречно вклонилася королеві й сказала:
– Великий Королю! Це буде історія з шухлядками про Трурля‑конструктора та його дивнонелінійні пригоди!
Якось король Мучидав Третій, володар Залізії, викликав до себе Великого Конструктора Трурля, щоб довідатися в нього, як стати досконалим і як переробити для цього дух і тіло. Трурль відповів йому так:
– Якось мені трапилося побувати на планеті Легарії. За своєю звичкою, я затримався в заїзді, вирішивши не виходити з кімнати, доки документально не ознайомлюся з історією та Звичаями легарійців. Це було взимку. Надворі мела хурделиця, і, крім мене, в похмурому будинку не було нікого. Аж тут чую стук у браму. Визирнувши, я побачив чотирьох вбраних у каптури мужів, що аж угиналися від ваги чорних саквояжів. Вивантаживши їх з панцерного повозу, вони ввійшли до заїзду. Наступного дня близько полудня я почув із сусідньої кімнати дуже дивні звуки: відлуння свисту, стукоту, хрипу, дзенькіт розбитого посуду, а найгучніше розлягався могутній бас, що безнастанно й невтомно вигукував:
– Хутчіше, сини помсти! Хутчіше! Тягніть елемент крізь сито, та рівненької А тепер у лійку його! І вальцювати! А подайте‑но мені того схованого в смерті корчимуху, бляходера, іржоїда, того хрободава! І в могилі не сховається від нашого справедливого гніву! Сюди його разом з огидним мозковиськом, з хижими лаписьками, а тепер витягайте йому носа, далі, далі, рівненько тягніть, щоб було за що схопити під час тортур! А дмухніть‑но правим міхом, працьовиті мої! «У
