Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

class="p1">– Якби я розтовк тобі голову, то так само нічого, крім електронів, не побачив би там, – відповів Кляпавцій. – Ти. мабуть, вдаєш, що не розумієш того, про що я тобі кажу, бо добре знаю, що ти не такий дурний. Грамофонної платівки ні про що не спитаєш, вона не благатиме в тебе пощади і не падатиме на коліна. Ти кажеш, хто знає, чи стогнуть вони під ударами тільки тому, що так підказують їм зсередини електрони, які при русі породжують звук, чи справді кричать від нестерпного болю? А це таки різниця! Адже не той страждає, хто дає тобі потримати своє страждання в руках, щоб ти міг його помацати, спробували на зуб і зважити, а той, хто своєю поведінкою виявляє страждання! Ось доведи мені зараз, що вони нічого не відчувають, що не думають, що не існують    взагалі як істоти, свідомі того, що вони замкнені між двома безоднями небуття, – тією, яка перед народженням, і тією, яка після смерті, – доведи мені це, і я не чіплятимусь до тебе! Доведи мені зараз же, що ти тільки імітував    страждання, а не створив    його!

– Ти добре знаєш, що це неможливо, – тихо заперечив Трурль. – Бо ще тільки взявши до рук інструменти перед порожньою скринькою, я вже мав передбачити можливість такого    доказу саме для того, щоб запобігти їй при проектуванні Ексилієвої держави, щоб у монарха не виникло враження, що він має справу з маріонетками, лялечками, замість абсолютно реальних підданих. Я не міг вчинити інакше, зрозумій! Бо все, що порушувало б ілюзію цілковитої реальності, звело б нанівець усю правдоподібність володарювання, зводячи його до механічної гри…

– Розумію, все чудово розумію! – вигукнув Кляпавцій. – Наміри в тебе були благородні – ти тільки хотів створити механічну державу, якомога подібнішу до реальної, щоб їх не можна було розрізнити, і з жахом усвідомлюю, що тобі це вдалося! Від часу твого повернення минули заледве якісь кілька годин, але для них, замкнених у тій скриньці, – цілі століття. Скільки вже знівечено життів, і все задля того, щоб дати більше поживи для Ексилієвої пихи!

Не кажучи більше ні слова, Трурль рушив до свого корабля і побачив, що приятель іде слідом за ним. Розкрутивши вакуумний корабель як дзигу, Трурль скерував його ніс поміж два великі скупчення одвічних вогнів і так наліг на кермо, що Кляпавцій зауважив:

– Ти невиправний. Завжди спершу щось робиш, а тоді вже думаєш. І що ж ти збираєшся зробити, коли ми туди прилетимо?

– Відберу в нього державу!

– І що з нею зробиш?

– «Знищу її», – хотів був крикнути Трурль, але затнувся на першому ж звукові, який не міг видобутися йому з горла. Не знаючи, що сказати, він буркнув:

– Влаштую вибори. Хай вони самі підшукають собі справедливих володарів.

– Ти запрограмував їх як феодалів і васалів, що їм з тих виборів, хіба вони вплинуть на їхню долю? Треба спершу зруйнувати усю структуру тієї держави й почати ще раз спочатку…

– Але де кінчається зміна структури й починається переробка свідомості? – заволав Трурль. Кляпавцій нічого йому на це не відповів, і так вони летіли в понурій мовчанці, аж поки нарешті побачили Ексилієву планету, і коли робили останній виток перед посадкою, їх вразив її незвичайний вигляд.

Всю планету вкрили незліченні ознаки розумової діяльності. Мікроскопічні мости, як рисочки, виднілись над водами струмочків, а в калюжах, у яких відбивалися зірки, було повно корабликів, наче стружки плавали… Затінений бік планети, її нічна півкуля була всіяна вогниками міст, а на освітленій півкулі було видно міста, але самих мешканців, через їхні мізерні розміри, розгледіти не вдалося навіть у найсильніші біноклі. Тільки короля там не було й сліду, наче його поглинула земля.

– Нема його… – прошепотів вражений Трурль. – Що вони з ним зробили? Видно, їм вдалося розбити стіни скриньки й посісти усю цю планетчину…

– Глянь! – сказав Кляпавцій, показуючи на невеличку хмаринку в формі грибка для церування панчіх, яка поволі розпливалася в атмосфері. – Вони вже знають про атомну енергію… А он далі – бачиш ту скляну штуку? То рештки скриньки, яку вони перетворили на якусь святиню…

– Не розумію. Все‑таки, то була лише модель. Лише процес із безліччю параметрів, тренажер монархії, імітація, створена зі змінних у мультистаті, – бурмотів здивований, отетерілий Трурль.

– Так. Але ти зробив непростиму помилку надмірної досконалості у наслідуванні. Не бажаючи створити простий годинниковий механізм, ти через свій педантизм мимоволі збудував те, що можливе й за своєю суттю цілком протилежне механізмові…

– Годі! – крикнув Трурль.

Вони мовчки вдивлялись у планету, аж раптом щось легенько стукнулось об їхній корабель, ледве його зачепивши, – вони побачили той предмет, – він залишав позад себе смужку тьмяного світла. Був то космічний кораблик, а може, тільки штучний сателіт, дивовижно схожий на один із сталевих капців, що їх носив тиран Ексилій. А коли конструктори поглянули вгору, то високо над планеткою побачили світне тіло, якого тут раніше не було. І вони впізнали в його округлій, бездоганно холодній поверхні сталеві риси Ексилія, який став таким чином Місяцем Мікромініантів.

КАЗКА

ПРО ТРИ МАШИНИ‑ОПОВІДАЧКИ

КОРОЛЯ ГЕНІАЛЬЙОНА

[25]

Конструктор Трурль винайшов по замовленю короля Геніальйона три машини, перша розповідала замислуваті оповіді, друга — хитромудрі, третя — беручі за душу.

Якось раз з’явився до Трурля незнайомець, у якому, ледве він висів з фотонного паланкіна, відразу було видно неабияку особу, що прибула з далеких країв, бо там, де у всіх звичайно бувають руки, у нього лише легкий вітерець повівав, де у всіх ноги, в нього тільки вигравала чудова веселка, і навіть замість голови він мав коштовний капелюх. Та й говорив якось зсередини, бо сам являв собою ідеально виточену кулю з приємною поверхнею, оперезану розкішним плазматичним шнурком. Привітавшись із Трурлем, він відрекомендувався, сказавши, що їх двоє, а саме – півкуля верхня і – нижня: першу звуть Синхронізієм, а другу – Синхрофазієм. Захоплений таким чудовим конструкторським вирішенням розумної істоти, Трурль признався, що йому ще ніколи не довелося бачити такої старанно викінченої, із такими досконалими манерами та діамантовим полиском особи. Прибулець і собі похвалив Трурлеву будову і після цього обміну люб’язностями розповів, що його сюди привело: як приятель і вірний слуга знаменитого короля Геніальйона він прибув до Трурля, щоб замовити у нього три машини‑оповідачки.

– Мій король і владар, – сказав він, – віддавна вже не