Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

– Гонорарні справи залишмо аж на самий кінець тих приємних обставин, які привели тебе до нас, – сказав король, легко заточуючись від стримуваної веселості, що охопила його після Трурлевої промови. – А тепер, конструкторе, прошу тебе бути моїм гостем, сідай разом із моїми вірними друзями на лаву до цього скромного столу і розкажи, коли твоя ласка, про свої діяння чи про те, як ти відмовляєшся від них.

– Якщо Ваша ласка, королю і владарю, – озвався Трурль. – Боюсь, що я не досить красномовний. Проте мене чудово заступлять оці три машини, що їх я привіз із собою. Це було б доречним, бо принагідно їх і випробуємо.

– Хай буде по‑твоєму, – погодився король.

Після цього всі посідали в таких позах, що виказували їхню цікавість і очікування чогось незвичного. А Трурль дістав із паланкіна покритий білим лаком корпус, натиснув на кнопку і сів праворуч від Геніальйона. Тоді перша машина сказала:

– Якщо Ви не знаєте історії про Численців, про їхнього короля Мудрильйона, про його Досконалого Дорадника та про Трурля‑конструктора, котрий спершу створив Дорадника, а потім його знищив, то слухайте!

Держава Численців славиться своїми громадянами, які відзначаються тим, що їх сила‑силенна. Одного разу, коли конструктор Трурль перебував у шафранових околицях сузір’я Деліри, він трохи збився з дороги й побачив планету, яка, здавалось, уся ворушилася; знизившись, він зрозумів, що планета геть уся вкрита юрмами істот, і, ледве нагледівши якихось кілька квадратних метрів відносно вільного грунту, приземлився. Відразу ж позбігалися тубільці й оточили його, демонструючи, як їх багато; але оскільки вони кричали про це всі разом і навперебій, він довго не міг зрозуміти, про що йдеться. А коли зрозумів, запитав:

– Вас справді так багато?

– Справді!!! – заверещали вони з нечуваною гордістю. – Ми незліченні.

А інші гукали:

– Нас – як маку!

– Як зір на небі!

– Як піску! Як атомів!

– Припустімо, – відказав Трурль. – І що з того, що вас так багато? Чи, може, ви весь час рахуєте, скільки вас є, і маєте з того приємність?

– Неосвічений чужоземцю, – вони йому на те, – знай же, що коли кожне з нас тупне ногою, – гори двигтять, коли хукнемо всі разом – такий вихор зривається, що дерева валить, а коли всі посідаємо, то вже ніхто не може ворухнути ані рукою, ані ногою!

– А навіщо треба, щоб двигтіли гори, страшний вітер виривав дерева і ніхто не міг поворухнути ані рукою, ані ногою? – спитав Трурль. – Хіба не краще, коли гори стоять спокійно, вітер здіймає вихори, і кожен рухається, як хоче?

Тоді вони страшенно обурились з тієї легковажності, з якою він поставився до їхньої могутньої чисельності і чисельної могутності; отож тупнули, хухнули й сіли, аби довести, як їх багато і що з того виникає. Внаслідок цього землетрус поперевертав половину дерев, давлячи тих, що стояли попід ними, вітер від хухання повалив решту людей, розчавивши при цьому іще сімдесят тисяч чоловік, а ті, що зосталися живі, не могли поворухнути ані рукою, ані ногою.

– О милосердні небеса! – заволав Трурль, затиснутий серед тих, що сиділи, як цеглина в стіні. – Яке нещастя!

Як виявилось, цими словами він ще більше їх образив.

– Дикий чужоземче! – репетували вони. – Що значить втрата кількохсот тисяч для Численців, яких ніхто не може перелічити! Того, що не помітне, взагалі не можна назвати втратою; ми тільки показали тобі, які ми могутні, коли тупнемо, хухнемо чи сядемо, а що ж було б, якби ми взялися до більших справ?!

– Авжеж, – сказав Трурль, – ви не думайте, що мені незрозумілий спосіб вашого мислення. Відомо, що все велике й численне викликає загальну повагу. Так, наприклад, смердючий газ, який ліниво клубочиться на дні старої діжки, не викликає нічийого захоплення, але якби його вистачило на Галактичну Туманність, це одразу викликало б у всіх подив і захоплення. А проте це той самісінький протухлий звичайнісінький газ, тільки у великій кількості.

– Нам не подобаються твої слова! – закричали Численці. – Ми не хочемо слухати тут про якийсь смердючий газ!

Трурль роздивлявся на всі боки, шукаючи допомоги поліції, але тиснява була така, що годі було б і протовпитися.

– Любі Численці, – сказав він, – дозвольте мені залишити ваш край, оскільки я не поділяю вашої віри в кількість, що це чудово само по собі, якщо за кількістю більше нічого не стоїть!

Вони ж, перезирнувшись, тільки торкнулися пальцем пальця, – і це спричинило такий потужний струс, що його рівнодійна сила виштовхнула Трурля в атмосферу, і він довго летів, перекидаючись, аж поки не впав просто на ноги в саду біля королівського палацу. Трурль побачив, що до нього саме наближається Мудрильйон Найбільший – володар Численців. Якийсь час поспостерігавши, як Трурль летів і падав, він сказав:

– Чужоземче, як мені доповіли, ти не виявив належної пошани до мого незліченного народу. Ставлю це на карб твоєї розумової обмеженості. Але хоч ти й не розумієшся на справах вищого порядку, та, здається, дещо тямиш у справах нижчих, і це якраз дуже до речі, бо мені потрібен Досконалий Дорадник, от ти мені його й збудуєш!

– А що повинен уміти той Дорадник, і що я матиму за те, що збудую його? – спитав Трурль, обтріпуючись від пилюки й болота.

– Він повинен уміти все, тобто: відповідати на будь‑яке запитання, розв’язувати будь‑яку проблему, давати найкращі поради, словом, являти найвищу мудрість. Якщо збудуєш його, я дам тобі сто або й двісті моїх підданих; за якусь там тисячу‑другу торгуватися не буду.

«Мені здається, що надмірна кількість розумних істот дуже небезпечна, бо уподібнює їх до піску; і цьому королеві легше розпрощатися з цілим ройовиськом своїм підданих, аніж мені зі старим шкарбаном!» – подумав Трурль.

А вголос сказав:

– Пане, дім у мене невеликий, і я не знав би, що робити з сотнями тисяч невільників.

– Мій обмежений чужеземцю, я маю спеціалістів, які пояснять тобі, що від ройовиська невільників дуже багато користі. Їх можна повдягати у різнобарвні шати, щоб укладалися на великій площі у вигляді мозаїки або творили живі написи повчального змісту на кожен випадок життя; ще їх можна позв’язувати в пучки й підкидати, можна з п’яти тисяч зробити молот, а з трьох тисяч – його руків’я, щоб лупати скелі або валити ліс; можна плести з них мотузки, робити штучні в’юнки або підвіски. Тоді ті, що звисатимуть останні над безоднею, кумедно звиваючись і попискуючи, і серце тішитимуть, і око милуватимуть. Або накажи десяти тисячам молоденьких невільниць, щоб, стоячи на одній нозі, правими руками робили вісімки і водночас клацали пальцями