Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Кирило піднявся з-за столу, почав походжати по тісному обширі своєї кабіни; чотири кроки в одному напрямі, чотири у зворотному.

«Естафета розуму… Фаетон, Марс, Земля… Американці стверджують, що абсолютний вік шарів, у яких була знайдена галька, близько 80 мільйонів років. Мезозойська ера Землі… Час динозаврів… Що ми знаємо про земний мезозой[120]? Здавалося б, і багато, і страшенно мало. Загадкові епохи наростаючого розширення Землі, гігантизму форм життя, страхітливих метаморфоз рослин і тварин, велетенських лавових виливів…

Земля раптом почала роздуватися й набухати, мов дозріваючий кокосовий горіх. І, як у дозріваючого кокоса, зовнішня оболонка не витримала, була розірвана на шматки — нинішні континенти. Показався глибинний шар, залікований базальтовими лавами, — нинішнє дно земних океанів. Ймовірно, щось трапилося і з силою тяжіння — гігантські ящери мезозою навряд чи могли б існувати в нинішньому гравітаційному полі Землі. Де шукати слід естафети розуму в хаосі мезозойських перетворень Землі? І пізніше — також нічого до самої Атлантиди[121], про яку ми — люди XXІ століття, — ще продовжуємо сперечатися».

Кирило зупинився, сперся обома руками об край столу, окинув поглядом розкладені на столі папери.

«Проект, пропозиції… Мак, звісно, має рацію… Надто хистко, непереконливо… Значить… Значить, доведеться ще раз почати спочатку… Із самого початку. Залишилося три дні і три ночі. Має вистачити…»

Кирило опустився в крісло, різким рухом відсунув списані аркуші і, поклавши перед собою чисті, почав швидко писати:

«В другій половині минулого століття відомий планетолог Олексій Савченко сформулював свою славнозвісну гіпотезу про нестаціонарні явища при розвитку планетних систем і про наслідки розриву Фаетона для інших планет земної групи…»

Кирило не вклався у відведений час — говорив майже годину. Всупереч звичаю, Бардов не зробив зауваження, а продовжував уважно слухати, погладжуючи бороду. Коли доповідь була закінчена, запала довга мовчанка.

Кирило обвів поглядом обличчя присутніх. У очах Геворга причаїлася іронічна посмішка. Мак кивнув схвально, але ледь насторожено — з чимось, мабуть, був не згоден, хоча ще вчора вони детально обговорили всі деталі проекту. Шефуня відчужено розглядав свинцеву коробочку, що лежала перед ним на столі. Сергій, низько нахиливши голову, щось записував. Решта сиділи нерухомо, дивлячись поверх голови доповідача.

— Американську версію «космічних прибульців» ви, колего, цілком відкидаєте, — напівпитально відзначив Бардов, продовжуючи розглядати коробку з кристалами.

— Так, — підтвердив Кирило. — Ми маємо справу зі слідами тутешньої цивілізації. Треба розгортати подальші пошуки.

— У вашій цікавій «конструкції» найхиткіший щабель — спроба пояснити, чому вони, — шефуня постукав нігтем по свинцевій коробочці, — втратили… активність.

— Це гіпотеза.

— А все решта, колего?

— Решта? — Кирило знизав плечима. — Судити вам… Для мене існування тут у минулому високої цивілізації — факт. Невідомий нам спосіб запису і відтворення інформації також факт. Космічні польоти аборигенів Марса також. І ще багато всього, про що мовилося.

— У кого є питання? — запитав шефуня.

— У мене, — підняв голову Сергій. — Спосіб проходки шахт у крижаній оболонці Марса? Я зрозумів, що шахт має бути декілька…

— Цих шахт буде багато, — заперечив Кирило. — Іншого шляху немає. Все, що зараз стирчить над льодом, над шарами піску і щебеню, це молодий рельєф, вік якого вимірюється тисячоліттями. Нам необхідно проникнути в дольодовиковий час — на десятки мільйонів років у минуле. Шлях один — прокопуватися крізь лід, причому в різних точках планети. Скільки знадобиться шахт, я не знаю, але без них завдання не вирішити. А спосіб проходки, ймовірно, теж один — пропалювати лід спрямованим променем енергії.

— Пробуритися крізь лід не змогли, — відзначив хтось ззаду, — а замахуємося на шахти.

— Це зовсім різні речі, — заперечив Кирило. — Наша бурова установка не пристосована для буріння льоду і не розрахована на такі глибини.

— Але з шахтою, і тим більше з шахтами, буде ще важче, — буркнув Сергій.

— Звичайно. Доведеться конструювати спеціальні енергетичні установки. Пропоную кооперуватися з американцями. Вони напевно продовжуватимуть дослідження. Пояснимо їм нашу точку зору, якщо ви приймете мій проект, і вестимемо роботи спільно. Самим нам такий об’єм гірських робіт, звісно, не провернути.

— Ще питання? — повторив шефуня.

— Дозвольте? — Геворг підняв руку. — Хотілося б усе-таки почути, як у світлі всього сказаного доповідач пояснює появу цілком однакового фантома в печері і на нашому космодромі. Ну і звісно — повне зникнення цього фантома після того, як Азарій спробував наїхати на нього всюдиходом?

Мак нараз стрепенувся й різко труснув німбом рудого волосся, а шефуня з цікавістю поглянув на Кирила.

— Ми чекали цього питання, — спокійно сказав Кирило. — Ми з Маком… Тому я нічого не згадав у доповіді. Відповідай краще ти, Маку.

— Гаразд, — Мак піднявся. — Тим більше що я збирався виступити й зізнатися… Шановні колеги, в появі фантома на космодромі винні ми з Азарієм. Досі я мовчав, тому що сам дізнався про це лише вчора увечері. Звинувачення пред’явив мені він, — Мак указав пальцем на Кирила, — докази виявилися настільки серйозними, що мені не залишалося нічого іншого, як зізнатися. При повторних відвідинах печери ми з Азарієм узяли звідти зразки гірських порід. Узяли їх зі стінок печери — в тому місці, де Азарій бачив фантом, і в інших місцях. Коли ми прилетіли з ущелини Копрат на наш космодром, нам здалося, що зразків надто багато. Всі вони були приблизно однакові, і ми взяли з собою у всюдихід лише частину, решта залишили на краю бетонної плити космодрому. Оскільки в привезених нами на базу зразках нічого цікавого не виявилось, я й