Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Бардов спохмурнів, рухом руки перервав Джікса.

— На Землю повідомили про це?

— Ні… Наразі ні. Якщо Енріке доставлять живим, тоді повідомимо… Що самі знатимемо на той час. Попереду ще майже три земні місяці. Я не хотів піднімати тривогу передчасно.

— Обговоримо ситуацію, — запропонував шефуня. — Ваші міркування?

За добу, проведену на американській станції, вони вперше зібралися учотирьох у кімнаті, відведеній Бардову.

— А як тут з додатковими вухами? — поцікавився Геворг.

— Яке це має значення, — шефуня поморщився, — ми всі сидимо в одному човні…

— Який може піти на дно?

— Якщо не дотримуватися осторог…

— Геть як на Землі! — Геворг усміхнувся. — Моя думка: якщо розповідь Джікса правда — вони наламали дров.

— Що далі?

— Вони зобов’язані були розповісти про все перед відправкою Енріке Кенбі.

— Що змінилося б? Характер ураження неясний і зараз. Аналогія зі станом Азарія очевидна. Про Азарія ми повідомили все, що знали, — шефуня знизав масивними плечима, — річ не в цьому.

— Звісно, — підтвердив Кирило, — почуте сьогодні — деталі. Ти, Геворгу, шукав джерело фантомів. Американці його надали. Завтра побачимо в дії…

— Хто не боїться, — Геворг підморгнув.

— По суті, ми не дізналися нічого нового, — продовжував Кирило. — Без зайвої скромності можу сказати, я підозрював щось подібне…

— Ну силач! — вигукнув Геворг. — Значить, ти і про космічних прибульців здогадувався? Молодець!

— Прибульці ні до чого. Не в них річ. Головне зараз люди…

— Як ні до чого? А хто камінчики підкинув?

— Зачекай, Геворгу, — різко зупинив фізика Мак. — Кір слушно каже… Ми з ним оглянули сьогодні постраждалих. Двоє у важкому стані, майже як Енріке, коли його привезли до нас. А ще два тижні тому ці хлопці почували себе цілком пристойно. Випромінювання, пов’язане з фантомами, діє не відразу, його наслідки, що спочатку здаються незначними, відтак наростають, мов лавина. Вражаються якісь вузли центральної нервової системи: спочатку — кори великих півкуль, відтак спинного мозку. Фінал — параліч.

Я наразі не бачу радикального способу і засобів зупинити цю лавину. В усякому разі тут… Ймовірно, існує гранична допустима доза опромінювання, але ми її не знаємо, тому що нічого не можемо виміряти. Кір вважає дещо інакше, але хай він сам скаже…

— Ситуація справді дуже важка, — почав Кирило, але я думаю так: ці білі кристали — носії інформації, закладеної в них розумом. Ми зараз не знаємо, хто заклав інформацію. Важливе інше: це послання розуму розумові… Значить, воно не може, — не повинно супроводитися спробою заподіяти зло. Інакше воно безцільне. А безцільне зло — зброя недоумків.

Фантом — німий зоровий образ — лише частина інформації, можливо, не найголовніша. Таємниче випромінювання — друга частина, яка, ймовірно, має сприйматися безпосередньо мозком, але… наш мозок або для цього не пристосований, або… ще не навчився сприймати подібну інформацію; це призводить до травм центральної нервової системи — травм і захворювання…

Мені чомусь видається вірогіднішим друге припущення: наш мозок наразі не справляється з потоком цієї інформації. Принципової несумісності не повинно бути, адже сприймаємо ж ми зоровий образ. Значить… Значить, треба допомогти мозку освоїтися зі всім потоком інформації. Як? Не знаю… Треба думати…

— Спокусливо, — відзначив шефуня. — Але як небезпечно! В цьому випадку шлях один — ризикувати… Азарій, і Енріке, і тутешні хлопці ризикнули… Що вийшло?

— Вони ризикували усліпу, — заперечив Кирило, — а треба подумавши, розумно…

— Можна, звісно, спробувати й розумом, — усміхнувся Геворг, — лише де його стільки взяти до завтра

Проте ані наступного дня, ані протягом цілого тижня, поки Бардов і його супутники залишалися гостями американців, спостерігати фантом не вдалося. Або уламки білого кристала раптом утратили свою дивовижну властивість, або щось змінилося в атмосфері планети, але фантом виникати перестав, хоча умови сонячного освітлення всі ці дні залишалися сприятливими.

Джікс виглядав цілковито збентеженим. Його помічники збилися з ніг, без кінця змінюючи положення гоніометрів[117], у яких були закріплені уламки загадкової білої гальки.

— Не розумію, — сказав Джікс у останній вечір, коли всі зібралися в кают-компанії американської бази, — просто не розумію… Немов вони самі розумні й вирішили раптом проявити впертість.

Він указав на коробку, в якій лежали білі уламки.

— Раніше ми без особливих зусиль отримували зображення, — додав Морстон, — наприклад, від оцих шматочків, позначених зеленою тушшю.

Він обережно торкнувся пальцем декількох уламків.

— За минулий тиждень ми перепробували всі уламки, аж до найдрібніших, — хрипко відзначив Фред, — ще одна загадка…

— Ми передамо вам половину уламків, — сказав Джікс, — ви зможете працювати з ними у себе, а ми продовжимо дослідження тут. Можливо, вдасться знову активізувати їх. У разі успіху відразу повідомимо. І ви також повідомляйте.

— Певна річ, — кивнув Бардов.

— Навіщо ж половину, — спохмурнів Грідлі, — ймовірно, вистачить декількох шматочків, наприклад, два із зеленими позначками і дві-три дрібніші крупинки. Тим більше що невідомо…

— Ні, половину, — різко перебив Джікс. — Продовжуватимемо дослідження на паритетних[118] засадах. Якщо вони виявлять щось подібне, то повідомлять нас.

— Певна річ, — знову підтвердив Бардов, погладжуючи бороду.

— На жаль, наші друзі завтра покидають нас, — продовжував Джікс, — тому розділимо матеріал зараз. Давайте терези, Гіббі.

Мовчазний Гіббі поставив на стіл аптекарські терези і під уважним поглядом Джікса розділив уміст картонної коробочки на дві рівні наважки. Одну Джікс пересипав у сіру металеву коробочку і вручив Бардову,