Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Річ у тім, що необхідний, — він затнувся, — вочевидь, необхідний, особливий стан тутешньої атмосфери і певне орієнтування цих кристалів щодо прямих сонячних променів. Лише за цих сприяючих умов кристали починають виділяти вміщену в них інформацію і… стають небезпечними. Ми працювали з ними емпірично[115] і параметрів найбільшого сприяння, ймовірно, не знаємо. Проте не виключено, що в цьому останньому випадку вони найбільш небезпечні.
Сама ця знахідка, — Джікс указав на коробку з білими уламками, — певною мірою випадкова, проте при детальних геологічних дослідженнях рано чи пізно вона, ймовірно, була б зроблена. І я переконаний, з подібними «кристалами» дослідники Марса ще зустрінуться.
Даруйте, що розповідаю не дуже систематично, але ця матерія така — з чого не почни, все одно виникає безліч питань. Із чого все почалося? Наші геологи деякий час тому при польових дослідженнях спостерігали дивний міраж — настільки дивний, що схильні були прийняти його за галюцинацію…
— І що ж це було? — запитав Бардов, тому що Джікс раптом замовк і задумався.
— А був це, уявіть, якийсь космодром у мить старту космічного корабля, але цілком неземного типу — щось на кшталт гігантської півсфери з вертикальним зльотом. Спостерігалося це диво всього з півхвилини і поступово зникло, тому що сонце почало заходити за край урвища.
— І було це в каньйоні Копрат? — швидко запитав Мак.
— Уявіть собі, так, — здивувався Джікс, — а ви, пробачте, також спостерігали там щось подібне?
Мак заперечно труснув головою.
— Я гадаю, нам поки не слід перебивати професора, — відзначив Бардов, несхвально поглядаючи на Мака.
— Ні-ні, прошу вас, — запротестував Джікс, — питайте, питайте все, що вас зацікавить. Я можу пропустити щось істотне. Ми тут уже стільки разів усе це обговорювали…
Він зробив довгу паузу, але питань не надійшло, і він продовжував:
— Пригода з геологами дуже зацікавила доктора Енріке Кенбі — того самого, якого довелося з вашою допомогою відправити на Землю. Кілька разів він виїжджав разом з геологами в Копрат. Вони показали йому місце, звідки бачили міраж. Він влаштував там спостережний пункт, і врешті-решт упіймав цей феномен. Уперше спостерігав його також при низькому сонці близько десяти хвилин, провів навіть кінозйомку, але плівка виявилася засвіченою. На жаль, спочатку ніхто не надав значення засвіченій кіноплівці… Енріке продовжував дослідження. Він узагалі був фанатиком науки і вже якщо чимось захоплювався, зупинити його було неможливо. Його пошук ми спочатку не сприймали серйозно, — Джікс зітхнув, — це також було помилкою, насамперед моєю…
— Історія повторюється, — пробурмотів Бардов.
— З’ясувалося, що виникнення міражу залежить не лише від положення сонця, — продовжував Джікс, допитливо поглядаючи на Бардова, — але й ще від ряду чинників, зокрема від стану верхніх шарів іоносфери[116]. На жаль, Кенбі майже не вів записів… Після того, як він вибув з ладу, ми блукали напотемки… Він врешті-решт визначив найбільш вірогідне місце в урвищі каньйону, яке з його точки зору було відповідальне за виникнення… міражу. Там нічого примітного не виявилося. Залягав шар червонуватого пісковику з дрібною галькою, що нічим не вирізнявся серед інших гірських порід, які складають північну стіну каньйону. Проте, коли Кенбі прикрив це місце темним екраном, міраж виникати перестав. Прибрали екран — міраж з’явився, але на дуже короткий час. Річ у тім, що дні ставали коротшими, сонце заходило все раніше, й умови освітленості цієї частини каньйону ставали все менш сприятливими. Ймовірно, слід було зачекати до весни, та Енріке чекати не вмів. На його прохання геологи зрізали частину підозрілого шару. Пробу привезли сюди, почали досліджувати. Нічого незвичайного в ній не виявилося, окрім одної-єдиної гальки, яка яскраво світилася при опромінюванні ультрафіолетом. На Землі таке світіння, як ви, звісно, знаєте — одна з ознак алмазу. Галькою зайнявся наш мінералог. Незважаючи на високу твердість, це був не алмаз. Більше того, склад речовини виявився настільки незвичайним і складним, що виникла думка… про її штучне походження. Тоді галькою повторно зацікавився Енріке і встановив, що й вона, і будь-який з її уламків за певних умов прямого сонячного освітлення стає джерелом… — Джікс зробив довгу паузу, мабуть, підшукуючи найбільш точне визначення.
— Фантома? — підказав Бардов.
— Якщо завгодно, — кивнув Джікс, — або — певної кількості інформації. Ми всі — й мої колеги, присутні тут, і решта співробітників станції неодноразово були свідками експериментів Енріке Кенбі з цією речовиною. Мушу сказати, що видовище безгучно злітаючого гігантського космічного корабля вражає. Щоправда, спектакль удавався не завжди. Іноді фантом не виникав…
— Значить, тут, — Бардов покрутив у пальцях один з білих уламків, — відображений лише старт якогось корабля?
— Не лише, — відказав Джікс, — Енріке вдавалося отримувати і ще якісь зорові сигнали — хаотичну суміш барв, подібну до різноколірного полум’я. Вони не розшифровуються. Ми вам усе це продемонструємо, якщо, звісно, не боїтеся. Річ у тім, що інформація, вміщена в цих уламках, не обмежується зоровим рядом. Ми знаємо тепер, що й сама речовина, і створювана нею оптична модель, або фантом, у свою чергу, стають джерелом якогось випромінювання, небезпечного, а можливо, і згубного для людського мозку й нервової системи. Ми всі, в тій чи іншій мірі, уражені цим випромінюванням і, відверто кажучи, я не певен… чи доіснуємо у нормальному стані до прильоту нашого корабля. Прискорити його появу, як ви знаєте, неможливо. Нам залишається лише сподіватися на провидіння і… вашу допомогу… Саме тому я розповідаю про все так детально й відверто. Критична доза цього невідомого випромінювання наразі невідома. Не знаємо ми й характеру ураження та міри незворотності наслідків. Я спочатку гадав, що лише Енріке перебрав міру. Ні… За останні тижні погіршав стан ще декількох наших товаришів, разом
