Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Очі Геворга хитро зблиснули:

— Це питання до медиків, шановний шефе. Не беруся відповідати, хоча не виключаю, що «побічні явища» залежать від потужності використаної апаратури.

Кирило вже приготувався заговорити, але його випередив Сергій — енергетик і радіоастроном.

— Я підрахував, — сказав він, ні на кого не дивлячись, — необхідну потужність випромінювання для відтворення фантома з тим вражаючим «жорстким» ефектом, який імовірно відчув на собі Азарій… Навіть при відстані в десять кілометрів потужність випромінювача має бути у сто мільйонів разів більша від тієї, яку використовував Геворг. Подібними потужностями ніхто на Марсі не володіє: ані ми, ані американці… У радіусі десяти кілометрів від космодрому нічого подібного, звісно, не могло бути; і не лише в десяти, в ста і в тисячі кілометрів — також.

Запала довга мовчанка.

— Що сильніший і проникливіший наш розум, то виразніше відчуває він своє безсилля, — прогудів нарешті шефуня. — Чи знайдуться охочі спростувати Монтеня[114]?

«Ні, далебі, мені зарано вискакувати зі своєю гіпотезою, — подумав Кирило, — треба дочекатися нового прояву фантома, зробити заміри… Добре, що Сергій виступив із розрахунками. Не знав, що ця історія його так зацікавила. Доведеться побалакати і з ним… Але якщо він не помиляється, космічний варіант виключений і тоді…»

— Ну а відповідальний виконавець із проблеми «фантом Азарія» скаже нам сьогодні щось?

Кирило здригнувся, підняв голову. Твердий погляд шефуні був спрямований просто на нього.

Ще мить він вагався. Казати чи ні?..

— Ні, — почав він поволі, — надійними даними, які могли б зацікавити присутніх, у світлі… експерименту колеги Геворга, я поки не володію. «Фантом Азарія» більше не спостерігався, американські дослідники не змогли або… не захотіли повідомити нічого нового. По суті справи, ми навіть не знаємо, чим викликане захворювання доктора Енріке Кенбі. У його карті лише фіксація спостережень лікаря й ані слова про можливі причини… Галюцинації згадуються, але які саме — невідомо. Схожість зі станом Азарія має місце, але лише схожість. Через дев’ятнадцять днів я мушу подати на ваше затвердження програму досліджень із проблеми «фантом Азарія». Не викликає сумніву, що до цього треба побувати в американців.

— Все правильно, — спокійно констатував шефуня, — значить, завтра ви й вирушите до них… разом з Максимом. Із Джіксом я домовлюся…

Домовлятися з Невілом Джіксом шефуні не довелося. Щойно закінчилося засідання, черговий оператор поста управління Бази попросив професора Бардова терміново спуститися в радіорубку. Шефуня повернувся в кают-компанію через декілька хвилин. Його широка червона фізіономія сяяла від задоволення.

— Самі завітають сьогодні увечері, — повідомив він Кирилові. — Я маю на увазі американців, — пояснив він після невеликої паузи. — Морстон і ще один… Джікс просить допомогти… Допоможемо, звісно… Отож готуйтеся, Кіре… Завтра вранці полетите.

Проте виліт довелося відкласти… Вночі почався ураган. До ранку він посилився. Захисні півсферичні куполи здригалися від страхітливих поривів вітру. Настав світанок, але навколо Бази все тонуло в густій червоно-бурій імлі, що зрідка прорізалася фіолетовими сполохами електричних розрядів.

Морстон, що прилетів увечері, ночував на Базі. Його супутник залишився на планетольоті, який американці посадили у плоскій улоговині, за декілька сотень метрів на північ від споруд Бази.

За сніданком, прислухаючись до гуркоту й завивання урагану, Морстон стривожено похитував головою.

— Непокоїтеся про вашого товариша? — запитав Мак. — Треба було і йому ночувати тут. Даремно він відмовився.

— Електричні розряди… У нас таких гроз не буває. Звідки тут стільки електрики?

— Ваша станція розташована набагато вище — в гірському районі, — сказав Бардов. — Із півночі вас прикриває вулканічний масив. А ми — на краю рівнини, відкритої на північ. Коли урагани бувають особливо сильні, вони приходять з півночі. Як і цей.

— На Землі грози сильніші в горах, — відзначив Морстон.

— Також не скрізь… Ну а тут свої «марсіанські» закони. Ми в них ще не розібралися.

— Мені іноді починає здаватися, — Морстон ретельно розмішував цукор у горнятку кави, — що ми поквапилися з дослідженнями Марса. В усякому разі, з організацією тут постійно діючих станцій. Горішок ще не на зуби нинішньому поколінню вчених. Років через п’ятдесят-сто з іншою технікою, іншими знаннями, стійкішою психікою — ще якось може. А зараз, — він похитав головою, — суцільні загадки… і… нерідко прорахунки.

— У нас також, — кивнув Бардов, — але починати було треба. І коли б не почали, першим довелося б через усе це пройти. На те вони й перші… А що, власне, у вас трапилося, колего? Джікс учора попросив прислати нашого лікаря. Ви сказали, що украй бажаний приліт фахівця з фізики атмосфери. Кого відрядити з вами, коли закінчиться ураган?

— Бачте, — Морстон похнюпився, — відверто кажучи, нам потрібна допомогу і лікаря й фізика, і навіть не знаю, чия важливіша. Але, ми розуміємо, у вас свої завдання; тому вирішуйте самі, кого можете відпустити… Якщо говорити про оптимальний варіант… — Він затнувся.

— Ну то який же оптимальний варіант? — прогудів шефуня, погладжуючи бороду.

Морстон важко зітхнув:

— Професор Джікс просив передати вам, що всі ми украй зацікавлені у вашому особистому приїзді, пане Бардов. Украй… Ніхто краще від вас не знає цієї клятої планети. Вона підносить сюрприз за сюрпризом… Ми нещодавно виявили сліди якихось прибульців із космосу, але… Розумієте, це важко пояснити, треба дивитися на місці…

— Ваш Енріке Кенбі погорів саме на цьому? — жорстко запитав Бардов.

— Т-так, — процідив Морстон, — на жаль, не лише він…

— Шкода, що не сказали відразу!

— У нас не було єдиної точки зору, сер.

— Ймовірно, її не існує й зараз?

Морстон мовчки знизав плечима.

— Гаразд, ми летимо з вами, як тільки стихне ураган. Учотирьох.

— Дякую, — Морстон нервово відкашлявся, — від імені Джікса і… мого… і взагалі всіх нас…