Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі
Торгувались довгенько, але за золоту монету вчитель таки переправив оцінку на дев’яносто п’ять. На сто балів не вистачило б грошей. Та й татусь здогадався б, що тут щось не те.
— Щиро вам вдячна, пане вчителю!
Я попрощалася з учителем і побігла додому.
Татусь саме щось розраховував у себе в кабінеті.
— Добридень, татку! Я одержала дев’яносто п’ять! — вигукнула я.
— Он як! Молодець! Маєш винагороду.
Татусь простягнув мені три золоті монети. Якщо відняту ту, що віддала вчителеві, то залишаться дві. Але якби я краще вчила уроки, її б віддавати не довелося. Треба краще вчити! Вирішено: з завтрашнього вчитимуся без штрафів!
Перш ніж лягти спати, я вкинула до скарбнички гроші, зароблені за день.
Скарбничка була така важка, що годі й підняти. Я щосили пхнула її й трохи зрушила з місця. Всередині приємно забряжчало.
Вже в ліжку я ще раз переглянула каталог обчислювальних машин, які можна було замовити. Які ж вони гарні та яскраві! Може, невдовзі і я придбаю таку. Адже помилятися з обрахунками — значить зазнавати збитків!
У кінці каталогу значилися обчислювальні машини для дорослих, для підрахунку хабарів. Великі й напрочуд гарні. Скоріше б вирости й самій мати таку!
Запугикала електрична сова, й світло у спальні примеркло. Я відклала каталог і натягла на себе ковдру.
Може. сьогодні мені насняться обчислювальні машини та золоті монети, що дзвенять, плинуть одна по одній. Непогано б… Цікаво, а що снилося дітям колись? І що снитиметься в майбутньому?
© 1987 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)
Знахідка
— А поглянь-но, яка чудова штука! Схоже на інформаційний пристрій!..
Кілька жителів планети Піра, що приземлилися вночі, якимось дивом затесалися на склад і в кутку помітили щось небачене.
— Справді… Ану-но, подивимось… Та він може й накопичувати дані! А ємність яка!
— Слухайте, та він не просто накопичує дані, а й упорядковує! А при потребі ще й миттю видає!..
Піряни не могли надивуватися.
— Оце пристрій! Накопичує інформацію, впорядковує її, осмислює та ще й робить висновки! У нас на Пірі такі чи й побачиш. Хіба що загін косморозвідників, як-от наш, спроможний ще розжитися. А тут мало не під ногами валяється!
— Стривайте! Та стривайте ж! Схоже, цей пристрій не тільки робить висновки, а й керувати здатен. Робить висновок, а тоді на його основі і діє! Страшенно зручно!
— От-от! Він куди кращий за наші!
— Друзі, та на цій планеті у кожного є такий! І не можуть використати до пуття! І сам не гам, і іншому не дам — так виходить! Знаєте що, гайда мерщій додому, доповімо. А тоді відкриємо торгівлю й закупимо цих пристроїв якнайбільше. До речі, прихопимо й оцей, за взірець правитиме, а то не повірять. Ну ж бо, як він тут розбирається?
Сторож, який досі лише тремтів, забившись у куток, раптом зарепетував не своїм голосом:
— Та боляче ж!.. Ой-ой!.. То, виходить, не примари це, не привиди! Не інакше, як ці дивні роботи — інопланетяни! Ой!.. Та що ж ти мені голову відкручуєш?! Пробі, рятуйте, люди добрі!..
© ВСЕСВІТ. - 1988. - № 5.
© ДУБИНСЬКИЙ Ігор, переклад з японської, 1988.
І що воно за час!
— Передаємо останні новини. Міжнародні події. Напруженого становища на жодному з кордонів між країнами не спостерігається. Внутрішні події. На вчорашній день кількість правопорушень у нашій країні дорівнювала нулю… — лунав голос.
На екрані великого телевізора на стіні — чудовий краєвид із горами та морем.
Чоловік, що лежав перед екраном, пробурмотів:
— Не те, зовсім не те!
В кімнаті приємна прохолода. Повіває чисте, свіже, запашне повітря. В сусідній кімнаті прибирає робот.
Програма змінилася. Екраном попливли фантастичні кольорові візерунки, полилася приємна музика. Чоловік подивися трохи, тоді клацнув перемикачем і став натискати кнопки з цифрами — екран міг працювати і як відеотелефон. Сигнал виклику урвався, на екрані постав приятель. Чоловік запитав:
— Ну як, усе по-старому?
— Звичайно, по-старому, хіба не бачиш?
І приятель розмовляв лежачи. Він палив цигарку, а робот тим часом робив йому масаж.
— А ти ніби ще пострункішав!
— Ще б пак! Та й ти не погладшав!
Друзі втішено засміялися.
— Ніде нічого не трапляється. Воно, взагалі, непогано…
— Твоя правда, просто чудово!
Сьогодні — не новорічне свято. Ба навіть не вихідний! Найзвичайнісінький собі день. Чоловік не витримав:
— Спокій та спокій, а час спливає. Аби якась подія, хоч маленька, хоч одна!
— Може, ще й значна?
— Ще краще!
— Знаєш, як це зветься? Небезпечні думки! Втім, не в тебе одного вони виникають. Але ніхто не пробує сам кудись піти й щось утнути. Тож такі думки можна навіть не вважати небезпечними. Це ти просто відчуваєш, що запізно народився. Невже сам не розумієш?
— Та розумію я все! Вже й побалакати не можна!
— А все ж наш час… Колись таке нікому й не снилося!
— Ет, якщо заведеш про давнину, то кінця тим розмовам не буде. Марне базікання! Ну, бувай здоровий!
— Цього міг би й не казати, все одно ніхто не хворіє. Хоч-не-хоч, будеш здоровим
