Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі

Та в цьому випадку все інакше. Це ж бо вороги миру. З ними не можна по-людському. Їх треба лише щосили шмагати. Щоб кожен удар нагая вибивав з людських голів і душ самі думки про війну.

Коли я впорав свої звичайні справи, була вже друга по обіді. Я попросив свого заступника:

— Побудь тут замість мене. А я гляну, як там справи в таємній бібліотеці.

Цей морочливий заклад розміщувався в моєму районі. Я не мусив його перевіряти, але й полишити напризволяще не міг. Адже там ще стільки необробленої літератури!

Я попростував туди. Бібліотека посилено охоронялась, але мене, звісно, пропустили. Та й із завідуючим я разом вчився у спецшколі. Тож залаштувати все було неважко. Я поцікавився:

— Сьогодні ми заарештували двох молодиків, що мали копію з старої газети. Ми з’ясовуємо, звідки вона взялася. Як гадаєш, чи не з твоєї бібліотеки часом?

— Дурниці! Якби звідси вийшла бодай сторінка, я б наклав головою. Не жартуй так!

Я заспокоївся. Так, мабуть, і є. Але краще зайвий раз запитати. Воно не завадить. Я перевів розмову на інше:

— Як іде обробка?

— Роботи сила-силенна! Адже треба переглядати всі книжки, що виходять, та й старі якхутчій обробляти. Хлопці в мене працьовиті, та все ж не встигаємо. Ми гадали, що з історією науки впораємося швидко, а воно, бач, що виходить…

У великій кімнаті тиснулися один до одного столи, за якими найкращі працівники таємної бібліотеки перевіювали історію науки.

Певно, зайве пояснювати, що викреслити з книжок треба було саме слово «війна». Хоч якби тільки слово, то з цим упоралися б швидко. Треба було знищити всі поняття, пов’язані з війною.

В історії людства воєн на землі ніколи не було. Все мусить підлягати цій ідеї. Для цього всі згадки про минулі історичні події відповідним чином переробляли. Може, комусь це не до вподоби. Та самі поміркуйте, що важливіше: історичні факти чи збереження миру. Збереження миру, чи не так?

Навіщо винайшли радіолокатор? Звичайно ж, для безпеки літаків, щоб уникнути катастроф. Щоб безпечно літати в повітрі! Людина заздрила птахам і мріяла про це з давніх-давен. Тож мрія кінець кінцем мала здійснитися.

Навіщо відкрили атомну енергію? Невгамовна жадоба до знань і праці людини дозволили вирішити проблему — звідки брати енергію. Людство прагнуло кращого, більш забезпеченого життя, й домоглося цього.

Навіщо винайшли ракети? Людина завжди захоплено вдивлялася в нічне небо й мріяла злетіти туди. І її мрії, врешті-решт, здійснилися.

Навіщо винайшли підводний човен? Бо спрадавна людина мріяла плавати у воді як риба, стати господарем океану…

Отак по-новому, без жодного натяку на війну, перероблялися книжки й мікрофільми. А вже потім розповсюджували їх через бібліотеки та книгарні. Мабуть, щоб переробити усю літературу, потрібні роки й роки. Проте цього не уникнеш. І коли її, нарешті, буде завершено, людство знатиме, що на землі завжди панував мир; і буде певен, що його ніколи ніщо не порушить.

Завідуючий таємною бібліотекою нарікав далі:

— Морока з цією історичною літературою. Треба, щоб не було жодної розбіжності. Бо якщо читачі усумняться в чомусь, жди лиха. Тож треба нещадно ганяти всі обчислювальні машини, аби узгодити історію.

- І як же це вдається? Як витлумачити, скажімо, руїни замку?

— Щодо цього не турбуйся! Виходячи з того, що воєн не було, ми пишемо, що вони були потрібні для якоїсь модної масової гри. Навіть правила гри вигадуємо! А чого не вдається пояснити, те просто нищимо. Та це ти, певно, й сам добре знаєш!

— Еге ж! — кивнув я. Я знав, що так було переорано старі бойовища, щоб жодної кулі чи осколка не лишилося. Марудна робота, та без неї де певність, що якийсь розумник не знайде чогось, з чого виснував би, що війни були. Тож справа миру потребувала певних жертв.

Таємна бібліотека мала димар. Щоправда, диму не було, бо все спалювали дощенту, крізь димар виходило лише гаряче повітря. У печі спалювали непотрібну стару літературу, вже перероблену.

У супроводі завідуючого я обійшов бібліотеку. У сховищі в підвалі книжок ще лишалася сила-силенна. Тхнуло пліснявою і старим мотлохом.

— А що це за книжки? — запитав я.

— Так звана художня література. Узгоджуємо її з історією. Простіше було б спалити все, але пробуємо дещо й зберегти. Та й вказівка згори була саме така. Не можна ж нищити одним махом культурну спадщину!

Книжки було розподілено на дві купи. Я показав на них:

— А яка між ними різниця?

— Отам книжки, що їх годі довести до пуття. Вони підуть у піч. В них і зазирнути страшно.

Мені гидко було торкатися тих книжок, тож я лише глянув на обкладинки: «На західному фронті без змін», «Живі і мертві», «Трицарство», «Розвіяні вітром».

— А «Віднесені вітром» нібито безневинна назва? — мовив я, та завідуючий тільки примружив очі й скрушно похитав головою. Певно, книжка була переповнена жахливими батальними сценами. Ось чого мені годі зрозуміти! Є ж іще людці, які не відчувають до війни відрази й ненависті, вона для них — щось піднесене й захоплююче.

Такі думки треба викорінювати. Культура, література, мистецтво… Що воно все порівняно з миром!

Я підняв книжку з однієї купи. Написав її Ціцерон, чи як там його. Розгорнув знічев’я, і в очі впало: «Я волію найганебніший мир від найсправедливішої війни».

Дехто і в давнину, виходить, міркував так само, як і ми зараз. Проте всі тоді тільки міркували, а нічого не робили. А яка користь від слів, не підкріплених ділом! Та і як мир може бути ганебним! Адже мир — єдина абсолютно справедлива річ.

Я кинув книжку до купи, що її мали спалити. І