Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі
— Слушно. Ваша логіка бездоганна, як завжди!
— Я сам займуся ввідвідувачем. А ви, будь ласка, втримайтеся від зайвих зауважень. Ось і він!
У двері постукали, й на порозі постав молодик — у ньому відразу вгадувався зубожілий аристократ. Атож, логіка Холмса справді бездоганна! Гість нерішуче почав:
— Чи тут контора славетного містера Шерлока Холмса?
— Ви не помилились. Холмс — це я. Проте мою славетність нехай оцінять прийдешні покоління.
— У мене до вас прохання…
— Будь ласка! Я саме вільний. І ладен віддатися важкій задачі й прислужитися вам.
— Не знаю, як почати… Я — Джон Клей, останній нащадок шляхетного роду. Але я… захряс у боргах. І не знаю, як уберегти свої добре ім’я. Тож вирішив удатися до людини такого виняткового розуму…
— Як сумно було чути таке!
Холмс позирнув на мене й незворушно відповів:
— Зараз важко не тільки вам. Певно, в цьому винний уряд. Але я вам співчуваю. Бо розумію, як це нестерпно.
— Благаю вас, благаю, порадьте, що робити?!
Холмс усміхнувся й сказав відверто:
— Вам лишається одне: вкрасти гроші!
— Що? Вкрасти? А власне, чому б і ні? Якби я був простого роду, міг би найнятися, скажімо, в Тауер прибиральником. Але аристократу не личить ховатися в тінь! От тільки… Хіба ж я тямлю в злодійському ремеслі!
— Пусте! Покладіться на мене.
— Дякую вам, містере Холмс! Вдаючися до вас по допомогу, я відчуваю себе в цілковитій безпеці.
— От і чудово! Зараз я викладу вам усе докладно. Мій мозок зберігає безліч способів здійснити злочин. Проте я ділова людина. За пораду належить винагорода.
— Винагорода…
— Атож. Якщо не маєте грошей, можу порадити непогану позичкову касу. Її власника звуть Уїлсон. Можете сходити хоч зараз.
– І яка винагорода?
— Це залежить від оригінальності злочину. Такі правила! А оригінальність я гарантую.
— Що ж, до скорого побачення!
Зубожілий аристократ Клей пішов дещо підбадьорений. Зовні він не скидався на злидаря, якому нічого заставити. І справді, невдовзі перед нами знову постав наш відвідувач.
— Я таки дещо роздобув, хоч і небагато, — заговорив він. — Цей ваш Уїлсон — досить похмура особа. Сподіваюся, цього вистачить?
Клей дістав із кишені сто фунтів.
— Гадаю, що так. Отже, йдеться про позичкову касу, де ви щойно побували.
— Цього рудого чоловічка?
— Саме так.
— То мені що, його пограбувати?
— Не кваптеся! Ви маєте справу з Холмсом! Мій гонорар за пораду занадто висо-
кий для таких невибагливих прийомів. Насамперед помістіть у газеті оголошення:
«Спілка рудих. Відкрито вакансію. Висока винагорода».
— Яка ще «Спілка рудих»?
— Пояснення — потім. З Уїлсоном ви вже познайомились. Покажіть йому оголошення й порадьте не проґавити нагоди. Запропонуйте свої послуги як заступника на час його відсутності. Якщо ж його руда чуприна — перука, запропонуйте найновіший засіб проти облисіння. В будь-якому випадку вдасться відволікти його днів на десять.
Домовтеся заздалегідь з кимось із приятелів щодо приміщення.
Клей аж у долоні сплеснув від захвату:
— Так-так, розумію! За його відсутності можна хазяйнувати в касі скільки хочеш.
Що ж, містере Холмс, задум справді чудовий. Сто фунтів — чималі грошики, але вони воздадуться сторицею. Чим швидше обертаються гроші, тим краще. Тож мерщій до діла!
Енергійно підвівшись, Клей рушив до дверей, але Холмс зупинив його:
— Стривайте-но! Якщо ладні викласти ще деяку суму, то в мене є дотепніший задум.
— От як? — затримався Клей.
— А втім, не наполягаю. Ми з Уотсоном цілком спроможні здійснити його й самі.
Чи не так? — Холмс несподівано обернувся до мене. Я підхопив його гру:
— Атож! Я й сам оце міркував, як би трохи розвіятися!
— У що ж обійдеться ваш незвичайний задум? — Клей невпевнено сягнув до кишені.
Холмс, упевнившись, що з клієнта можна витягти щось іще, відповів:
— Двісті фунтів.
Клей на мить завагався, але дістав гроші.
— От і чудово! Чим більші капіталовкладення, тим вищий прибуток! Якщо це правило викликає у вас сумнів, можу познайомити вас з таким собі Кейнсом… — Холмс миттю сховав усі триста фунтів до внутрішньої кишені.
— Ні, лекції з економіки залишмо до кращих часів. Отже, ваш план? — Клей явно непокоївся.
— Не хвилюйтеся, зараз усе поясню. Повернімося до нашої позичкової каси. Задня стіна будинку прилягає до Міського й приміського банку. Підкоп із сутерену позичкової каси приведе просто до підземного сховища банку. Гадаю, вам відомо, містере Клей, де більше грошей — у позичковій касі чи в банку.
— Ото ну! Ви просто чарівник, містере Холмс! Ваш задум вартий кожного пенса з тих двохсот фунтів, що я за нього виклав. Хутчій до роботи!..
Зраділий Клей зірвався з місця, та враз зупинився: в нього зродився якийсь сумнів:
— Стривайте, але ж при підкопі буде ціла гора землі. А де її подіти?
Холмс здивовано звів очі:
— Оце питаннячко!
— Перепрошую, але, схоже, вам доведеться повернути мої двісті фунтів.
— Та не кваптеся!.. Ви чули про чоловіка на ймення Едмон Дантес? Ув’язнений у підземеллі, він щодня, потай від наглядачів, копав підземний хід. І врешті-решт докопався до камери старого сусіди. Потім йому вдалося видобутися на волю, й він зажив слави як граф Монте-Крісто. Прочитайте, як він діяв, і зробіть так само.
Я зовсім розгубився, але Холмс, схоже, ніколи не втрачав самовладання. Ото голова! Клей повеселішав:
— Щиро вдячний за пораду, містере Холмс. Тепер честь мого стародавнього роду врятовано!
Він рушив
