Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі

— Слушно. Ваша логіка бездоганна, як завжди!

— Я сам займуся ввідвідувачем. А ви, будь ласка, втримайтеся від зайвих зауважень. Ось і він!

У двері постукали, й на порозі постав молодик — у ньому відразу вгадувався зубожілий аристократ. Атож, логіка Холмса справді бездоганна! Гість нерішуче почав:

— Чи тут контора славетного містера Шерлока Холмса?

— Ви не помилились. Холмс — це я. Проте мою славетність нехай оцінять прийдешні покоління.

— У мене до вас прохання…

— Будь ласка! Я саме вільний. І ладен віддатися важкій задачі й прислужитися вам.

— Не знаю, як почати… Я — Джон Клей, останній нащадок шляхетного роду. Але я… захряс у боргах. І не знаю, як уберегти свої добре ім’я. Тож вирішив удатися до людини такого виняткового розуму…

— Як сумно було чути таке!

Холмс позирнув на мене й незворушно відповів:

— Зараз важко не тільки вам. Певно, в цьому винний уряд. Але я вам співчуваю. Бо розумію, як це нестерпно.

— Благаю вас, благаю, порадьте, що робити?!

Холмс усміхнувся й сказав відверто:

— Вам лишається одне: вкрасти гроші!

— Що? Вкрасти? А власне, чому б і ні? Якби я був простого роду, міг би найнятися, скажімо, в Тауер прибиральником. Але аристократу не личить ховатися в тінь! От тільки… Хіба ж я тямлю в злодійському ремеслі!

— Пусте! Покладіться на мене.

— Дякую вам, містере Холмс! Вдаючися до вас по допомогу, я відчуваю себе в цілковитій безпеці.

— От і чудово! Зараз я викладу вам усе докладно. Мій мозок зберігає безліч способів здійснити злочин. Проте я ділова людина. За пораду належить винагорода.

— Винагорода…

— Атож. Якщо не маєте грошей, можу порадити непогану позичкову касу. Її власника звуть Уїлсон. Можете сходити хоч зараз.

– І яка винагорода?

— Це залежить від оригінальності злочину. Такі правила! А оригінальність я гарантую.

— Що ж, до скорого побачення!

Зубожілий аристократ Клей пішов дещо підбадьорений. Зовні він не скидався на злидаря, якому нічого заставити. І справді, невдовзі перед нами знову постав наш відвідувач.

— Я таки дещо роздобув, хоч і небагато, — заговорив він. — Цей ваш Уїлсон — досить похмура особа. Сподіваюся, цього вистачить?

Клей дістав із кишені сто фунтів.

— Гадаю, що так. Отже, йдеться про позичкову касу, де ви щойно побували.

— Цього рудого чоловічка?

— Саме так.

— То мені що, його пограбувати?

— Не кваптеся! Ви маєте справу з Холмсом! Мій гонорар за пораду занадто висо-

кий для таких невибагливих прийомів. Насамперед помістіть у газеті оголошення:

«Спілка рудих. Відкрито вакансію. Висока винагорода».

— Яка ще «Спілка рудих»?

— Пояснення — потім. З Уїлсоном ви вже познайомились. Покажіть йому оголошення й порадьте не проґавити нагоди. Запропонуйте свої послуги як заступника на час його відсутності. Якщо ж його руда чуприна — перука, запропонуйте найновіший засіб проти облисіння. В будь-якому випадку вдасться відволікти його днів на десять.

Домовтеся заздалегідь з кимось із приятелів щодо приміщення.

Клей аж у долоні сплеснув від захвату:

— Так-так, розумію! За його відсутності можна хазяйнувати в касі скільки хочеш.

Що ж, містере Холмс, задум справді чудовий. Сто фунтів — чималі грошики, але вони воздадуться сторицею. Чим швидше обертаються гроші, тим краще. Тож мерщій до діла!

Енергійно підвівшись, Клей рушив до дверей, але Холмс зупинив його:

— Стривайте-но! Якщо ладні викласти ще деяку суму, то в мене є дотепніший задум.

— От як? — затримався Клей.

— А втім, не наполягаю. Ми з Уотсоном цілком спроможні здійснити його й самі.

Чи не так? — Холмс несподівано обернувся до мене. Я підхопив його гру:

— Атож! Я й сам оце міркував, як би трохи розвіятися!

— У що ж обійдеться ваш незвичайний задум? — Клей невпевнено сягнув до кишені.

Холмс, упевнившись, що з клієнта можна витягти щось іще, відповів:

— Двісті фунтів.

Клей на мить завагався, але дістав гроші.

— От і чудово! Чим більші капіталовкладення, тим вищий прибуток! Якщо це правило викликає у вас сумнів, можу познайомити вас з таким собі Кейнсом… — Холмс миттю сховав усі триста фунтів до внутрішньої кишені.

— Ні, лекції з економіки залишмо до кращих часів. Отже, ваш план? — Клей явно непокоївся.

— Не хвилюйтеся, зараз усе поясню. Повернімося до нашої позичкової каси. Задня стіна будинку прилягає до Міського й приміського банку. Підкоп із сутерену позичкової каси приведе просто до підземного сховища банку. Гадаю, вам відомо, містере Клей, де більше грошей — у позичковій касі чи в банку.

— Ото ну! Ви просто чарівник, містере Холмс! Ваш задум вартий кожного пенса з тих двохсот фунтів, що я за нього виклав. Хутчій до роботи!..

Зраділий Клей зірвався з місця, та враз зупинився: в нього зродився якийсь сумнів:

— Стривайте, але ж при підкопі буде ціла гора землі. А де її подіти?

Холмс здивовано звів очі:

— Оце питаннячко!

— Перепрошую, але, схоже, вам доведеться повернути мої двісті фунтів.

— Та не кваптеся!.. Ви чули про чоловіка на ймення Едмон Дантес? Ув’язнений у підземеллі, він щодня, потай від наглядачів, копав підземний хід. І врешті-решт докопався до камери старого сусіди. Потім йому вдалося видобутися на волю, й він зажив слави як граф Монте-Крісто. Прочитайте, як він діяв, і зробіть так само.

Я зовсім розгубився, але Холмс, схоже, ніколи не втрачав самовладання. Ото голова! Клей повеселішав:

— Щиро вдячний за пораду, містере Холмс. Тепер честь мого стародавнього роду врятовано!

Він рушив