Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі
— Гей, вилазь-но!
Він поглянув угору, але там розпросторилося тільки безкрає небо.
«Певно, вчулося!» — подумав будівельник і знову опустив голову.
А звідти, звідки чувся голос, упав мало не на нього камінчик. Але той не звернув на це уваги, милуючись містом, що день у день гарнішало.
© 1987 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)
Голос за стіною
Скориставшись нагодою, чоловік придбав досить дешево квартиру.
— І сполучення зручне, та й платня помірна…
Квартира не дуже велика, та для одного цілком достатня. Однак звикнути до нової квартири перешкоджала одна обставина.
А саме — сусідка. 27—28-річна, небалакуча, чемна жінка; працює вона, схоже, в якійсь фірмі. Не можна сказати, що не приваблива, але й не красуня. Живе собі безтурботним життям.
Чоловікові життя таким не видавалось.
Як тільки наставала ніч, за стіною починалася балаканина. Скоріше за все, то вона зі своїм хлопцем базікають собі опівночі. Чоловік вагався.
— Невже будинок зведено на скору руку?
Зовні, та й усередині, будинок виглядав досить солідно збудованим. Зрештою, при такій платні за квартиру, можна заплющити очі й на те, що перегородки між квартирами затонкі. А були б вони ще тонкішими, можна було б, напевно, чути зміст розмови в сусідній квартирі. Однак чутно було тільки гомін, під який заснути неможливо.
— Хто ж може бути цей балакун?
Ні йдучи на роботу, ні повертаючися додому, чоловік не бачив, щоб хтось виходив чи заходив у сусідню квартиру. Напевно, цей тип уникає зустрічі з людьми.
Будь ласка, ваша справа, але ж ця балаканина серед ночі діє на нерви. Якби хоч музику ввімкнули — не так дратував би звук голосів.
Недосипання стало позначатися й на роботі.
Згодом чоловік узагалі почав страждати від безсоння, почувався виснаженим.
А якщо спробувати поговорити? Можна було б застосувати якісь звукоізоляційні матеріали з обох сторін стіни — і я б спокійно відпочивав і вони могли б скільки завгодно розмовляти.
Чоловік пройшов у кімнату, подзвонив у двері сусідки. Жінка відчинила.
— А, сусіде, будь ласка, проходьте.
— Вибачте, що я оце так…
Пройшовши в кімнату, чоловік сів на стілець. Жінка промовила:
— А я саме хотіла поговорити з вами.
— Ось як? Тож добре, що я завітав.
Чоловік зрадів: ну тепер можна буде спокійно домовитись.
— Мабуть, вас турбує, що відбувається вночі?
— Так. Ви розумієте…
— Дійсно, розмови за стіною дуже чутно і це не може не заважати.
— Згодна.
Жінка, схоже, мислить адекватно. Зазвичай люди, окрім себе, нічого не бачать.
— І заснути, за таких обставин, дуже важко.
— Саме так.
— Я вважаю: в певному віці чоловік і жінка починають зустрічатись, і чинять так, як вважають за потрібне — тут нема нічого поганого. Але, при цьому, необхідно поважати й інших людей.
— Так, повністю з вами згодна. Тому я би хотіла запропонувати, з обох сторін стіни зробити звукоізоляцію. Можливо, таким чином, ми не будемо заважати одне одному.
— Я також про це думав! Дуже радий, що ви це запропонували.
— От добре, що ми можемо порозумітися.
Жінка звернулась до сяючого від радощів чоловіка.
— Отже тепер про спокійний сон можна не турбуватись. А можна вас запитати.
— О, прошу, прошу.
— А хто та жінка, з якою ви ведете розмови до пізньої ночі?
Перекладено за виданням: Shiniti Hoshi. Goiraino ken. — Japan, w: st=«on» Tokyo: Shinkyoshya, 1980.
© Дмитро Москальов, переклад, 2007.
Дещо нове про Шерлока Холмса
— Ви, як завжди, вчасно, Уотсоне! — мовив Холмс безбарвним голосом, коли я знічев’я завітав до нього в контору. Замість привітання я поцікавився:
— Чого це ви такі похмурі?
— Та бачите, мої фінансові справи останнім часом дещо погіршились. До речі, не позичите дещицю, якщо маєте?
Я скрушно махну рукою:
— Де там! У самого вітер у кишенях. Та й не звик я з’являтися сюди при грошах. От коли їх нема, зазирнути до вас — найкращий рятунок від нудьги. І сьогоднішні відвідини — не виняток. От тобі й маєш! Вам, здається, зрадила ваша славетна логіка!
— Що за… — згукнув був Холмс, але урвав і тільки глибше вгруз у крісло, похню плено й відчайдушно запалахкотівши люлькою. Вигляд він при цьому мав досить ку медний. Незле б зробити про нього комікс. Видавництво «Шпинат», гадаю, не відмовилося б.
За дверима почулися кроки. Холмс підхопився на рівні й, не випускаючи люльки з рота, жваво відзначив:
— Ага, пахне грубою рибою! Певен, що не помиляюсь!
— Звідки така певність?
— Кроки то наближаються до дверей, то віддаляються. Отже, відвідувач вагається: ввійти, чи ні. Та й хода виказує, що в нього катма грошей. Бо в кого гаманець повний, той ступає поважно. Не те, що наш нерішучий гість.
— Справді, міркування цілком логічні. Але якщо відвідувач без грошей, яка ж це «груба риба»?
— Не сумнівайтеся, Уотсоне! Багатії скнаристі. І не полюбляють розлучатися з грішми. А в злидаря слабинка: в нього тільки й думки, що про гроші, він прагне легкої наживи. Граючи на цьому, можна робити
