Діти Дюни - Френк Херберт
І тут усе завершиться.
Перевернувшись на бік, Ганіма вивільнила свій фримпакет, витягла зі зв’язки піскошноркель. Відкоркувала його, вийняла довгий фільтр. Тепер вона мала відкриту трубочку. Вибрала голку з ремонтного пакета, оголила крис-ніж і приклала голку до отруєної заглибини при вістрі ножа, де колись проходив нерв піщаного хробака. Поранена рука утруднювала їй роботу. Вона рухалася обережно й повільно, вкрай уважно поводячись із отруєною голкою. Водночас вийняла з кишеньки фримпакета тампончик із меланжевого волокна. Щільно обгорнула стрижень голки тампончиком — і вийшла стрілка, що тісно помістилася у трубці піскошноркеля.
Рівно тримаючи свою зброю, Ганіма підповзла ближче до світла, намагаючись якомога менше ворушити люцерну. Підповзаючи, роздивлялася комах, що кружляли довкола світла. Так, тут скрізь були мухи п’юм. Відомі кусаки, охочі до людської плоті. Отруєна стрілка може зостатися непоміченою, її можуть прийняти за кусючу муху. Лишалося вирішити, кого з цих двох обрати: чоловіка чи жінку!
Мюріза. Це ім’я зненацька виринуло у свідомості Ганіми. Так звали цю жінку. Заодно згадалися речі, які про неї розповідали. Вона з тих, що роїлися довкола Палімбаші, наче комахи довкола світла. Її легко підпорядкувати собі, вона слабка.
Дуже добре. Палімбаша вибрав невідповідну компанію на цю ніч.
Ганіма приклала трубочку до губ і, керуючись виразними спогадами жриці з Ель-Джауф[23] у своїй свідомості, уважно придивилася, потім набрала в груди повітря і сильно дмухнула.
Палімбаша ляснув себе по щоці й відвів долоню з плямкою крові на ній. Голки не помітив, змахнув її своєю ж рукою.
Жінка сказала щось заспокійливе, Палімбаша засміявся. Під час сміху ноги почали йому відмовляти. І він упав на жінку, що намагалася його підтримати. Ледве встигла схитнутися під тягарем його мертвого тіла, як Ганіма вже була біля неї, приклавши вістря крис-ножа до її стану.
Спокійним тоном, ніби вони просто розмовляли, Ганіма сказала:
— Не роби різких рухів, Мюрізо. Мій ніж отруєний. Можеш відпустити Палімбашу. Він мертвий.
У всіх більш значних соціальних силах ви знайдете глибинний рух, метою якого є здобуття та утримання влади за допомогою слів. Від знахаря-чарівника до священника, а там і до бюрократа — всюди те саме. У керованого народу слід виробити рефлекс, аби він сприймав слова-гасла як реальні речі, аби плутав систему символів із відчутним на дотик Усесвітом. Для утримання такої структури влади деякі символи виносяться за рамки загального розуміння, наприклад, ті, що стосуються економічних маніпуляцій, або ж ті, що окреслюють локальну інтерпретацію здорового глузду. Таємні символи цієї форми призводять до розвитку субмов, кожна з яких свідчить про те, що їхні користувачі нагромаджують якийсь вид влади. Керуючись таким поглядом на владні процеси, наша Імперська Служба Безпеки мусить з особливою пильністю стежити за формуванням таких субмов.
Лекція в Арракінському Військовому Коледжі, виголошена принцесою Ірулан
— Можливо, про це не слід говорити, — сказав Фарад’н, — але, щоб уникнути непорозумінь, я заявляю, що тут перебуває глухонімий, якому наказано вбити вас обох, якщо я виявлю ознаки підпорядкування чарам.
Він не сподівався побачити жодного ефекту від цих слів. Обоє — і леді Джессіка, і Айдаго — цілком відповідали його очікуванням.
Фарад’н старанно вибрав місце для першого випробування цієї пари: старий Шаддамів Покій Державних Прийомів. Брак величі в ньому надолужувався екзотичністю атмосфери. Надворі було зимове пообіддя, але освітлення безвіконної кімнати імітувало позачасовий літній день, скупаний у золотому світлі майстерно розкиданих світлокуль із найчистіших іксіанських кристалів.
Новини з Арракіса сповнили Фарад’на тихим піднесенням. Лето, брат-близнюк, мертвий, розірваний тигром-убивцею. Ганіма, вціліла близнючка, під опікою тітки й начебто заручниця. Завдяки повному звіту можна було ясно збагнути мету перебування тут Айдаго та леді Джессіки. Вони шукали притулку. Шпигуни Корріно доповідали про хистке перемир’я на Арракісі. Алія погодилася піддатися тестові, званому «Випробуванням на одержимість», мета якого не до кінця зрозуміла. Проте дата цього процесу не встановлена, а двоє шпигунів Корріно вважали, що до нього ніколи не дійде. Все-таки одне було певне: тривало збройне протистояння між пустельними фрименами та Імперськими Фрименськими Силами, викидень громадянської війни, яка, однак, змусила уряд тимчасово пригальмувати. Володіння Стілґара залишаються нейтральною територією, призначеною для обміну заручниками. Ганіма, очевидно, розглядалася як одна з цих заручників, хоча дії стосовно неї залишалися неясними.
Джессіку та Айдаго доставили на аудієнцію надійно зв’язаними, у підвісних кріслах. Обох утримували смертельно тонкі пучки шиґаструн, що розтинали тіло при найменшій спробі вирватися. Їх доставили двоє солдатів-сардаукарів, які перевірили пута й мовчки вийшли.
Насправді пересторога була зайвою. Джессіка побачила озброєного немову, що стояв при стіні праворуч від неї зі старим, але ефективним метальним знаряддям у руках. Дозволила собі пройтися поглядом по екзотичних інкрустаціях кімнати. Широке листя рідкісного залізного куща, оздоблене очками перлів, перепліталося, увінчуючи середину склепіння-купола. Підлогу під нею навпереміну викладено діамантовим деревом і мушлями кабузу, блоки цієї мозаїки обрамлено рівними рамками-пасакетами з кості. Такі ж рами, обрізані лазером і відполіровані, оточували всю підлогу. Відбірні тверді матеріали оздоблювали стіни витисненими взірцями, що оббігали чотири зображення Левиного символу, на який претендували потомки покійного Шаддама. Левів вироблено із самородного золота.
Фарад’н вирішив прийняти бранців стоячи. Мав на собі короткі формені штани та яскраво-золоту куртку з ельфійського шовку, розстебнуту під шиєю. Єдиною його оздобою була промениста зірка — відзнака принца його королівського роду, прип’ята на грудях зліва. Його супроводжував башар Тийканік: у рудувато-коричневому сардаукарському вбранні й тяжких черевиках, з вигадливо оздобленим лазерострілом у кобурі при пряжці пояса. Тийканік, важкувате обличчя якого було знайоме Джессіці зі звітів Бене Ґессерит, тримався на три кроки ліворуч і трохи позаду Фарад’на. Єдиний трон із чорного дерева стояв на підлозі поблизу стіни, відразу за ними двома.
— Тепер, — промовив Фарад’н, звертаючись до Джессіки, — ви маєте щось мені сказати?
— Я хотіла б спитати, чому нас так зв’язали? — сказала Джессіка, кивнувши на шиґаструни.
— Ми щойно отримали рапорти, які пояснюють вашу присутність тут, — відповів Фарад’н. — Можливо, зараз мені доведеться вас звільнити. — Він усміхнувся. — Якщо…
Урвав, бо крізь Державні двері позаду в’язнів увійшла його мати.
Венсиція квапливо проминула Джессіку та Айдаго, навіть не глянувши на них, подала Фарад’нові маленький вістовий кубик і привела його в дію. Він пильно придивлявся до сяючої грані, час від часу зиркаючи на Джессіку, а тоді знову повертаючись поглядом до кубика. Сяюча грань потемніла, і
