Лицар Відображень - Роджер Желязни

Ми проминули ще один бічний коридор. Схожий, але не такий.

Звичайно… Заклопотаний тим, щоб з'ясувати істину, я прискорив крок.

Ще один боковий перехід. Я побіг…

Ще один…

Поруч зі мною важко тупотів Юрт, луна підхоплювало наші кроки. Вперед, Вперед. Скоро.

Ще один поворот.

А потім я зменшив швидкість, тому що коридор йшов далі, а наша стежка — ні. Вона вигиналася вліво, зникаючи під масивними, оббитими залізом дверима. Я простягнув руку туди, де мав бути гачок, намацав його, зняв висячий там ключ. Вставив в замок, повернув його, потім вийняв і повісив ключ на місце.

— Бос, мені тут не подобається, — зауважив Факір.

— Знаю.

— Схоже, ти знаєш, що робиш, — висловився Юрт.

— Ага, — сказав я і додав: — До цих пір — знав, — тому що зрозумів, що двері відкриваються не всередину, а назовні.

Я взявся за масивну ручку на лівій стороні дверей і взявся тягнути.

— Може, поясниш, куди нас занесло? — Запитав він.

Величезна двері рипнули, повільно подаючись, і я відступив.

— Дивно схоже на Колвірські печери під Амберським Замком, — відповів я.

— Чудово, — сказав він. — А що за дверима?

— Дуже нагадує вхід в ту печеру, де розміщується амберський Лабіринт.

— Чудово, — сказав він. — Варто мені ступити туди, і пф-ф — я, напевно, полечу цівкою диму.

— Але не зовсім, — продовжив я. — Перед тим, як пройти Лабіринт, ми привели Сухе поглянути на нього. Близьке споріднення нітрохи йому не зашкодило.

— І наша мати пройшла Лабіринт.

— Так, вірно.

— Чесно кажучи, по-моєму, при Дворі кожен, хто пов'язаний відповідною кровною спорідненістю, може пройти Лабіринт — те ж відноситься і до моїх амберських родичів і Логруса. За переказами, всі ми були споріднені в туманному і таємничому минулому.

— О'кей. Піду з тобою. Адже там вистачить місця, щоб іти, не торкаючись його, так?

— Так.

Я відкрив двері до кінця, підпер плечем і пильно подивився всередину. Так, це був він. Я побачив, що наша світла стежка обривається в декількох дюймах за порогом.

Зробивши глибокий вдих, на видиху я вилаявся.

— Що таке? — Запитав Юрт, намагаючись розгледіти що-небудь через мою спини.

— Я очікував іншого, — відповів я.

Посторонившись, я дав йому подивитися.

Кілька секунд він не відриваючись дивився, потім сказав:

— Не розумію.

— У мене теж ніякої впевненості, — сказав я, — але я збираюся дещо з'ясувати.

Я увійшов до печери, Юрт пішов за мною. Це виявився не той Лабіринт, який був мені знайомий. Або, точніше, він був той — і не той. Загальні обриси були такими ж, як у амберського Лабіринту, тільки вони були зламаними. Лінії в декількох місцях були стерті, зруйновані, якимось чином зміщені. Або, можливо, вони з самого початку виявилися не на своїх місцях. Проміжки між лініями, нормально темні, виявилися світлими, біло-блакитними, а самі лінії — чорними. Немов креслення з фоном помінялися місцями. Я дивився на освітлену зону, і мені здалося, що по ній повільно пройшли брижі.

Але самою головною відмінністю було не це: в центрі амберського лабіринту немає вогняного кільця і жінки в ньому — чи то мертвої, чи то в непритомності, чи то у владі закляття.

І звичайно ж, ця жінка повинна була бути Корал. Я зрозумів це відразу ж, хоча довелося чекати більше хвилини, щоб крізь язики полум'я розгледіти її обличчя.

Поки я стояв і дивився, масивні двері позаду нас закрилася. Юрт теж довго стояв, не рухаючись, і тільки потім заговорив.

— Дивись-но, твій Камінь при ділі! Зараз від нього стільки світла, що видно твоє обличчя!

Опустивши очі, я помітив, що самоцвіт спалахував іржаво-червоним світлом. Через пронизуюче Лабіринт біло-блакитне сяйво і мерехтіння вогняного кола я не помітив, як Камінь раптом подав ознаки життя.

Я наблизився на крок, відчувши таку ж хвилю холоду, як від ожилої Карти. Напевно, це і був один з тих Зламаних Лабіринтів, про які розповідала Ясра — один з тих Шляхів, посвяченими яким були вони з Джулією. Значить, я знаходився в одному з відображень неподалік від справжнього Амбера. Думки замиготіли в мене в голові з жахливою швидкістю.

Я тільки нещодавно усвідомив, що Лабіринт, можливо, насправді здатний відчувати. Природний наслідок цього — здатність відчувати Логрус — теж виглядала правдоподібною. На розумність Лабіринту мені було вказано, коли Корал, успішно пройшовши Лабіринт, попросила його відправити її туди, куди той захоче. Що він і зробив — надіслав її сюди, а зв'язатися з нею через Карту не вдавалося через її стан. Вона зникла, і я тут же звернувся до Лабіринту. Він — як мені здавалося тепер, мало не граючись зі мною — перемістив мене з одного кінця своєї печери в інший, явно, щоб розвіяти сумніви з приводу його здатності відчувати.

До того ж він не просто вміє відчувати, вирішив я, піднімаючи Камінь Правосуддя і невідривно дивлячись у його глибину. Лабіринт розумний. Образи в Камені показали, що саме від мене вимагається — таке, що при інших обставинах я б робити не побажав. Коли, нарешті, той дивний край, по якому мене провели в лицарській мандрівці, залишився позаду, для того, щоб вибратися звідси мені варто було лише перегорнути Колоду, витягнути Козир і кого-небудь викликати — я викликав би навіть Знак Логруса і дозволив би їм з Лабіринтом з'ясовувати стосунки в поєдинку, а сам тим часом висковзнув би геть з цього Відображенняя. Але в самому серці зламаного Лабіринту, у вогняному кільці, спала Корал… Ось чим Лабіринт утримував мене насправді. Мабуть, він щось зрозумів, ще коли Корал проходила його, склав план і в потрібний момент викликав мене.

Йому хотілося, щоб я полагодив саме цю його подобу, пройшов по Зламаному Лабіринту, маючи при собі Камінь Правосуддя і виправив його вади — подібно до того, як Оберон виправив пошкодження в головному Лабіринті. Результат для Оберона, звичайно, був дуже сумний — він загинув…

З іншого боку, Король мав справу з справжнім Лабіринтом, а це — всього лише одна з його копій. Крім того, батько заклав подряпину у своєму власному ерзац-Лабіринті і вижив.

Чому я? Цікаво. Чи тому, що я — син тієї людини, якій вдалося створити ще один Лабіринт? Чи через те, що в мені існує образ не тільки Лабіринту, але і Логрусу? Чи просто тому, що я виявився під рукою і мене можна було примусити до цього? Все вищезазначене разом? Щось зовсім інше?

— Як щодо цього? — Крикнув я. — Є в тебе відповідь?

Печера закрутилася, сповільнилася, завмерла, а я відчув миттєву