💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Її величність кішка - Бернард Вербер

Її величність кішка - Бернард Вербер

Читаємо онлайн Її величність кішка - Бернард Вербер
мабуть ледь не померла зі страху за мене. Те, що вона зараз відчуває і висловлює, тепер здається мені простим і ясним: співчуття. Я облизую їй щоку рапатим язиком, щоб показати, що я теж рада бачити її.

Що ж до Піфагора, він тримається осторонь, можливо, соромиться, що не допоміг мені раніше та що йому не стало духу вбити нападника. Але я не серджусь на нього. Бійка з іншим котом — це вже великий крок вперед.

Він врятував мені життя.

Я трохи втомилась після пережитого, тому застрибую на плече служниці. Я нявчу — мовляв, ми й так вже змарнували багато часу і мусимо продовжувати пошуки допомоги нашій спільноті.

Ми йдемо вздовж річки на південь і знаходимо закинуту віллу, де можна сховатись. Наталі оглядає все, відкриває коробки з консервами та дає нам, за словами Піфагора, рагу. Відтак іде спати.

Коли ми з Піфагором залишаємось наодинці, я обережно запитую його:

— Ти ще злишся на мене через сфінкса?

— Ні, — бреше він.

Гаразд, треба якось заспокоїти його.

— Колись ти читав мені уривок з Енциклопедії Абсолютного та Відносного Знання під назвою «Взаємодія — взаємність — пробачення», у якому йшлося про те, що найкращий спосіб співжиття з іншим — це регулярно пропонувати взаємодію: якщо поведінка іншого була незадовільною, далі робити своє, пробачити і знову пропонувати взаємодію. Отож, Піфагоре, пропоную тобі пробачити мене і знову стати командою.

Я кажу ці слова, прекрасно знаючи, що не маю за що просити пробачення, однак розумію, що з ним краще говорити його мовою.

Він далі сумнівається, тому я настрибую на нього та, як самець, змушую його до любощів. Бувають моменти, коли нам, самицям, необхідно брати ініціативу в свої лапи, інакше доведеться чекати, поки рак на горі свисне.

Він піддається, поступається мені, підкоряється. Здається, йому подобається, що я взяла гору.

Він хоче здаватися товстошкірим, але насправді — покірний пасив.

Ми обоє майже одночасно поринаємо в екстаз.

Лише одна дрібниця непокоїть мене: на піку оргазму в моїй уяві виникає химерна картина: лиса морда сфінкса з великими блакитними очима та рожевими великими, високими, майже прозорими вухами.

Чому в нас бувають різні фантазії про наших кривдників, а не про тих, хто нас любить? Велика загадка котячого розуму. Змушена зізнатись, мене збуджують самці, які відмовляють мені.

Так, я знаю, що це неправильно з точки зору моралі чи співчуття, але мені стало легше від того, що я зізналася собі у збоченні власної уяви. Ну ж бо, зізнайтесь, у вас теж так буває, еге ж?

Звісно, я не можу поділитися цим з Піфагором. Він же справжній самець, а ви ж їх знаєте, вони примітивні. Що вони тямлять у складній жіночій психології? Та ще й такої розвиненої самиці, як я!

Ми засинаємо з думкою, що все повернулось на свої місця.

Однак мені трохи страшно. Нове осягнення — співчуття, що так глибоко вразило мене, — не дає мені спокою. Мені не можна ставати надто м’якою, інакше перетворюся на пацифіста-Піфагора, стану лібералкою через лінь і страх, і мене перестануть поважати.

32. Взаємодія — взаємність — пробачення

У 1979 році Роберт Аксельрод, американський професор політичних наук, організував змагання між комп’ютерними програмами, які моделювали процес ухвалення рішення, застосовуючи різні стратегії.

Роберт Аксельрод отримав від університетських колег (математиків, фізиків, психологів і т. д.) чотирнадцять програм. Кожна з них пропонувала різні правила поведінки, переможець мав отримати найбільшу кількість балів. Деякі програми були «злі» і використовували своїх сусідів, переманювали бали, хитрістю чи силою відбирали їх та ніколи не вдавалися до взаємодії. Інші були «добрі» й намагалися впоратися самотужки, ревно охороняючи свої бали та уникаючи будь-якого контакту з підозрілими суперниками. Деякі були «божевільні»: вони то дурили інших, то взаємодіяли навмання.

Кожна програма увійшла в контакт із конкуренткою двісті разів. Беззаперечну перемогу здобула програма Анатолія Рапопорта.

Вона базувалась на трьох простих засадах:

1. Взаємодія.

2. Взаємність.

3. Пробачення.

При зустрічі з іншою програмою вона пропонувала насамперед об’єднати зусилля і взаємодіяти. Потім застосовувала правило взаємності: «послуга за послугу». Це стратегія короткої пам’яті: якщо інший допомагав, йому теж допомагали; якщо інший нападав, треба було завдати удару у відповідь. Ця програма зводилася до формули: «негайне покарання і безумовне пробачення».

Програма Взаємодія — взаємність — пробачення спершу програвала агресивним програмам, але врешті-решт перемагала в міру поширення. Ба більше, розуміючи, що цей спосіб ефективніший, інші програми переймали її поведінку. Вчені Рапопорт і Аксельрод обгрунтували відому аксіому «Любіть одне одного», не підозрюючи цього. Це завжди у ваших інтересах, якщо хочете грати на довгу дистанцію.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

33. Собачий холод

Моя матуся завжди казала: «Що б ти не робила, природа все знає і винагородить або покарає тебе за твої вчинки».

Щиро кажучи, це гарна фраза, але я в неї не вірю. Думаю, ми все робимо лише заради себе, і якщо не чекаємо нічого взамін, то, швидше за все, будемо розчаровані чи роздратовані, а жодне з цих відчуттів не можна назвати приємним.

І хоч я вчора виявила великодушність завдяки тому, що переосмислила співчуття, але не буду цим пишатись, залишусь вірною своїй вродженій скромності та простоті.

Рано-вранці ми вирушили в дорогу — на щастя, погода нам сприяла. І хоч я й не чекаю ні від кого подяки за свою героїчну поведінку, проте мені здається, що наш зв’язок із природою зміцнився після пригоди з соколицею. Таке враження, ніби всі великі дерева й низька папороть дякують мені за збереження останнього яйця і допомогу пташці у смертельній скруті.

Вони знають. Вони напевне знають все.

Ми йдемо зруйнованими дорогами, звивистими, зарослими зеленню стежками. В якийсь момент ми застигаємо перед такою сценою: лисяча сім’я вигрівається на сонці. Мати вилизує своїх дітей.

У мене немає бажання ні битися з ними, ні втікати. Врешті-решт, лисиці — це щось середнє між вовками і котами, вони володіють природною грацією, якою хочеться просто… як сказати? Милуватися.

Я думаю про Наталі.

Більшість тварин настільки досконалі, що їм немає куди розвиватись. Наприклад, ці лисиці. А от у людей все по-іншому: вони не ідеальні і підсвідомо це відчувають, вони перебувають у вічному процесі самовдосконалення, тому так швидко і потужно розвинулись. Так вони відкрили для себе вогонь, а головне, славну тріаду, яка ніяк не дасть мені спокою: гумор, мистецтво і любов. Їм це вдалося завдяки ненаситній потребі ставити все під сумнів і ніколи

Відгуки про книгу Її величність кішка - Бернард Вербер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: