Її величність кішка - Бернард Вербер
Ні, будь ласка.
Я «їх» бачу. Тепер я розрізняю постамент і острівець, який прихистив статую цієї схожої на богиню жінки — дарма що голова у неї не котяча.
Це вже не сотні й не тисячі, ні навіть десятки чи сотні тисяч — перед нами мільйони брунатних щурів.
О ні, тільки не вони. Тільки не тут, тільки не зараз.
Їх так багато — аж землі не видно. Такий собі брунатний килим серед океанських хвиль.
І тут, за крок до нашої мети, я усвідомлюю, що помилилася. Мій відчай поділяють усі пасажири «Останньої надії».
Я дивлюсь на всіх тих пацюків — а ми ж були певні, що тут нема жодного, — і проймаюся дивним, незнайомим відчуттям.
Сльози мені затуманюють погляд, у горлі дере.
Яке незвичне поєднання сильних і таких різних — емоцій!
Щоб не плакать — я сміялась.
(Далі буде…)
Подяки
Амелі Андр’є, Вів’ян Перре, Жан-Жакові Гоше, Жонатану Верберу, Сільвену, Тімсіту, Жеремі Геріно, Себастьяну Теске, Зое Андр’є, Еріку Вітцелю, Конні Бедросян, Стефанові Пуйо, Шарлот Гануна-Коен, Мелані Лажуні, Т’єрі Біллар, Емілю Серван-Шрайберу, професору Дідьє Дезору.
Моїй видавчині Каролін Ріпол та всій команді видавництва «Albin Michel» — моїм незмінним друзям і порадникам.
І, звісно, моїм першим видавцям — Рішару Дюкуссе та Франсісові Есменару.
Музика, яку я слухав, пишучи роман:
«Токката», «Арія», «Гольдберг-варіації», «Двоголосні інвенції», «Адажіо ре мінор» Йоганна Себастьяна Баха.
«Каста Діва», знаменита арія з опери Вінченцо Белліні «Норма» у виконанні Марії Каллас.
«Birdy s Flight», композиція з альбому «Birdy» Пітера Ґебріела.
«Весна», лярґо, з циклу «Пори року» Антоніо Вівальді.
