Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

— Досить! — Ґордон побачив поблажливу посмішку Шорр Кана і бліде, перекошене обличчя Сін Крівера. Граф дивився йому прямо в очі. — Ви побачили свого старого ворога, цього достатньо. Бард, прив’яжіть їх до цієї решітки. Увечері сеньйор Суссюр покопається в їх мізках, а коли витягне з них що- небудь, решту можна буде викинути на смітник.

— Значить, сеньйор Суссюр, — повторив Ґордон. — Тобто один з ваших підлих союзничків-магелланійців, яким ми втерли носа на Тейні?

Сін Крівер, раптом заспокоївшись, дивився на прив’язаних з холодною усмішкою.

— Розмірковуючи про те, що чекає на вас у недалекому майбутньому, я не в силах заборонити собі відчувати до вас певну жалість… Але досить! — Він обернувся до них спиною і звернувся до вартового: — До прибуття сеньйора не зводити з них очей. Він прийде відразу ж після заходу сонця.

— Ось так, мої друзі, — весело додав Шорр Кан. — Переконаний, що ви помрете героями. Я завжди вважав — приймати смерть треба як личить справжньому чоловіку… якщо її неможливо уникнути. Але вам, по-моєму, останнє не загрожує.

У відповідь пролунало приглушене прокляття антаресця, і бранці залишилися наодинці з офіцером. Хелл продовжував вивергати найвражаючі лайки, які тільки були відомі у зоряних світах.

— Сифілітична зміїна шльондра! — завершив він свою тираду. — Вся Галактика вважає його небіжчиком, а він вискакує як чортик з табакерки та ще й сміється нам у обличчя!

— Не треба про минуле, — сказав Ґордон. — Мене більше хвилює майбутнє. Те, що станеться сьогодні ввечері, коли прийде цей Суссюр.

— А що він зможе нам зробити?

— Думаю, щось на зразок вівісекції мозку. Мабуть, він здатний увійти в нашу свідомість і витягнути з неї всю потрібну інформацію. Після цього ми перетворимося на маріонеток, повністю позбавлених розуму. Хелл здригнувся. Його голос був сповнений стримуваної ненависті:

— Не дивно, що Бренн Біру залишалося тільки викинути їх з Галактики геть.

Запала довга мовчанка. Все було вже сказано. Розтягнутий, як на дибі, Ґордон стояв, прикутий до грат ланцюгами. Ланцюги боляче впивалися у руки. Зціпивши зуби, він стежив, як за відкритими дверима повільно згасає день. У приміщення пробилися помаранчеві промені призахідного сонця. Вітер ворушив золоте листя, картина нагадувала ранню земну осінь. За деревами статуя Зоряного Капітана так само гордо дивилася на міські руїни. Перед дверима ходили охоронці, час від часу кидаючи всередину короткі погляди. Інших рухомих деталей у полі зору не було…

Що ж все-таки відбувається? Планета, безсумнівно, грає у змові графів і магелланійців ключову роль. Однак це не головний центр змовників, інакше зрадник Джон Оллен про неї б не згадав. Пастка, ймовірно, розрахована лише на Ґордона і його групу, але аж ніяк не на весь Імперський флот. А Джал Арн говорив, що якщо зв’язок урветься, саме флот вишлють на допомогу. Якщо це так, то вони з Хеллом заварили непогану кашу. Ліанна може пишатися!

Ґордон згадав Ліанну і їх розставання. Щоб відволіктися від гірких думок, він став вдивлятися у гру листя та плям світла…

Час йшов. Золоте світло тьмяніло. Вийшовши із заціпеніння, Ґордон зрозумів, що вже сутеніло. Охоронці нервово походжали взад-вперед, поступово відходячи все далі і далі від дверей. Мабуть, у них не було особливого бажання зустрічатися з сеньйором Суссюром. У залі запанувала вже повна темрява. Почувся легкий шерех, Ґордон насторожився. Позаду них у приміщенні щось було. І це щось повільно наближалося.

Ґордон відчув, як по спині пробігли мурашки. Тихі кроки обігнули їх збоку і були чутні тепер попереду. Раптом він побачив прямо перед собою на тлі дверного отвору різкий профіль Шорр Кана.

— Слухайте і мовчіть, — пошепки наказав той. — Перш ніж знову зійде сонце, ви будете мертві. І навіть гірше ніж мертві. Так буде, якщо я вас звідси не виведу. Атака можливість є.

— Але навіщо вам це треба? — Теж пошепки здивувався Ґордон.

— Зрозуміло, тільки з величезної любові до нас, — з сарказмом зазначив Хелл Беррел. — У нього настільки чутливе серце, що він не здатний бачити наші страждання.

— Клянуся Небом! — Пошепки вигукнув ІІІорр Кан. — Краще мати розумного ворога, ніж дурного друга! У нас всього кілька хвилин. Потім сюди заявиться цей Х’харн.

— Х’харн?

— Так називають себе ті, кого ви називаєте магелланійцями. Суссюр — один з них. Якщо він з’явиться сюди, вам кінець. Зрозуміло? Заперечувати цей аргумент було безглуздо, проте Ґордон зауважив з сумнівом у голосі:

— Але він же сильний телепат. Він повинен знати, що ви тут.

У голосі ІІІорр Кана прозвучала нотка презирства:

— Усі чомусь вважають, що Х’харни всемогутні. Це не так. У певному сенсі вони навіть дурні. Так, їх парапсихічна сила жахлива — але лише тоді, коли вони концентрують увагу на одному об’єкті. Більш того, радіус дії цієї сили порівняно невеликий. З певної відстані вона швидко падає…

Ґордон і сам помітив це на Тейні, але коментувати повідомлення ІІІорр Кана не став. Той озирнувся на вартових, які, як і раніше, помітно нервуючи, топталися на чималій відстані від дверей, потім ледь чутно продовжував:

— Діяти треба швидко. Слухай мене. Я живу на Межі з моменту поразки Темних Світів. Я розраховував, що вдасться посіяти смуту серед графів, підняти одних проти інших. А там, хто зна — до моменту, коли туман розвіється, я міг би бути королем Межі… Але мої плани зірвалися. Із сусідньої галактики з’явилися розвідники Х’харнів, які увійшли у контакт з Сін Крівером та іншими графами. Щоб оговтатися від нищівної поразки, Х’харнам знадобилося досить багато часу, але вони відновили сили і знову, використовуючи різні засоби, намагаються завоювати нашу Галактику.