Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон
Ґордон і Беррел перезирнулися. Вони ще не забули того паралізуючого страху, який випробували при наближенні Суссюра.
Ґордон повернувся до Шорр Кана.
— Якщо хтось із Х’харнів знаходиться на борту корабля, — сказав колишній диктатор дивним голосом, — то його необхідно терміново відшукати і знищити.
І він різким, неприродним рухом оголив паралізатор. Ґордон кинувся на нього, повалив на підлогу, намагаючись вирвати зброю. Шорр Кан пручався як тигр. Обличчя його перетворилося на нерухому маску, погляд застиг.
— Допоможи мені, Хелл! — Крикнув Ґордон.
Той був уже поруч.
— Значить, він все-таки зрадник? Я так і думав, що йому не можна довіряти.
— Та ні! Поглянь на його обличчя — ним керує Х’харн…
Хелл Беррел насилу, по одному, розігнув пальці, які судорожно стислися навколо рукоятки зброї. Щойно вона опинилася у руках антаресця, Шорр Кан спокійно звалився на підлогу. Деякий час він був нерухомий, потім відкрив очі.
— Що це було? Я відчув…
Але Ґордон не став нічого пояснювати. Він вирвав паралізатор з рук здивованого Хелла, блискавично від’єднав батарею і повернув апарат товаришеві.
— Тримай! Батарея буде у мене. Тепер ніхто з нас не зможе скористатися цією штукою, якщо Х’харн візьме контроль над… Закінчити фразу він не встиг. В голові раптом вибухнула льодова чорна куля, паралізуючу дію якої він вже пізнав на Тейні. Ніякого захисту не існувало, боротьба була марною. Це було схоже на смерть. Ні — це і була смерть… Ґордон прийшов у себе так само раптово. Він лежав на підлозі, і руки його стискали горло Шорр Кана — з такою силою, що пальці хрустіли. Хелл Беррел марно намагався відірвати його від жертви.
— Облиш! — Кричав він. — Залиш його, або я тебе оглушу!
Ґордон насилу випростав занімілі від дикої напруги пальці. Шорр Кан, хапаючи повітря широко розкритим ротом, відсунувся.
— Нічого, я вже в нормі… — пробурмотів Ґордон, намагаючись піднятися. Однак антаресець зупинив цей рух на самому початку, з величезною силою вдаривши його коліном у поперек. Ґордон повалився і вдарився головою об високий сталевий поріг. Х’харн знову змінив свою жертву. З обличчям, схожим на африканську маску, — Хелл Беррел кинувся на Шорр Кана з очевидним наміром вбити його на місці. Але тому вдалося ухилитися, і тут на допомогу прийшов Ґордон. Удвох вони притиснули Хелла до підлоги. Він відчайдушно чинив опір, потім тіло його розслабилося, у очах з’явився вираз жаху.
— Тепер це був я?
Ґордон мовчки кивнув. Антаресець сів, обхопивши голову руками.
— Якого біса він просто не вб’є нас?
— Він не може, — відповів Шорр Кан. — Звичайно, Х’харн здатний позбавити нас розуму, одного за іншим, проте його навряд чи надихає перспектива залишитися на кораблі у компанії трьох ідіотів, — Він знову подивився на двері, які відділяли їх від кормової частини, — Але і підійти до нього нам ніколи не вдасться… Ґордон дивився на екран переднього виду. Корабель із запаморочливою швидкістю мчав по найнебезпечнішим ділянкам Межі, густо заповненим сліпучим сонцями, мертвими зірками, астероїдами, осколками планет. Зрозуміло, Шорр Кан правий, але… Підкоряючись раптовому імпульсу, не даючи собі ні секунди на роздуми, Ґордон кинувся до пульта управління і став натискати кнопки і клавіші, перемикати тумблери, смикати за важелі. І корабель немов оскаженів.
Курс безладно змінювався, корабель кидало з боку в бік, щомиті загрожуючи розплющити об якусь з кам’яних брил, які пролітали поряд. Хелл Беррел і Шорр Кан каталися по рубці, страшенно лаючись.
На Х’харна, який ховався у кормових відсіках, тряска, очевидно, теж сильно подіяла. Принаймні, він не робив ніяких спроб втрутитися.
— Ти з глузду з’їхав? — скажено закричав Хелл Беррел. — Ти що, хочеш нас прикінчити?! Прибери лапи з пульта!..
— Це наш єдиний шанс! Потрібно налякати чудовисько. Ідіть сюди і робіть як я! Воно не здатне контролювати трьох одночасно!
Подивившись на екран, Хелл Беррел побачив божевільний танець зірок.
— Зараз ми вріжемося! Це самогубство!
Але ІІІорр Кан вже зрозумів задум Ґордона і підштовхнув антаресця до пульта.
— Вперед, друже! Розрегулюйте все це до бісової матері!
Занадто здивований, щоб роздумувати про наслідки, Хелл підкорився. Тепер вже втрьох вони знущалися над пультом. Скажений танець корабля став ще більш швидким і хаотичним. Гравітаційний захист оберігав тіла людей від різких поштовхів прискорення, однак проти запаморочення був безсилим.
— Гей, ти! — 3 останніх сил закричав Ґордон. — Думаю, ти мене розумієш. Якщо ми зараз розіб’ємося, ти помреш разом з нами. А якщо спробуєш узяти одного з нас під контроль, я тобі гарантую невелику ката…
Він чекав нового льодового вибуху у свідомості, але марно. Замість цього відчув, як у мозок до нього обережно вповзають телепатичні щупальця — холодні, чужі та перелякані.
«Припиніть! — Телепатично відповів зі свого укриття Х’харн. — Якщо ви будете продовжувати, я не витримаю. Зупиніться!»
2На лобі Ґордона виступили великі краплі поту. На екрані з жахливою швидкістю росла безформна хмара, яка складалася з космічного пилу та кам’яних уламків. Він прибрав руки з пульта управління.
— Нехай буде так, — звернувся він до своїх товаришів. — Але приготуйтеся почати все спочатку.
Очевидно, Х’харн бачив події очима людей. У свідомість Ґордона проникла його тривожна думка:
«Повертайте, або ми пропали».
— Куди? — Огризнувся Ґордон. — До ваших Магелланових Хмар? І не подумаю.
«Так, мені треба туди повернутися, — було нове уявне послання. — Але ми можемо домовитися».
— Яким чином?
