Веселка тяжіння - Томас Пінчон

— Вітаю, друже, опіат потрібен дуже? — Червоні баньки у місткому рожевому «Джелл-О» мармизи та нахабна усмішка. Альберт Криптон, санітар на борту «Джона Е. Бедесса», дістає з потайної кишені скляний флакончик з білими пігулками. — Це кодеїн, Джексоне, чудовий товар — тримай.

Бодін голосно чхає і втирає шмарклі рукавом.

— Від блядської застуди, Криптоне, не зцілить. Спасибі. Ти Ейвері не бачив?

— Він у чудовій формі. Коли я зайшов, він тренувався наостанок біля трюмних помп.

— Послухай, старий, — мовить енергійний дистриб’ютор. Товар конвертується у три унції кокаїну. Бодін відслинює кілька зім’ятих папірців. — Опівночі, якщо можна. Після бою обіцяв йому прийти на зустріч у «Путці».

— Годиться. Гей, а під казармами ти давно дивився? — Здається, прибульці з КБІ збираються і грають в опійні кульки. Хто набив на цьому руку, виграє сотнями. Криптон кладе гроші в кишеню і залишає Бодіна розминати великий палець і помізкувати. Сам рухається далі, мацне тут, лапне там, зупиниться сьорбнути хлібного спирту з грейпфрутовим соком зі снарядної гільзи, а між тим продасть піґулку-дві кодеїну. Відчуває напад параної під час появи двох «червоних шапочок», що погладжують кийки і поглядають на нього, як йому здається, неспроста. Вислизає у ніч, закладає віражі в нічному небі. Покладається на свою особисту суміш, відому як «Криптонова Блакить», а тому запаморочений преться до диспансеру і, можливо, не все дорогою помічає.

Усередині його колега, Фармацевт Бердбері, диригує останнім актом «La Forza del Destino» з трансляції «Радіо Люксембург» і підспівує. Коли на нього вирулює Криптон, Фармацевтова пелька стуляється. Поруч щось подібне до велетенського кольорового кабана, плюшевий ворс його шкури місцями розкошланий, що суттєво збагачує спектр відтінків.

— Мікрограми, — Криптон театрально стукає себе по голові, — ну так, мікрограми, а не міліграми. Дай чого-небудь, Бердбері, в мене передоз.

— Шш. — Фармацевтів високий лоб збирається хрестиками зморщок, а потім розгладжується. Криптон заходить за полиці і, аж поки опера не закінчується, споглядає освітлену кімнату крізь флакончик камфорного опійного настою. Повертається саме тієї миті, коли кабан запитує:

— А куди ще він міг піти?

— У мене з третіх рук, — Бердбері відкладає шприц, який служив йому диригентською паличкою. — Спитай у Криптона, він там більше огинається.

— Вітаю, старий, — мовить Альберт, — ширнемся?

— Я чув, сьогодні має під’їхати Шпрінґер.

— Уперше чую. Та йди до «Путці», і менше з тим. Все, що треба, вариться там.

Кабан підводить погляд до годинника на стіні.

— У мене сьогодні скажений графік.

— Послухай, Криптоне, будь-якої миті може наскочити велике цабе з поліції, то краще кажи, що там у тебе, сам розумієш… — Вони торгуються за три унції кокаїну, кабан делікатно відходить погортати старі номери «Н’юз оф зе Ворлд». По якійсь хвилині, примотавши останній флакончик з кристалами до ноги, Криптон запрошує всіх на бій ложковиделконожиками. — Бодін тримає великий банк, збіглися з усієї Зони…

— Матрос Бодін? — щиро дивується плюшевий кабан.

— Король Куксгафена, Поркі.

— Якось робив йому доставку в Берліні. Скажеш, Ракетмен передає привіт.

Криптон — закочена холоша, флакон розкупорює, просто щоб глянути, чим багатий, спиняється, витріщає очі:

— Ти про той гаш?

— Угу.

Криптон заряджає обидві ніздрі чималою дозою. Світ починає прояснюватися. У гортані тугим кулаком збираються гіркі шмарклі. Потсдамський Підхват встиг увійти до фольклору Зони. Чого цей свинтус намагається примазатися до слави Ракетмена (в існування якого Криптон ніколи особливо не вірив)? Кокаїнові ділки, рабські й підступні, мов щури… блискучі пляшечки безлічі кольорів, голоси з радіоприймача, фасон і крій кошлатого свинячого костюма, Криптон тягне руку — торкнутися… та ні, ясно, що кабан нічого не рознюхує, він не коп, не торгує і не збирається нікого розводити…

— Просто цікаво, який на дотик, — пояснює Криптон.

— Та прошу дуже. — І раптом у дверях з’являється натовп «червоних шапок», латунь і шкіра. Криптон стоїть непорушно, в одній руці — пробка від флакончика з кокаїном.

— Слотроп? — до кімнати вривається командир, сержант, рука на кобурі. Кабан переводить погляд на Бердбері, який трясе головою, ні, не я, і наче справді не бреше.

— Та й не я, — з готовністю додає Криптон.

— Але хтось же стукнув, — ображено бурмоче кабан.

— Готуйсь, — шепоче Альберт. Військовій поліції: — Перепрошую, — чалапає просто до вимикача на стіні і гасить світло, у гармидері Слотроп миттю кидається попри стіл Бердбері, бабах у високу етажерку з медикаментами, солом’яне пузо пом’якшує зіткнення, а етажерка валиться на когось іншого, оглушливо дзенькає скло, лемент, — і далі мчить крізь темряву проходу, витягнувши руки, намацує шлях до задніх дверей, де й зустрічає Криптона.

— Спасибі.

— Ворушись.

Надворі вони прошкують на схід, до Ельби й доків, тупають, ковзаються в калюжах, спотикаються у коліях від вантажівок, серед бараків свище вітер, б’є в обличчя, з-під лівої штанини Криптона білими іскорками сіється кокаїн. Позаду галасують і блимають ліхтариками поліцейські, але, мабуть, не здогадуються, куди вони пощезли. І це добре.

— Йди жовтою дорогою, — мугикає Альберт Криптон, часом вгадуючи ноти, — жовтою дорогою… — та що це він, та він, він біжить вистрибом…

Нарешті, захекавшись, вони вискакують на пірс, де пришвартовані «Бедесс» і весь його дивізіон, чотири димчасто-сірі свинки, і бачать, що у вихорі галасливої юрби цивільних і військових п’яниць саме у розпалі бій на ложковиделконожиках. Жилавий Ейвері Парфл, бакенбарди в різкому світлі гладенькі, мов тюленяче хутро, адамове яблуко скаче з частотою чотири чи п’ять тактів на секунду, шурхає ногами, метушиться навколо суперника, безтурботного битюга Сент-Джона Бледдері, в обох ложковиделконожики наголо в позиції «до бою», начищені леза аж палають.

Криптон запихає Слотропа в бак для сміття й іде шукати Бодіна. По хвилині блискавичних випадів Парфл завдає обманного удару — він меткий, мов бійцівський півень. Прямим ударом, який Бледдері намагається відбити у третій позиції, Парфл рве на командо кітель і пускає першу кров, але коли намагається відскочити, виявляється, що передбачливий Бледдері наступив і намертво притис черевиком модельну туфлю американця.

Імпресаріо Бодін і два його бійці — сяючі кристали здорового глузду в п’янезному сірому юрмищі, добра частина юрби вже досягла порога нестями, а решта не цілком розуміє, що тут узагалі відбувається. Одні переконані, що Парфл і Бледдері ладні повбивати одне одного, на думку інших — просто клеять дурня, а тому іржуть у геть непідходящі моменти. У темних надбудовах бойових кораблів час від часу зблискують випадкові цятки очей — стежать, стежать…

Парфл і Бледдері водночас завдали по