Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— Бачите? — кричить Трейсі, коли кулька стрімко падає на дно, жалюгідна спроба зачепити її фліпером дзень… клятий фліпер смикається в інший бік, і на табло загорається TILT[563].
— TILT? — Бланд чухає потилицю. — Але ж ви навіть не…
— Вони всі такі! — Трейсі з прикрощів аж сльозу пускає. — Самі спробуйте.
Друга кулька ще й до фліпера не докотилася, а в Бланда новий TILT, хоча апарату і слова лихого не сказали. Третя кулька примудряється застрягнути біля соленоїда, і от («до-допоможіть», верещить вона пронизливим від болю голосом «ой, я під струмом»…) дзень-дзелень, дзвінки, скачуть на табло цифри, 400 000, 675 000 бом — мільйон! найкращий рахунок в історії «Фолі Бержер», рахунок зростає, бідолашне сферичне створіння б’ється об соленоїд, жах (так, вони цілком розумні, ці істоти з астероїда Кацпіель на дужедуже еліптичній орбіті, він пролетів поряд із Землею лише раз, і то давно, майже повернувся на сутінковий Край, і ніхто не знає, де Кацпіель нині і коли повернеться — якщо повернеться взагалі. Та сама різниця між поверненням і одноразовим візитом. Якщо Кацпіелю вистачило енергії назавжди вийти із зони тяжіння Сонця, він прирік славних круглих істот на довічне вигнання, їм уже ніколи не зібратися вдома, їм судилося довіку прикидатися шарикопідшипниками, сталевими кульками у тисячних юрмах скляних — пізнати неймовірні великі пальці Кіокука і Пуйаллапа, Ойстер-Бей, Інґлвуда — Денні Д’Алессандро й Елмера Ферґюсона, Куцого Бреннана і Бзіка Вомека… де вони сьогодні? а ви як гадаєте? Усіх забрили і вбили: когось на Іводзімі, хто сконав від гангрени в снігах Арденнського лісу, а їхні великі пальці після першого ж огляду зброї у навчальному таборі стали солдатськими, їх загнали подалі в дитинство, коли мізинець ковзає з гачка затворної рами «М-1», великий палець тисне на подавач, що в глибині казенника, затвор шшОКК! б’є по великому пальцю ой курва боляче і прощавай, ще один непереможний і легендарний великий палець назавше пішов спати у літню пилюку, до мішечків із хрумканням скляних кульок, товстолапих басет-гаундів, до запаху нагрітих сонцем залізних гірок на дитячих майданчиках), ну, загалом, ось вони, дівчата з канкану, готові вбивати фурії «Фолі Бержер», широкі напомаджені посмішки навкруж блискучих різців, з передбачених конструкцією апарату динаміків лунає якийсь Оффенбахів галоп, довгі ноги з підв’язками майорять поверх агонії сферичного бідолахи у нескінченній самоволці, усі його колеги тремтять від співчуття й любові, поділяють його біль, проте безпорадні, неповороткі без пружини, без рук спритника, без мужніх проблем пияка, порожніх годин, сірого картуза і порожньої коробки з обідом — усе їм потрібне, щоб виводити візерунки крізь високі закрути, обіцянки спочити у глибоких лузах, які знову викидають назовні на поталу тяжінню, аби ти довіку так крутився, час від часу відшукуючи неймовірно короткі й минущі проходи для інших забігів, визначних (дванадцять героїчних хвилин у Вірджинія-Біч, четвертого липня 1927 року, п’яний моряк, судно якого затонуло в затоці Лейте… відчепив ігрове поле, твій перший політ у трьох вимірах, він завжди найкращий, а коли приземлився, усе змінилося, і щоразу, коли пролітаєш повз мікроскопічну вибоїну, котра лишилася після падіння, на тебе щось накочувало… проспавшись, мало хто, зазирнувши в серце соленоїда, бачив магнітного змія, а енергії в усій голизні вистачало, щоб змінитися, від переплетених силових ліній принести із собою безодню близькості до сили, до глазурованих порожнин душі, що навіки їх розвела — погляньте на портрет Майкла Фарадея в лондонській галереї «Тейт», от Алюр Макер-Маффік якось пішов і глянув, надумавши згаяти самотній деньок без жінок, а потім не міг збагнути, як можуть людські очі горіти настільки лиховісно, так знаюче серед залів жаху й небаченого…), та ось зриваються на вереск голоси присутніх при смертовбивстві вертихвісток, прорізається гострота, музика змінює тональність, повзе дедалі вище, сідниці у шлярках стикаються щільніше, спідниці хльоскають щораз червоніше і сильніше, укриваючи дедалі більше поля, до кривавої круговерті, до палючого фіналу, і як наш Хлопчак Кацпіель дасть цьому раду?
Але май на увазі, щойно стане геть паскудно, Провидіння влаштовує замикання — тарррарах! світло згасає, залишається лише тьмяний червоний відблиск на поголених щоках і підборіддях двох гравців, що схилилися перед руйнівними дівочими вихилясами, соленоїд дзизкає і змовкає, а скалічена хромована кулька, визволившись, котиться назад, у затишок подруг.
— Вони всі отакі?
— Як же мене нагріли… — стогне Альфонсо Трейсі.
— Як прийшло, так і пішло, — втішає Бланд, і починається реприза «Світлих днів для чорного ринку» Герхардта фон Ґьолля, з поправкою на час, колір і місце:
Зав-жди — ще буде долар,
Обов’язково бу-де!
Заспиш — і це розбуде.
В росі й траві заснеш,
І сраку надірвеш —
Поки заробиш долар.
У пі-ра-мі-ди — третє око,
Всі слухайте пророка,
Підморгує й співає: «Начхай і все пізнаєш».
Бажання буде — робота знайдеться,
Хай не щодня, але й це минеться,
Як клепку маєш, то й заробляєш,
Усім нам доля колись усміхнеться…
Підкинь ще раз долар:
Орел-решка — дурня
Твоя перемога щодня, хай
Люба триває Війна
Здолай все й за доларом йди ву-діі, о-ду-ду[564]!
Усі гуляки в потертих штанях, піхтура у хакі, замовклі нарешті дівчата з канкану і тим паче кралі в купелях, ковбої та індіанці з сигарних яток, вирячкуваті негритоси, голодранці з візками яблук, салонні дармоїди та королеви екрана, ошуканці, клоуни, захмелілі пияки під ліхтарями, повітряні аси, командири катерів, білі мисливці на сафарі та негроїдні мавпи, товстуни, кухарі в ковпаках, євреї-лихварі, селюки з глеками пійла найвищого ґатунку, коти, собаки та мишенята з коміксів, боксери-профі та скелелази, зірки радіо, карлики, потвори «десять-в-одному», залізничні волоцюги, танцюристи-марафонці, свінгові оркестри, світські гуляки, скакові коні з жокеями, професійні танцюристки, таксисти з Індіанаполіса, відпущені на берег моряки та полінезійки у трав’яних спідницях, кремезні олімпійські бігуни, магнати з торбами із намальованими доларами — усі підхоплюють величний другий приспів, усі табло всіх пінболів блимають яскравими барвами, фліпери ляпають, дзвіночки дзенькають, з монетниць найзавзятіших струменять п’ятицентовики, кожен звук і помах у цьому складному ансамблі на своєму місці.
Перед храмом товчуться представники чиказької організації, грають у мору, сьорбають канадські купажовані віскі зі срібних фляжок, змащують і
