Веселка тяжіння - Томас Пінчон

Але якщо я їду крізь нього, крізь оцей Достеменний Текст, саме цієї миті, якщо він і є… або якщо сьогодні десь у румовищі Гамбурґа я проминув його, вдихаючи спорохнявілий попіл, не помітив… якщо те, що «IG» спорудило на цьому місці, — аж ніяк не остаточна форма, а лиш поєднання фетишів, таких собі «агов, хлопці!», щоб долучити особливі знаряддя на зразок бомбардувальників 8-ї ПА[516], так, тоді всі «Союзні» літаки будувала б, зрештою, компанія «IG» за посередництва Директора Круппа завдяки його англійським зв’язкам — бомбардування стало точним промисловим процесом конверсії, щоразу викид енергії точно розташовувався у просторі та часі, щоразу ударну хвилю спрямовували заздалегідь, аби завдати саме сьогоднішніх руйнувань і в такий спосіб декодувати Текст, і в такий спосіб закодувати, перекодувати, передекодувати священне Письмо… Якщо воно в робочому стані, то що має робити? Інженери, які збудували його як нафтопереробний завод, нічогісінько не знали про якісь дальші кроки, проєкт «завершився», про нього можна було забути.

Це означає, що Війна ніколи не була політикою, бо вся політика — театр, щоб відвернути увагу… її таємно диктували потреби технологій… змова між людьми і технологіями, щось таке, що потребувало енергетики вибуху війни і репетувало: «До дідька гроші, на кону саме життя (вставте потрібну Націю)», — але означало, найімовірніше: наближається світанок, мені потрібна кров цієї ночі, фінансування, фінансування, аххх, іще, іще… Справжніми кризами були кризи призначення та пріоритетності, і не серед фірм, як це подавали, а між різними Технологіями, Пластиками, Електроніками, Літальними Апаратами та їхніми потребами, які розуміє хіба панівна еліта…

Так, але Технології лиш відгукуються (цей аргумент, упертий і серйозний, як метод Ґаусса, часто наводили молоді Шварцкомандо), «Дуже добре радити ловити чудовисько за хвіст, але як ти гадаєш, чи мали б ми Ракету, якби хтось, хтось цілком конкретний — з іменем і членом — не надумав закинути тонну аматолу на 300 миль і підірвати нею квартал з мирними городянами? Тепер уперед, пиши слово «технологія» з великої літери, обожнюй її, якщо від цього почуватимешся менш відповідальним — але це ставить тебе, брате, в один ряд з байдужими євнухами, що стежать за гаремом нашої вкраденої землі для занімілих і безрадісних стояків людських правителів, еліти, яка зараз там, де не має права бути…»

Мусимо шукати джерела енергії та мережі поширення, про які нам ніхто не розповідав, маршрути сили, яких наші вчителі чи то не уявляли, чи то їх заохочували уникати… маємо знайти вимірювальні прилади, чиї шкали невідомі світу, намалювати власні схеми, фіксувати реакцію, налагоджувати зв’язки, зменшувати кількість помилок, намагатися пізнати достеменну функцію… навестися за непередбачуваними даними? Тут, на поверхні, бітум, гідрогенізація, синтез завжди були фальшивими, фіктивними функціями, що приховували реальну, планетарну місію, таку, либонь, що розгортається впродовж століть… і цей розвалений завод, що сподівався на нових Каббалістів і нових алхіміків, які віднайдуть Ключ, навчать містерій усіх інших…

А якщо це не «Jamf Ölfabriken Werke»? а якщо це заводи Круппа в Ессені, а раптом це «Blohm & Voss» простісінько тут, у Гамбурзі, або ще якась вдавана «руїна» — вже в іншому місті? В іншій країні? АЙЙЙАААААААА!

Але це вже стимулятори, так, Енціан цими днями хрумав залишки списаного нацистського первітину, достоту як попкорн у кіно, і допіру велика частина нафтопереробки — названої, між іншим, на честь знаменитого відкривача онейрину, — лишалася позаду, й Енціан, заглиблений в якийсь інший параноїдальний жах, говорить і говорить, хоча вітер і двигуни викидають його з розмови.

Щось на зразок піаніно Гоуґі Кармайкла[517] лунає на тлі ось такого

Дезокси-ефедриновий я дядько,

Й кишені мої дивно сяють.

Гасаю Зонами із псами знайомими,

І мрії віддаю, які згасають…

Я лампи повиймав із радіоли,

Для мене значення вони не мають…

«Зірки зі смугами» нехай линяють,

Бо в мене всі свої, безплатні грають…

Ніхто не слухає, тож уперед свій писок,

Щось швидко ти сьогодні вшивсь…

Ох, спритний ти нівроку, прощай, іще пів кроку.

І шкірюся, немов лайна наївсь!

Не треба, ангеле мій, ефедрину

Ім’я почувши, вмить зомлій, і мене нема.

У комендантську годину, коли світла катма,

Усе тут буде, як завжди, дарма,

(Засвіти хоч свічку)

Все буде, як завжди, дарма…

Минулої ночі Енціан записав у щоденнику: «Останнім часом Рот використовують надто часто. Надто мало від цього користі на виході. Захист. О Боже, Боже. Схоже, до мене таки підбираються. Благаю Тебе, я не хочу такої проповіді… Я знаю, як лунає мій голос — чув багато років тому у Пенемюнде на записі у Вайссмана… хром і бакеліт… надто високий, зверхній, Berliner Schnauze[518]… як же їх, мабуть, пересмикує, коли я починаю говорити…

Я міг би піти завтра. Я знаю, як то — бути самотнім. Це мене лякає менше, ніж вони. Вони беруть і беруть, але ніколи не користуються узятим. Що, на їхню думку, можна взяти у мене? Їм не потрібне моє старшинство, не потрібна моя любов, не потрібна моя інформація, як і моя робота, або енергія, або те, чим я володію… та нічим я не володію. Грошей більше не маю — тут їх не бачили вже багато місяців, ні, річ не в грошах… сигарети? Сигарет завжди обмаль…

Якщо покину їх, то куди піду?»

Знову серед цистерн, у вечірній вітер, юзом на синтетичному пустищі, його низькопробній чорноті… Крістіанів мотор час від часу збивається з ритму, він якийсь нерішучий і от-от заглухне. Миттєве рішення: якщо зламається, нехай іде пішки, менше клопоту, якщо Павло там, а якщо нема, підбери Крістіана на зворотному шляху і простеж, щоб машину відремонтували… робити все по-простому — ознака великого вождя, Енціане.

Але Крістіан не ламається, та й Павел наче там. Ну, «там» не в тому розумінні, яке Енціан у своєму теперішньому стані сприйматиме всерйоз. Але все ж таки присутній, і з дивовижним набором друзів, які, видається, з’являються щоразу, коли він приходить нюхати «Льойнабензин», — такі, як, о, Моховик, щонайяскравіше зелений, скоріш палаючий, ніж флуоресцентний, а цього вечора сором’язливо никає край поля, час від часу крутиться, як дитя… або, скажімо, Водяний Велетень — гість заввишки з милю, цілковито складається з проточної води, полюбляє танцювати, закручується від талії, а руки