Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Кров не поспішала зсідатися. Крапала на босі ступні. Крокодил рукою затиснув рану; «Перетягти б оце бинтом — за кілька днів усе б загоїлося. А ці — ці, вимащені червоним, зі свіжими шрамами на передпліччях, долонях, колінах, — стоять, іржуть, наче коні!»

Насправді ніхто не іржав. Хлопці, що за кілька хвилин затягнули свої порізи, відчували ейфорію — заговорили одразу кілька голосів. Розмови розпочав Полос-Над — він упорався попри свою блідість.

— Я вчора, мов той дурень, пальця собі відтяв, — зізнався він, ніби позбуваючись тягаря. — Я його відростив, звичайно, але потім уже нічого не міг…

— А було б не вимахуватись…

— Точно, — щасливим голосом погодився Полос-Над, — було б не вимахуватись!

І вони заіржали, тепер уже точно заіржали, але не з біди Крокодила, а від власного щенячого щастя.

Кров припинила текти, але рана, звичайно, затягатися не збиралась. Крокодил уявив, як її стягує невидимий клей, як зростаються судини. Нічого.

Айра йшов по галявині, оглядаючи рубці на вимащених кров’ю руках і колінах.

— Зараховано. Зараховано. Це ти скупо порізав, боїшся. Гаразд, на перший раз зараховано. А це що? Я просив розраховувати свої сили, я не допомагатиму. Бувало тут, дехто не тільки палець — кисть відтинав, хотів краще себе показати… Давай, працюй, недовго лишилося. Ти все правильно робиш. Закінчуй. Зараховано, тут — зараховано…

Він зупинився перед Тимор-Алком. Парубок-метис стояв, правою рукою стискаючи зап’ясток лівої, й дивився, як струменить із порізу світла густа кров.

— Якась погана юха в тебе в жилах, хлопче, — негучно повідомив Айра.

Крокодил, хоч як переймався своїм нещастям, наїжачився. Айра глянув на нього через плече мовчазного Тимор-Алка.

— Що дивишся? Зробив? Чи соком течеш, мов розчавлений жук?

— Я зупинив кров, — сказав Крокодил знову крізь зуби.

— Справді? Вона сама зупинилася. Поріз ти стягнув?

— Ні.

Айра підійшов упритул. Він мав неприємну звичку зовсім не тримати дистанції — втручався в особистий простір людини ніби навмисне.

— Я тебе попереджав? Щодо човна? Я казав, що краще одразу пливти назад?

— Ти мене не попереджав про регенерацію.

— Краще, що ти можеш зробити — поїхати на материк сьогодні й забрати з собою напівкровку.

— Я нікуди не поїду, — сказав Тимор-Алк.

Крокодил подивився на свою руку. Мабуть, які-небудь йоги, екстрасенси, памірські монахи вміють затягати поріз самовільно за кілька хвилин. Якщо це не казки. Якщо хоч хтось із землян справді на це здатен.

Колона на чолі з Айрою бігцем занурилася в ліс — перед цим інструктор дав хлопцям відпочити, викупатися в річці, змити кров і піт. Крокодил лишився, і Тимор-Алк лишився теж. Метис сидів над водою, час від часу роняючи туди рожеві краплі, й дивився на руку з порізом.

Крокодил, не гаючи часу на дурниці, відрізав дві смужки матерії від своїх штанів, так що вони перетворилися на пляжні шорти, і перев’язав руку. Потім ліг — вибрав найзручніше місце — й задумався.

Офіційний термін проходження випробування — двадцять один день. Теоретично можна принаймні відпочити на природі.

З другого ж боку, звичайні поселення на Раа такі само чисті, зелені, забезпечені водою й ідилічними метеликами, не кажучи вже про розкішні пейзажі. Отримавши статус державного залежного, можна спокійно й тихо працювати яким-небудь сортувальником газонового насіння, на дозвіллі вирізати ложки або писати вірші — це особливо цікаво, зважаючи на те, що тут усі рими свіжі. Тут нема книг у звичайному розумінні, тільки публікації в мережі: хочеш — пиши, не до вподоби — не читай.

Залежні можуть брати шлюб і заводити дітей цілком вільно. Їхні діти, досягнувши певного віку, можуть пройти Пробу й отримати статус повного громадянина, а можуть не проходити за бажанням. Ось, наприклад, Крокодил одружиться з місцевою, смаглявою і тонкою, буде їздити з нею на узбережжя, де повно чорних перлів. Хазяїн — держава, громада — сплатить йому відпустку раз на рік.

Він може піти на курси й навчитися водити човен, приміром. Теоретично може нічого не робити й відмовитись від навчання. Ходити коло «самовдосконалення». Йому не дозволять накласти на себе руки… й стати до роботи в міграційному офісі Раа. Очевидно, тому, що робота на таких посадах передбачає «суспільно-значущі рішення»…

Біль у ступнях допікав. Крокодил почувався скривдженим і не міг подолати це почуття. Айра каже багато слушного: він не хазяїн собі.

Він підповз до води, сів і сунув ступні в річку. Полегкість прийшла, але ненадовго. Крокодил знав, що за хвилину ноги змерзнуть; шкіра на його грудях обвітрилась і неприємно саднила, а плечі горіли, обпалені сонцем. Він не звик ходити без сорочки.

Вода повільно змінювала колір, бувши бузковою, ставала зеленавою. Сонячні плями мінились на її поверхні.

Тимор-Алк сидів незрушно. Крокодил, підвівшись, подивився йому через плече; на худющих колінах Тимор-Алка лежала, ніби непритомна, закаляна кров’ю рука: порізу не було. Був грубий рожевий рубець.

— Як ти це зробив?!

Тимор-Алк посидів ще секунду, потім повільно повернув голову. Зеленкувате волосся в нього на маківці стояло сторч. Лице, в тон йому, набуло зеленуватого відтінку.

— Ти загоїв! — Крокодил не йняв віри своїм очам. — Як ти це зробив, поясни мені?

— Це не зараховано, — дуже тихо, над силу вимовив Тимор-Алк. — Аби було зараховано, треба вкластись у п’ятнадцять одиниць, поріз стандартний… А я до стандарту не дотягнув…

Він нахилився вперед і спустив кисті в воду. Крокодил сів поряд.

— Я взагалі цього не вмію, — зізнався. — У нас уважають, що це неможливо.

— Я вдома тренувався, — сказав Тимор-Алк, не слухаючи його. — Я вкладався в п’ятнадцять, завиграшки. А тут не можу.

— Чому?

Зеленоволосий знизав плечима:

— Вони мене