Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Стежка стала такою крутою, що бігуни почали просто-таки видиратися. Ревіння водоспаду віддалилося; майже над самою головою Крокодила мелькотіли брудні п’ятки Тимор-Алка. Сипалися дрібні камінці. Крокодил подумав, що в такому місці, мабуть, було б слід забезпечити страховку, а то зірветься хтось у голові колони — і полетить на каміння вервечка невдах, падаючи ближче до дороги купою…

На ту мить, коли Айра спинився, половина хлопців уже ледве трималися на подряпаних збитих ногах. Крокодил і сам почувався кепсько, але Айра не засапався нітрохи і, напевне, міг би й співати:

— Вирівнюємо дихання. Уповільнюємо пульс. Хто перший увійде в сімдесят ударів — піднімайте руку… Воду не пити!

Тимор-Алк, що вже ввійшов був у річку по кісточки, перелякано сахнувся.

Крокодил роззирнувся. Місцем зупинки користувалися, вочевидь, багаторазово: галявинка на березі річки, втоптана, зручна, з м’яким спуском до води. Крокодилові над усе хотілося тепер плюснути в цю річку, лежати на мілководді й хлебтати широко відкритим ротом; тут п’ють із річок і навіть не кип’ятять воду — оце так екологія! На Землі, мабуть, не лишилося місця, де людина, якщо вона не самогубець, може без остраху пити з ріки…

Він неохоче відвернувся од води. Будемо грати за правилами; на протилежному боці галявинки, паралельно до берега, лежала колода на низьких опорах, і Крокодил подумав про гімнастичні вправи, різні там кульбіти та стійки. Парубки, не бажаючи дивитися на спокусливу воду, майже всі повернулись обличчям до лісу: піднімали й опускали руки, дихали, сопіли, виконували інструкторове розпорядження, хто як міг.

Тонкі стовбури стояли в цьому місці майже впритул один до одного, і ліани заснували між ними сітку з великими вічками. Малесенькі, з ніготь, метелики прослизали крізь неї й зависали над махровими квітами. Крокодил відволікся від болю в розбитих ногах.

Вирівнювати дихання і вповільнювати пульс він умів іще в школі, спасибі, гарний трапився тренер у секції легкої атлетики. Рахувати пульс без годинника чи секундоміра — не міг, та й руку піднімати геть не хотілося — якось це принизливо. Тому Крокодил обійшовся тим, що, дивлячись на метеликів і по змозі розслабившись, узявся дихати за приписами гімнастики.

Повітря тут було чудодійне. «Я мало спав, — думав Крокодил, — я не прийняв гарячий душ, я не в своїй тарілці. А проте мені добре, і навіть біль у розбитих ногах поки не дуже допікає. Певне, вся штука в атмосфері — тут дуже чисто. Не дарма цей тип із Бюро міграції пропонував мені передусім Раа».

Йому зробилося весело. Певність Айри, що мігрант обов’язково завалить Пробу, здавалася цієї миті смішною; він зітхнув ще раз, другий і раптом відчув, що хтось стоїть за плечем.

Він озирнувся. Айра стояв, принюхуючись, в усякому разі, вигляд у нього був, як у собаки, що бере слід.

Секунду вони дивились один на одного. Потім Крокодил широко всміхнувся й підняв руку; він гадки не мав, який у нього тепер пульс, але кураж узяв своє.

— Сімдесят п’ять, — сказав Айра, і ніздрі його затремтіли. — Не ідеально, але в межах норми… Ти справді особливий, не такий, як усі мігранти, так?

Щось у тоні інструктора не сподобалося Крокодилу. Хоча Айра говорив, здається, цілком щиро й навіть доброзичливо.

Хлопці один по одному вправлялись із першим завданням. Полос-Над, звиклий бути лідером, закінчив роботу десь у другому десятку, одразу за Тимор-Алком. Після вчорашньої невдалої спроби Полос-Над ще не відійшов: на скронях у нього ніяк не висихав піт, а смагляве обличчя здавалося жовтим.

— Добре, гарно, — Айра випростався, руки його спустилися вздовж тіла, ніби інструктор свідомо заощаджував жести. — Тепер, будь ласка, показуємо регенерацію в тому обсязі, в якому кожний із вас здатен до відновлення. Одразу попереджаю: я нікому не допомагатиму Розраховуємо — робимо — показуємо. Вперед.

Ніхто не сказав ні слова. Полос-Над ще більше зблід, і тільки природна смаглявість шкіри не давала йому дорівнятися до Тимор-Алка. Хлопці один за одним потягнули з піхов тесаки, і Крокодил стежив за ними занепокоєно.

Він витягнув свій тесак, ще не знаючи, що з ним треба робити. Камор-Бал, парубчак із забраним у хвіст волоссям, швидко покосився на Крокодила — і різнув себе кінчиком тесака по тильному боці долоні.

Крокодил розгубився.

Хлопчаки зосереджено різали себе — хтось так роздер руку, що кров, ніби дощик, зажебоніла по листю. Тесаки негайно повернулися до піхов, деякі полетіли в траву. Хлопці стояли, сиділи, валялися на землі, хтось дивився на поріз, хтось — у небо, хтось щосили зажмурився. Хтось бурмотів, хтось наспівував крізь зуби. Галявина стала схожою на палату поранених шаленців: шемрання, протяжні співи, тихий свист, шепотіння, важке дихання й запах крові.

Тимор-Алк зважився останнім. Його кров була набагато світлішою й густішою, ніж звичайна людська, — вона здавалася розведеною молоком. Крокодил, попри все потрясіння, зауважив це й уразився ще більше.

— Ти візьмеш участь у Пробі? — вкрадливо спитав його Айра.

— Атож, — озвався Крокодил, намагаючись говорити недбало.

Камор-Бал, хлопчина обережний і обачливий, порізав себе ледве-ледве. Тепер він стояв, витягнувши вперед руку, і Крокодил міг бачити, як зсідається кров, як з’єднуються краєчки порізу, як рана затягається й укривається кірочкою.

— Якщо ні — скажи одразу, — мовив Айра, цього разу співчутливо.

— Так, — процідив Крокодил крізь зуби.

Він покрутив у руках тесак і різнув себе по руці, збираючись тільки трішки, для годиться, поранитися. Перестарався, не розрахував — бризнула кров, і відчуття було не з приємних. Крокодил похитнувся, тупо дивлячись на розтяту руку.

Дурень. Навіщо? Що, він серйозно збирається показати своє вміння силою волі затягати рани? Регенерувати? Може, ще й пальці додаткові відростити?

«Ідіоти, — подумав спересердя. — Що, повноправному громадянину Раа необхідно вміти відрощувати шкіру, відновлювати судини за кілька хвилин? Може, вам ще й хвіст заразом? Зябра? Крила, плавці?

Треба було мені їхати на Кристал. Мене обдурили, як дитину, а я навіть