💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
обходить навколо, немов відіпхнутий від нього струменями холодного повітря. Запáли вже цілковиті сутінки, і єдине світло на скляних гладінях батька, — за винятком далеких зірок, — це той блиск двох скромних вогнищ. Він надає батькові подоби життя: тремтливе полум’я, танцюючі тіні, блимання барв.

Поза цим — мертве тло нічного Сибіру.

— Тату!

Він дивиться.

Дрижиться. Знову виймається цигарницю, припалюється вийнятою з вогню скіпкою неоковирну цигарку. Тютюн смакує винятково гірко. Із синьо-червоною долонею, яка тремтить біля уст, обходиться батька навколо. Насамкінець стається поза вогнищами й поза батьковим поглядом. Зірка його голови обертається надто повільно, щоби прочитати інтенцію погляду. Це мова каменю — він може тільки розчавити ґранітною масою, якщо людина вчасно не втече.

Цигарка спопеліла до решти. Докинувши дров до вогнищ, сідається знову на кризі, загортається у шубу, натягується малахай на вуха, обгортається ганчірками. В темряві тріщить мерзлота. Батько зігнув великий палець лівої руки, кришталевий меч тепер націлений у небо. Намагається поворушити пальцями в закрижанілих торбасах, але зауважується, що не чується цих пальців узагалі. Розуміється, що, найімовірніше, не переживеться цієї ночі. Це неконтрольоване тремтіння — це вже гіпотермія. Розповідав Саша Павліч при різних нагодах. Так настає сибірська смерть: спершу кусючий холод і непослух м’язів, ноги, які тікають з-під людини, занадто слабкі руки, далі розгубленість і дивний страх, відтак тремтіння дедалі сильнішає, зуби цокотять і голова метляється, як в епілептика, потім відчуття загублености в часі й страшний біль, а ще згодом біль минає, минається дрижання, і людина поволі застигає, втрачаючи чуття і свідомість, поступово уподібнюючись до трупа, — аж поки не стане схожою на нього цілком, заморожена до смерти. Питання годин. Не переживеться ночі.

Хочеться плакати. Не хочеться плакати.

Батько дивиться. (Обернулася тернова зірка).

Тиша. Сибір. Крига.

Мороз ріже легені й нищить тіло.

Кінець.

І майже бачиться, як до цієї неминучої, єдиноконечної хвилі поступово домерзає усе запале в пам’ять минуле. Під поглядом батька правда нерухоміє. Оце і є благословення Батюшки Мороза. Що більше холоду під шкірою і що повільніша кров, то більша певність, що, далебі, жодна інша зустріч сина із батьком найзимнішим була неможлива, — тільки така: у безлюдній пустелі, в місці, відтятому від інших місць, у часі, відтятому від інших часів, на останньому крихітному острівці в океані небуття. Тим більша очевидність, — що вся ця багатомісячна подорож до родителя була нічим іншим, ніж математичною редукцією до єдиноістини Бенедикта Ґерославського: спершу в Транссибірському експресі відтялося усіх фальшивих Бенедиктів Ґерославських, усю брехню, якою жилося у Літі, як то живуть із розгону в теплих ілюзіях люди, котрі самі не знають, хто вони, діти, народжені не з крови Ізмаеля; потім в Іркутську відтялося усі надії на майбутнє Бенедикта Ґерославського, усіх інших можливих Бенедиктів Ґерославських, які легко знайшли б своє щастя у запереченні, відмові від спадщини Ізмаелевої, — уже ж так жилося, уже майже ними булося, уже мало не замерзлося; урешті, згодом-тепер, на операційному столі Сибіру було обрубано всю решту: людей, світ, Історію, Сором, минуле й майбутнє, навіть певність самого життя і подальших його перспектив. Залишилася оголена, зимна єдиноістина, подана на білому аркуші Криги: кілька цифр, кілька літер.

Тільки так Батько Мороз може зустрітися із Сином Мороза.

Кілька цифр, кілька літер… Підхоплюється, підбігається до вогнища, виймається із полум’я довгу чорну скіпку. Входиться з нею на майданчик білого снігу просто під мільйоннопудовий погляд батька. Руки тремтять, кров із потрісканих уст замерзає на ганчірках і бороді, шкіра під закрижанілим одягом відривається шматками при кожному русі.

Проте завмирається із безпорадно опущеною рукою, ставши вже на місці першого слова, — бо яке це слово? Що тут можна сказати? Між батьком і сином, під Кригою, тобто в абсолютній істині, — що тут можна сказати? Мовою першого ґатунку — що ж тут залишилося до розмови? Батько — це батько, син — це син, — що ще між ними?

Що можна сказати, коли вже можна сказати все?

Озирається через плече на багатократно збільшене в полум’яніючому льоду обличчя батька, насуплені під снігом брови, стиснуті щелепи, підняте підборіддя, сталевий цвях зіниці. Мечі, що оточують його голову, розтинають сузір’я Азії.

Чорною сажею малюється на снігу великі літери:

ВИБАЧ

Батько дивиться.

Геологічні думки тужавіють у кризі. Гори мерзлоти напирають навзаєм. Тьмідина ллється у світло. Полум’яні відблиски пересуваються аршинными голками. Батько Мороз поворушив пальцем.

Рапіра-сталактит промерзає крізь землю, залишаючи позаду на поверхні мерзлоты стібок розкришеної бурульки.

Спочатку симетричне В, далі Б, опісля Ч, що звучить, наче кроки по вкритій фірном стежці…

Це триває хвилини й хвилини.

В Б Ч Й М Н Н І М І

Переміщується на чистий сніг за крок далі.

ЧОМУ

Батько дивиться.

Я Я Я Я Я Я Я

Уривається цей візерунок мерзлоти, що тягнеться до нескінченности.

ЖИВЕШ

На це він не відповідає: мовчить, тобто нерухомо замерзає.

Судоми шарпають плечима. Узявши скіпку обіруч, креслиться рішуче:

ПОВЕРНИСЯ

Батько дивиться.

Поволі кришаться бурульки літер.

З М Н У Н Н И З Н Е Б Р Е Ш М Н І

Л Е О К А Д І Я Б О Л Є К Я

Б Р Е Ш М Н І

Бреши йому! Кидається скіпку геть, відступається у пітьму. Заточується, наче п’яний. Не можна плакати, замерзають повіки. Тягнеться знову до цигарки — надто складна справа, одна, друга, третя, розсипаються між задерев’янілими пальцями, позбавленими чуття. Стоїться повернутим плечима до вогню

і батька, бо це увесь світ, — далі тільки чорна нескінченність Зими. Все обтяте, обрубане, відняте від цієї зимної необхідности. Намагається пригадати óбраз панни Єлени, але це ближче до видобування трупа з-під льоду: нерухома форма радше схожа на кам’яну скульптуру, ніж на живу людину. Не існує.

Розвертається в інший бік, хапається за скіпку.

ПОЛЬЩА КРИГА ПІЛСУДСЬКИЙ ЛЮТІ КАЖИ

Але марно чекається відповіді в знаках на землі. Замість цього — зауважується через чверть години — батько опускає у молочній брилі відкриту руку, згинає скельне рамено, витягнуте додолу. Тьмідина цієї ночі перетікає густими хвилями, розуміється фатера з півжесту: це запрошення, він простягнув руку у запрошенні.

Задля цього він прибув.

Світ танцює перед очима. Робиться крок назад і перевертається. Підводиться безпорадно, кінцівки не хочуть слухатися, підгинаються у найменш підходящі моменти, голова стрибає з боку в бік, мов у ганчір’яної ляльки, чутно дивне, нелюдське хрипіння, що лунає з-поміж клекітливих зубів. Відступається до вогнища; знову падається. Батько дивиться із висоти, одна

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: