💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
оточена військом. Стріляють не питаючи в кожного. Не знаєте, у чому річ?

— Генерал-губернатор із Імператором погиркалися. Чиї то солдаты на станції — Шульца чи Его Императорского Величества?

— Ба!

— Ну то на станції якійсь по дорозі слід було спорядитися.

— Саме так ми й намірялися, — покивав головою Усканський. — Пішли спеціально до хутора Лущія. Ну, Господь Небесный відвернувся. Нема уже більше хутора Лущія.

— Та що ви кажете! Ми недавно там!..

— Могила одна, — сказав піп, сьорбаючи нервово наваристу каву.

— Ми думали, що станцію покинули, що може військо їх прогнало, або що. Але ворота відчинені, на обійсті закрижанілі трупи собак, ідемо далі, один труп, другий, люди убиті. — Геолог перехрестився. — Баби й дітвора, усі.

— Але зовсім не як грабіжники, — приєднався до розмови француз ламаною російською. — Як… як… як бестії нелюдські. — Він показав, піднімаючи до рота сухаря й брутально вгризаючись у нього. — Розірвані, розтовчені, виїдені.

— Виїдені?!

Щось він обмовився. Але ні, сенс був очевидний. Сказав би щось інше — під такою тьмідиною однаково добре зрозумілося б цю очевидність.

— Трупоїди, — буркнув пан Щекєльніков і вийняв полірувати свій баґнет.

Тіґрій Етматов почухав рубці, вийняв з-під куртки залізні медальйони, загримів кістяними фіґурками. Він пересував між пальцями подобизни тварин, немов чотки. — Ru, ru, ru.

— Ми втекли чимдуж, — підсумував розповідь Усканський.

— Чи давали ви потім тваринам достатньо відпочити.

— Ні.

— Мгм.

Перед червоними сутінками — тобто сибірською пополудневою годиною, — вийшлося з юрти викурити цигарку. Для того, щоби уникнути одинокости, слід спершу втекти від людей.

Одразу відчулося мороз, немов хірургічний прокол у легені. Але тим міцніше затяглося димом і крижаним повітрям; була в цьому дивна, непристойна приємність, наче поволі ставалося залежним від температурного страждання: що жвавішою людина відчуває себе під голками сорокаградусного морозу, ніж у задушливій, нагрітій, просмерділій юрті. Сонце заходило над сніжно-білою Азією у цілковитій тиші, навіть вітер не акомпонував. Тршк, тршккк, потріскувала мерзлота під торбасами. Присілося на закрижанілу брилу, що підносила полоззя напівперевернутих саней. Тіні трьох наметів майже стикалися навзаєм, витягнувшись на схід у довгі шлейфи крепу. (Сороки переночують у власному шатре). Вийшлося без мороскляних окулярів, із неозброєним оком. Олені, хоча вже вичесані скребком на ніч, сяяли діамантовими шатами: кожна волосина шерсті швидко обростала крижаним кристалом. Перші зірки свердлували згори просто в зіниці. Закліпалося, паморозь на віях залоскотала повіки.

Трупоїди. Язичницька казка. Усканський на оленях, якути пішки — мусили б їх якось непомітно випередити десь між вартовою вежею Лущія й Онотськом… Казка! Кашлянулося димом крізь зуби. Однак, якщо справді погоня йде від Байкалу, — то й до лиха недалеко, якщо так безтурботно легковажити усякою обережністю і збройними приготуваннями. Бодай хату якусь мисливську, із товстих колод складену, напівземлянку може, якщо вдасться ґрунт розтопити… Адже, якби оце справді сьогодні царські слідці раптом напали, а не четвірка виснажених мандрівників, то не вистоялося б проти них довго. Ба, не вистоялося б узагалі: Чечеркевич отетеріє, Один ручки заламає, тунґуси впадуть у паніку, Щекєльніков одразу палитиме з дубельтівки… суцільний бордель. А місце таке, яке є: тут не сховаєшся (хіба що до лісу утекти), ані фортеці великої не поставиш. Як упаде на голову цілий рій із исправником, то відомо, що — крах. Але проти чотирьох-шести инородцев-авантюристів?.. А треба тут утриматися так довго, як можна. Абаас на Шляхах Мамутів завжди матиме більше можливостей. Тож залишається чекати й сподіватися.

… Себто те саме, що від початку. Поправивши ганчірку на обличчі, роззирнулося по краєвиді, наче фресці чорно-біло-червоній, низькій і широкій, наче зі стіни у Фізичній Обсерваторії Імператорської Академії Наук знятій. Важко не відчувати себе загубленим. Але ні, це не згуба, а скоріше пекуче відчуття покинутости: вогонь, світло, люди, всі ласощі й принади теплого світу — все це було покинуте, запропащене, перекреслене. Сибір холодний, тихий, побачений із крижаної брили, — це те, що залишається, коли з життя підуть усі його спроможності. Панну Єлену — віднято. Кар’єру в Круппа — відкинуто. Життя безпечне, родинне, міщанське — замінене на абсурд блукання засніженим бездоріжжям зі смертним вироком над головою. Наукові амбіції — вилиті в клоаку. Et cetera, можете й далі продовжувати цю літанію чистилища. І якби ж то ще можна було сказати, що такий чи сякий розрахунок стояв за кожним із цих рішень, що переважили такі й такі моральні рації, розумові арґументи!.. Та нічого подібного. Пригадується минуле, доклеєне в пам’яті до цієї теперішности, — й óбраз, наче зміїний слід на піску, тобто зиґзаґ за зиґзаґом. Усенькі плани знівечено; усенькі надії розбито на друзки; усенькі шанси на нормальність через коліно переламано. Що за дивне божевілля, що за лихá мана! (Живеться).

… І всього лиш насамкінець залишається: Сибір.

Жбурнулося цигарку в сани. Вогник покотився по кришталевій гладіні й згас у темряві. Підвелося, уколотий неясною підозрою. Кінь, дишель, санки, крига — щось тут дисонує у наочних асоціаціях. Може, це тіні вечірні, а може… Чи сани, бува, не пересунулися на якусь дещицю? Чи кінь у кризі не зробив півкроку на трьох ногах?

Відступилося на п’ять, десять аршинов, поглянулося під останніми променями Сонця. Крижана скульптура на тлі Сибіру. Все незворушне, скільки око сягає. Тиша, мертвота, мороз. Затремтілося під шубой. «Хоча б і тримав на плечах усю Un-Ilu. Він прийде».

Ніч затопила Азію.

10 грудня 1924 року, 101 тенебр.

«Не повертайтеся. Цар довкола. Тесла працює тут під арештом. Чекаємо. Шульц живий. Не повертайтеся. Цар довкола».

Першими підняли гамір тунґуси, manumunanumamununan і akkułukai, вони галасували на мерзлоті й товкли в обмерзлі стіни наметів. Прокидалося, наче крізь глину, наче крізь мед, важко пручи до свідомости. Дуже сильний мороз аж ніяк не протвережує електрично — радше присипляє; перед цим остерігають усіх мандрівників Сибіром: щоби не поснули втомлені на холоді, не полягали в сніг на минутку перепочити. Пізніше вже не встанеться. Розплющилося укриті памороззю очі — піднялося онімілу руку — імлисте дихання повисло в тріскучому повітрі. Біла наморозь вкривала всі поверхні усередині юрти. Вогонь у печі ледь пахкав. Захрипілося на пана Щекєльніковa. Загорнувшись мляво в два кожухи, він виліз назовні. (Мороз бухнув крізь отвір, як хмара диму). Нашорошилося вуха. — Дупу в жменю! — закричав він. — Крижаник іде!

… А до світанку ще година. Вийшлося із палаючою скіпкою, француз-сорока присвічував світінню від тьмічки, прикриваючи її рукою у рукавиці.

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: