Лицар Відображень - Роджер Желязни
— Сонце збирається дуже скоро зайти за гору. Як ти тоді зумієш розгледіти те місце, щоб упізнати його?
— По-моєму, тут, коли сонце сідає, небо стає ще світлішим. У цьому сенсі негативний простір забавний. Як би там не було, тут щось завжди світле, а щось завжди темне. У нас буде необхідне світло, щоб визначитися. Як по-твоєму, чим ми зайняті насправді?
Я подумав:
— Однією з тих клятих штучок з лицарськими мандрівками у пошуках пригод.
— Романтичні мрії? Або щось реально доступне?
— У моєму розумінні у кожній з таких мандрівок є домішка і того, і іншого, але я відчуваю, що в твоєму випадку сильно переважує останнє. З іншого боку, все, з чим ми стикаємося серед Відображень, Ймовірно, почасти алегорія, символ — подібну нісенітницю люди ховають глибоко У підсвідомості.
— Іншими словами, ти точно не знаєш.
— Не впевнений, але я заробляю на життя тим, що чутливий і добре вгадую.
Я витягнув руку вище, вхопився, підтягнувся на наступний карниз. Якийсь час я йшов по ньому, потім знову взявся підійматися нагору.
Нарешті сонце сіло, але видно було, як і раніше, добре. Світло і темрява помінялися місцями.
Піднявшись ще на п'ять або шість метрів по нерівній поверхні, я зупинився, побачивши, нарешті, заглиблення, до якого я піднімався. Переді мною в горі був отвір, який починався на краю. Я зачекав трохи, роздумуючи, чи можна назвати його печерою, тому що вона, схоже, була штучного походження. Як ніби тут видовбали арку, яка була досить велика, щоб під неї можна було проїхати верхи.
— Знаєш, — прокоментував Факір, поворушившись на зап'ясті. — Ось.
— Що? — Запитав я.
— Перша зупинка, — відповів він. — затримайся тут і, найголовніше, перш ніж рушити далі, дещо зроби.
— А саме?
— Легше просто піти і подивитися.
Я підтягнувся наверх, перебрався через край, встав на ноги і пішов вперед. Великий вхід заповнювало, невідомо звідки беручись, світло. Я зачекав на порозі, заглядаючи всередину.
Це нагадувало родову каплицю. Там був маленький вівтар, а на ньому — пара свічок, які хизувалися миготливими чорними віночками. Уздовж стін стояли витесані з каменю лави. Крім тих дверей, в яких я стояв, я нарахував ще п'ять: три — в стіні напроти, одну — справа від мене і одну — зліва. В центрі приміщення лежали дві купи бойового спорядження. Ніяких символів релігії, яку б представляла ця каплиця, не було.
Я увійшов.
— Що я повинен тут робити? — Запитав я.
— Ти повинен попильнувати тут до світанку, охороняючи обладунки.
— Ну, гаразд, — сказав я, проходячи вперед, щоб оглянути цей мотлох, — навіщо це?
— У інформацію, яку я отримав, це не входить.
Я підібрав химерну білу нагрудну платівку, в якій був би схожий на сера Галахада. Розмір, здається, був якраз мій. Я похитав головою і опустив її назад. Я перейшов до сусідньої купи і витягнув дуже дивного вигляду сірі панцерні рукавиці. Тут же кинувши їх, я взявся ритися в іншому добрі. Все те ж саме. До того ж, підігнане по мені. Тільки…
— У чому справа, Мерлін?
— Ця біла чортівня, — сказав я, — виглядає так, немов прямо зараз доведеться мені впору. Інше озброєння, схоже, точнісінько таке, яке носять при дворі. Здається, варто мені перебратися до своїх покоїв у хаосі, і воно виявиться тим, чим треба. Значить, залежно від обставин, мені, ймовірно, підійдуть обидва комплекти. Хоча відразу двома я скористатися не можу. Який же я повинен стерегти?
— По-моєму, тут-то і зарита собака. Мені здається, ти повинен вибрати.
— Звичайно! — Я клацнув пальцями і нічого не почув. — Який же я бовдур, факір повністю розтлумачив мені, що до чого!
Я впав на коліна і змів обидва набори обладунків та зброї в одну непривабливого вигляду купу.
— ЯКЩО Я ПОВИНЕН ЦЕ стерегти, — сказав я, — Я стерегтиму і те, і інше. Я не бажаю вибирати, на чиїй я стороні.
— Здається мені, цьому «щось» твій вибір не сподобається, — відповів Факір.
Я відступив на крок і оглянув купу.
— Розкажи-но мені про це ще раз, — сказав я. — Як все це закручено?
— Ти повинен всю ніч просидіти, охороняючи це.
— Від чого?
— Думаю, від всього, хто спробує незаконно привласнили його. Від сил Порядку…… або Хаосу…
— Ага, я зрозумів тебе. Коли все це звалити разом в одну купу, любому доведеться підійти ближче, щоб що-небудь вихопити.
Я всівся на лаву між двох дверей біля далекої стіни. Після довгого і важкого підйому непогано було трохи перепочити. Але щось у моїй голові продовжувало старанно працювати. Потім, через деякий час, я запитав:
— Що мені в цьому?
— Ти про що?
— Скажімо, я просиджу тут всю ніч, доглядаючи за цим добром. Можливо, навіть з'явиться щось, що спробує підібратися до нього. Скажімо, я відіб'юся. Приходить ранок, ця купа як і раніше тут, я теж. Що тоді? Що я виграю?
— Тоді тобі доведеться вбратися в обладунок, взяти зброю і перейти до наступного етапу подій.
Я придушив позіхання.
— Знаєш, не думаю, що мені насправді потрібне хоч щось із цієї купи, — сказав я тоді. — Я не люблю обладунки та задоволений мечем, який тримаю. — Я ляснув по ефесу. Він був дивним на дотик, але я і сам відчував себе дивно. — Чому б нам просто не залишити всю купу там, де вона є, щоб відразу перейти до наступного етапу? До речі, а що це за наступний етап?
— Точно не знаю. Логрус так зарядив мене інформацією, що вона ніби просто спливає на поверхню в потрібний момент. Я навіть не знав про це місце, поки не побачив вхід.
Я потягнувся і схрестив руки на грудях. І притулився спиною до стіни. Я витягнув ноги і схрестив їх в щиколотках.
— Значить, ми будемо стовбичити тут, поки щось не станеться або тебе знову не осінить одкровення?
— ПРАВИЛЬНО.
— Розбуди мене, коли все скінчилося, — сказав я і закрив очі. Він тут ж стиснув мені зап'ястя, майже до болю.
— Ей! Ти не можеш так вчинити! — Сказав Факір. — Ідея в тому і полягає, що ти всю ніч не спатимеш і будеш стерегти і дивитися в оба.
— Ну, так це дурна ідея, — відгукнувся я. — Я відмовляюся грати в такі ідіотські ігри. Якщо цей хлам комусь потрібен, я йому ще й приплачу.
— Спи, якщо хочеш. Але що, якщо з'явиться щось і вирішить, що краще спершу прибрати тебе зі сцени?
— Почнемо з того, — відповів я, — що, не відчуваючи пристрасті до подібних штук, я не вірю, ніби комусь може знадобитися ця купа середньовічного мотлоху. І, закриваючи тему:
