Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Лар озирнувся. Хмари, крізь які він щойно пролетів, громадилися велетенською стіною. Освітлені місяцем, вони здавалися нерухомими, але він-бо добре знав, що коїлося там усередині…
Туманна оболонка венеріанської атмосфери навіть здалека не виглядає нерухомою. Що чекає того, хто першим зануриться в неї?
Але що б не чекало, він полетить. Хтось має бути першим. А шлях відкриттів завжди нелегкий і часом небезпечний. Утім, Лар упевнений в атмосферних ракетах «Землянина», упевнений і в самому собі. Не страх, а лише нетерпляче очікування зустрічі з невідомим мучить його й заважає спати в години, відведені для відпочинку. І ще — гнітюча тривога…
Вона з’явилася два дні тому, після розмови з Коро…
Угорець продовжує вивчати спектральний склад хмарного шару планети. Цей склад багато в чому загадковий; окрім відомих газів, Коро вдалося виявити в атмосфері Венери присутність якихось дивних речовин, які він назвав «уламками молекул».
Коро вважає, що це «обривки» вуглеводневих[161] ланцюжків, нестійкі в нормальних умовах. Як вони могли опинитися у верхніх шарах венеріанської атмосфери?
— Мені спочатку спало на думку, — говорив Коро, показуючи Ларові спектрограми, — що ці дивні вуглеводні виникають у верхніх шарах атмосфери під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця. Відтак я збагнув, що це неможливо. Це саме «уламки» набагато складніших сполук. Ймовірно, вони утворюються у глибині хмарного шару, можливо, біля самої поверхні планети. Розумієш, там відбуваються якісь вибухи… Сила вибухів така велика, що їх продукти відносить у верхні шари атмосфери. Тут вони остаточно руйнуються. Тому їх не вдається спостерігати тривалий час…
— Що ж це можуть бути за вибухи? — обережно поцікавився Лар.
— Ну, наприклад, миттєве займання, миттєвий спалах величезних порцій речовини, схожої на земну нафту…
Лар недовірливо похитав головою:
— Ще одна гіпотеза…
— Певна річ, гіпотеза, — підтвердив Коро, — але якщо виявиться, що вона має під собою підґрунтя… Ти ж розумієш… Атмосферні польоти…
— Строгов знає? — швидко запитав Лар.
— Я ще не сказав йому… Треба повторити спостереження… Мені й самому все це видається дуже дивним, але іншого пояснення наразі не можу придумати… Проте атмосферні польоти…
— Послухай, Коро, — схвильовано перебив Лар. — Залишається двадцять п’ять днів до повернення. Ти знаєш ставлення Строгова… Зараз він, здається, ладен погодитися на атмосферну розвідку. Але якщо розповісти йому це, він знову почне вагатися. Дні, що залишилися, підуть на перевірку твоїх припущень, час буде безповоротно втрачений. Припущення можуть не підтвердитися, а атмосферну розвідку ми не встигнемо провести. Нам доведеться летіти назад, так і не зазирнувши під хмарний покрив. Це ж абсолютно неможливо… І ще одне: подібну гіпотезу найпростіше підтвердити чи спростувати саме шляхом атмосферної розвідки на малій ракеті. Адже, можливо, ці твої «вибухи» не такі вже й катастрофічні…
— Що ти пропонуєш? — спохмурнів Коро.
— Не кажи поки Строгову про своє відкриття, ну, про ці обривки вуглеводневих ланцюжків, чи як там ти їх називаєш. Інакше… Ми позбудемося останніх шансів.
— Звісно, якби я був упевнений, що не помиляюся, я… я не зміг би погодитися з тобою, Ларе, — тихо сказав Коро. — Але наразі я зовсім не певен. Це лише припущення, навіть не гіпотеза. Продовжуватиму спостереження і вчиню так, як ти просиш. Але якщо з’являться нові дані — більш визначені, я негайно повідомлю шефа. Це надто серйозно…
* * *
Четвертий день весь вільний від сну і вахти час Коро проводить над спектрограмами — старими й тими, які безперервно надходять. У відповідь на стривожені погляди Лара він лише ледь помітно похитує головою. Нічого… Поки нічого… А що буде завтра?
Строгов мовчить, вислуховуючи короткі повідомлення вахтових. Він явно уникає Лара і намагається не залишатися з ним наодинці.
«Отож, лише два тижні до повернення, — думає Лар. — Всього два тижні. Будь-якої миті Строгов може відвести «Землянина» на більш далеку стартову орбіту. Відтак зворотний шлях; — і знову Земля… Земля!.. Звичайно, всі вони знудилися за нею за довгі місяці перебування в тісних кабінах корабля. Нескінченний шлях, нескінченне кружляння по орбіті. Оберемки спектрограм, фотографій, графіків, кілометри перфорованих стрічок, сотні списаних сторінок у журналах спостережень, десятки кілометрів магнітних записів… І жодного зразка порід невідомої планети, жодної проби газів її атмосфери, жодного розвідувального польоту… Вранішня зоря Землі, Планета Туманів, залишиться такою ж загадковою, якою була й раніше. Інші піднімуть запону її таємниць, рішучіші, сміливіші, наполегливіші…
Звісно, це щастя — повернутися. Вийти на волю з металевих нутрощів корабля, на повні груди вдихнути повітря земних полів, відчути на обличчі пориви земного вітру, відчути тепло земного сонця, тепло дружніх рук. І знову зустрічати заходи й сонцесходи на морському березі, слухати шерех хвиль, що накочуються на обточену гальку і… мріяти про нові польоти. А коли сонце зайде і заблищить у темніючому небі яскрава вечірня зірка, думати про те, що ось зовсім нещодавно ти побував поблизу неї…
Але у всіх цих мріях, думах, спогадах незримо й невідступно буде присутній докір… Ти був так близько і не зміг, не зумів! І для тебе, як для тих, хто дивиться на неї з безмірної далечі, вона залишилася загадкою… Планета Туманів… Невже там, у цих хмарах, лише хаос, морок, смерть? Не може цього бути!..
Звичайно, їх політ — перша розвідка. Звичайно, вони піонери нових трас. Дещо їм удалося. Можливо, їх навіть назвуть героями. А докір залишиться. На все життя! Ти був так близько — і ти не насмілився…
Але якщо все-таки в останню мить Строгов дозволить атмосферний політ? Певна річ, так просто — не повернутися з вируючого казана хмар, у якому Коро приверзлися якісь страхітливі спалахи — вибухи. Канути в цю хистку пелену
