Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

— Я не беруся сформулювати остаточну думку, — м’яко каже Порецький, не дивлячись на Лара, — але ви мусите погодитися, що небезпека винятково велика.

— Будь-яка перша розвідка небезпечна. Будь-який перший політ — це ризик. Ми всі ризикуємо з моменту старту…

— Звісно, проте ризик не має виходити за межі здорового глузду.

— А ви чули, професоре, що під час останньої війни люди закривали грудьми амбразури ворожих укріплень? Це був уже не ризик у межах здорового глузду, а…

— Я допускаю виникнення ситуації, коли людина має право принести себе в жертву задля спільної мети. Але в даному випадку аналогія не виглядає вдалою. Ніхто не вимагає від нас штурму за всяку ціну. Найголовніша умова — повернення експедиції, всіх її учасників. Ми — вчені і маємо чинити розумно…

Лар гнівно струшує головою.

— Даруйте, я… я перестаю розуміти ситуацію… Миколо Петровичу, — звертається Лар до Строгова, — я наполягаю на обговоренні питання про атмосферну розвідку. У нашому розпорядженні залишається трохи більше місяця. Ми кружляли без кінця на верхній орбіті, тепер усе повторюється на нижній… Час минає…

Строгов перестав качати хлібні кульки і, ледь примружившись, слухає Лара. Десь у глибині його очей причаїлася усмішка. Лар збивається й замовкає.

У салоні «Землянина» настає тиша.

— Мабуть, збиратиму зі столу, — каже Коро, ні до кого не звертаючись.

— Стривай, — Строгов відкинувся в кріслі й, підперши масивною долонею квадратну з сивиною голову, обвів усіх задумливим поглядом: — Ось ти, Ларе, кажеш — обговорювати. А що обговорювати? І так усе ясно. Ти ладен наосліп пірнути в цей знавіснілий туман, ми зі Станіславом вважаємо атмосферні польоти з людьми передчасними. У подібній ситуації, незалежно від думки Коро, «вчена рада експедиції» більшістю голосів висловиться проти атмосферного польоту… Проти — у даний момент… Але дещо може змінитися. Місяць — це, брате ти мій, такий строк у космічній експедиції! Можу тобі нагадати, якщо ти забув, що два роки тому за місяць, усього за один місяць, наші заокеанські колеги занапастили три ракети з людьми в місячних Апеннінах. Ось ціна невиправданого ризику. Чотирнадцять життів, і яких! Там був мій приятель Джек Меффі, — Строгов важко зітхнув. — Ось так, серце моє.

— Треба вивчити особливості циркуляції атмосфери, — сказав Порецький. — З’ясувати хоча б найзагальніші закономірності, щоби під час розвідувального польоту увійти в туман з «попутним вітром», і, звичайно, не у мить максимальної турбуленції[158]…

— Тут, як і на Землі, мають бути свої «ревучі сорокові»[159] і свої «зони затишшя», — кивнув Строгов. — Спробуємо відшукати їх, щоб здійснити перший політ не при тайфуні, а хоча б при урагані середньої сили. Звичайно, добре б зробити один-два розвідувальні польоти, але певно я нічого не можу обіцяти. Нічого!.. Проте атмосферні ракети можна підготувати. Приведемо їх, так би мовити, в повну бойову готовність. І подивимося… Час у нас є. З цього боку поки все гаразд… Гірше інше: занурившись в іоносферу, ми втратили зв’язок із Землею. Хоч ми й попередили наші станції стеження, все одно вони турбуються і чекають сигналів. Про це також не можна забувати…

Минуло ще декілька днів. Дві атмосферні ракети з чотирьох були підготовлені до польотів. На них завантажили аварійні запаси води, їжі й кисню, всі механізми ретельно відрегулювали і перевірили. Тепер можна натиснути кнопку… Відкриється вивідний шлюз — і ракета сама вислизне назовні й продовжуватиме політ у кількох десятках метрів від величезного диска «Землянина». І ось тоді, якщо увімкнути двигуни…

Досить спуститися в нижній відсік, вдягнути польотний скафандр, натиснути кнопку дверей, що ведуть у ракетну камеру, і… через півтори-дві години польоту ракета досягне поверхні планети.

Лар часто думав про це. Він не сумнівався, що перший політ належить зробити йому, можливо, разом із Коро. Під час тренувань на Землі, а потім на навколомісячній орбіті саме вони з Коро відпрацьовували техніку пілотування маленьких атмосферних ракет. Ці ракетки виявилися надійними й легко керованими. Вони чудово поводилися і в безповітряному просторі, і в густій земній атмосфері. Лар десятки разів стартував на них з великої стаціонарної бази — обсерваторії «Ц-3», що нерухомо висіла над Північним полюсом Землі. Зазвичай він пірнав у морок нічної півкулі і, проникнувши в густі шари атмосфери, переводив ракету в горизонтальний політ на висоті десяти-дванадцяти кілометрів над земною поверхнею. Він бачив унизу вогні міст і селищ, сигнальні спалахи далеких аеродромів і ракетодромів, світлі пунктири стартуючих міжконтинентальних літаків-ракет. А одного разу з висоти двадцяти кілометрів йому навіть випало спостерігати виверження одного з камчатських вулканів…

У арктичному секторі дозволяли наближатися до поверхні на чотири-п’ять кілометрів. Лару особливо запам’ятався останній політ, що завершив тренування на навколоземній орбіті. Він вилетів з «Ц-3» сам, у напрямі Північного полюса Землі. На висоті десяти кілометрів ракета увійшла в густі хмари. Непроникна пітьма навколо. Швидко наближається поверхня Землі: сім кілометрів, шість, п’ять. Лар переводить ракету в горизонтальний політ. Тепер курс на південь…

Видимість — нуль. Лар виразно відчуває нестримні пориви вітру. Вібрують педалі й кермо ручного управління. Пітьма… У вухах позивні «Ц-3» і далека перекличка полярних станцій. Пропливли на екрані зеленкуваті обриси занесеного снігом Шпіцбергена.

В ілюмінаторах як і раніше хоч у око стрель. Ураган посилюється. Важко утримувати кермо управління. На екрані — нескінченні поля торосів[160]. І раптом — легкий струс корабля, сплеск неяскравого світла в ілюмінаторах. Хмари разом зникають, немов