Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

У безпосередньому віданні Порецького знаходиться вся складна електронно-обчислювальна апаратура «Землянина».

Порецький довго мовчить, підперши сплетеними пальцями підборіддя. Його вузьке худорляве обличчя нерухоме. Очі спрямовані в ілюмінатор. Строгов також дивиться в ілюмінатор. У блискучому металевому кільці непроглядний морок: «Землянин» летить зараз над нічною півкулею Венери.

— Я багато разів аналізував характер іоносферних збурень, — каже нарешті Порецький. — У них періодично мають виникати «вікна». Розумієте, все-таки не виключене пропущення ослаблених сигналів з наших автоматичних станцій чи з ракет-зондів, запущених у минулому році. Треба за всяку ціну спробувати уловити ці сигнали…

— Значить… — обурено перебиває Лар.

Строгов різко обертається, і Лар замовкає.

— Колега Ларіон вибачить мене, — покусуючи тонкі губи, продовжує Порецький. — Розумієте, я не проти атмосферних польотів… Але поспішність… Якби вдалося отримати хоч якісь параметри приповерхневих умов, польоти атмосферних ракет стали б більш цілеспрямованими, конкретнішими, необхіднішими і… так би мовити…

— Менш небезпечними, — підказав Строгов. — Ясно… Двоє — за, і двоє наразі проти… Тобі доведеться ще потерпіти, Ларе.

— Поки ви не уловите потрібних «параметрів», чи не так? — Лар насилу стримував закипаючий гнів. — Укотре одне й те саме. Чекати… Чекати… Стільки сил, енергії, коштів, мрії вкладено в нашу експедицію, а ми, даруйте мені, поводимося, як… — Лар махнув рукою і відвернувся.

— Я дуже розумію ваше нетерпіння, Ларе, — знову почав Порецький, обмінявшись поглядом зі Строговим. — Вас, як геолога, перш за все цікавлять кам’яні формації там унизу. Ми не маємо про них жодного уявлення. Чітких відображень від поверхні планети отримати поки не вдалося… Крізь «вікна» в іоносфері ми можемо упіймати такі відображення. Треба шукати «вікна». Тому я хочу внести одну пропозицію. Можна?

— Певна річ, — закивав масивною квадратною головою Строгов, — певна річ, викладай, професоре.

— Сьогодні вранці я закінчив один розрахунок. Виходить, що іоносфера, за межами якої ми кружляємо, шарувата. Приблизно за тисячу — тисячу двісті кілометрів під нами має існувати зона ослабленої іонізації[156]. Пропоную перевести «Землянина» на колову орбіту всередину цієї зони…

Строгов спохмурнів, почав постукувати пальцями об поліровану поверхню столу.

— Нижче, безпосередньо під нами, виявиться зона дуже високої іонізації, — спокійно продовжував Порецький. — Найшвидше, вона є суцільним шаром, що тягнеться до висоти семисот-восьмисот кілометрів над поверхнею планети. Крізь вікна в нижньому шарі легше уловити сигнали автоматичних станцій, тим паче, що їх відбиватиме до нас верхній іоносферний шар. Зараз можна розраховувати лише на ті сигнали, які пройдуть крізь обидва шари іонізованого газу. На нижній орбіті вірогідність отримання сигналів різко зросте, а небезпека проникаючої радіації збільшиться ненабагато.

— Радіація для «Землянина» не проблема, — зазначив Строгов. — Якийсь час ми могли б кружляти в іоносфері максимальної густини. Гірше інше: «пірнувши» в іоносферу, ми остаточно втратимо зв’язок із Землею.

— Зате не треба буде приділяти стільки уваги сонячній активності, — швидко сказав Коро Ференц. — Верхній шар іоносфери захистить у разі сонячних спалахів. А для зв’язку із Землею завжди можна вийти на вищу орбіту.

— Гм-м… — протягнув Строгов. — Все це, звісно, так, хоча може виявитися і не зовсім так. Дай твої розрахунки, — обернувся він до Порецького, — подумаю… Занурення «Землянина» углиб іоносферної оболонки не передбачене програмою. Звичайно, воно можливе… Нам заборонено вводити корабель у хмарну атмосферу… Якщо проміжний шар розташований значно вище… Врешті-решт, ми будь-якої миті можемо повернутися на нашу теперішню орбіту.

Минуло ще три доби, три земні доби, відміряні атомним годинником «Землянина». Як і раніше велися спостереження, змінювалися вахти біля пульта управління. Нарешті за обідом, на який збирався весь екіпаж, включаючи й вахтового, Строгов оголосив, що «Землянин» змінює орбіту.

— Ми з Порецьким уточнили розрахунки, — покашлявши, пояснив Строгов. — Спробуємо опуститися на півтори тисячі кілометрів до нижньої межі проміжного шару. Хмарна атмосфера опиниться у двох тисячах кілометрів під нами. З нової орбіти повторимо всю програму зондування…

— Але атмосферні ракети… — почав Лар.

— Ось тоді й вирішимо, що робити з атмосферними ракетами, — спокійно перебив Строгов. — Прошу приготуватися до зміни орбіти. Двигуни корабля будуть увімкнені через сорок хвилин.

Напівлежачи у стартовому кріслі, Лар не відриваючись дивиться на екран. Безпосереднє спостереження зараз неможливе. Ілюмінатори кабін закриті броньованими шторами. Строгов майстерно веде корабель. Перевантаження майже не відчутні. Лише легка вібрація звуконепроникних стінок кабіни виказує роботу двигунів. По гігантській спіралі «Землянин» поступово наближається до поверхні планети.

Якщо продовжувати скручувати цю спіраль, корабель увійде в молочно-білий туман, що огортає планету, і через декілька хвилин очам мандрівників відкриються картини невідомого інопланетного світу. Що приховує біла пелена? Кам’янисті пустелі, посічені гігантськими тріщинами, з яких багряними зміями повзуть вулканічні пари і змішуються з низько нависаючим покривом хмар? Чи гігантські гірські ланцюги, обтикані курними вулканами? Чи зарості фантастичних рослин на безкрайніх болотах, що дихають отруйними випарами?

Відповідь буде отримана не сьогодні й не завтра… Скручування спіралі скоро припиниться: «Землянин» знову ляже на колову орбіту над сріблястим морем туману, і потечуть дні остобісілих «експериментів здалеку», обережного обмацування невідомого.

Звісно, Строгов чудовий пілот космічних трас. За його спиною багато місяців польотів, сотні мільйонів кілометрів, десятки посадок на Місяць. Але ця його нерішучість, ця безмежна обережність, тверде переконання, що нове можна збирати лише по зернятку… Він не визнає ризику… А розповідають-бо, що колись і він ризикував. Та ще й як! Цим і прославився в молодості… В молодості! Йому й тепер ледве за сорок. Але на «Землянині» він найстарший.

Чути неголосний дзвінок — знак, що маневрування добігає кінця. Лар мимоволі повертає голову в бік переговорного динаміка. І справді, з динаміка негайно ж доноситься хрипкий голос Строгова:

— Вимикаю двигуни. Приступити до виконання розпорядку дня через п’ять хвилин після стабілізації гравітаційного поля. Увага,