Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі

— Куди далі?

Я витяг із кишені наступну картку.

— Під’їдь до річки!

— Як скажеш!.. Перепочинемо?

Я показав йому картку: на ній значилося моє ім’я. Тоді витяг з кишені решту карток, променевий пістолет і простягнув колезі:

— Доведеться тобі сидіти за кермом і по обіді.

— А чого квапитися? Це можна відкласти насамкінець.

Та я відповів, водночас закарбовуючи в пам’яті мирний, тихий краєвид:

— Та ні, адже ж я сам запропонував порядок роботи. Ах, як же чудово було жити в

наш час!

© 1987 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)

Чоловік мчав на автомобілі по нічному шосе. До міста було досить далеко, і в цей пізній час ні попереду, ні позаду машин не було, і дуже рідко проїжджали зустрічні. Почувся якийсь незвичайний звук.

— Щось із двигуном, напевно. Ну, як завжди. І чого це він?

Чоловік, з’їхав з дороги і, тяжко зітхнувши, вийшов з машини. Його обізнаність у техніці обмежувалася знанням про те, що машині час від часу треба давати відпочити.

Повний місяць яскраво сяяв на чистому небі. Підвівши голову, чоловік побачив, як з’явилось щось блискуче: літак — спало одразу на думку, але червоний сигнал на ньому не блимав. Та раптом «воно» повернуло під прямим кутом і зависло в повітрі.

— От тобі й на? Щось не дуже це схоже на звичайний літак. Невже це…

«НЛО», — ледь не вимовив чоловік. Дивна поведінка автомобіля, літаючий об’єкт, що повернув під прямим кутом і зупинився — для чоловіка цього було достатньо, аби припустити таке.

У НЛО він не дуже вірив. Точніше, наполовину сумнівався. Він був звичайний чоловік, з таких, яким треба, по можливості, хоч раз переконатися на власні очі.

Об’єкт, який деякий час стояв на місці, знову почав рухатися і, похитуючися, став повільно опускатися вниз.

— Що ж це, як не НЛО? Гелікоптер так не літає. До того ж без жодного звуку, хоча видно добре.

Об’єкт наблизився, і стало чітко видно, що він має форму диска. По колу виднілося щось подібне до ілюмінаторів, які світилися. Чоловік стежив за диском, який безгучно, не зупиняючись, опускався над лісом.

— Таку нагоду не можна проґавити. Звідти буде видно краще.

Чоловік узяв ліхтарик і пішов у ліс. Місяць світив яскраво, проте ж ліхтарик може знадобитися, щоб світити собі під ноги.

Раптом назустріч йому вийшов хтось, одягнений у сріблясту одежу, що обтягувала тіло. Обличчя у нього було зеленуватого відтінку, але навряд чи через місячне сяйво. Вуха незнайомець мав великі і трохи загострені. На голові був шолом, і тому не можна було роздивитися колір його волосся.

Чоловік здригнувся, побачивши таке. Схоже, перед ним був пасажир літаючого об’єкта. Дивно.

Чоловік вказав на ліс, потім на незнайомця, наче запитуючи, чи звідти він. Незнайомець кивнув.

Напевно, він усе-таки інопланетянин. Але це настільки неймовірно, що незрозуміло з чого й почати.

— Добрий вечір.

Незнайомець відповів:

— Добрий вечір.

«Ага, він знає, як з нами можна привітатися. Однак навряд чи може підтримувати з нами бесіду», —пробурмотів сам до себе чоловік. Незнайомець промовив:

— Не турбуйтеся. Я можу вільно спілкуватися з вами.

Чоловік здивовано витріщив очі.

— Ого, оце так! Ви вільно розмовляєте нашою мовою? Зараз виявиться, що ви просто прикинулися, а насправді…

— Ні, це не так. Колір моєї шкіри змінити неможливо. І вуха я собі не розтягнув. Вони такі від природи.

— Однак ви дуже добре володієте мовою, зовсім добре.

— Так, а чого ж там? Це ж краще, аніж не володіти нею.

— А-а, ясно. У вас високий розумовий рівень, і ви можете одразу запам’ятовувати і перекладати сказане…

— Та ні, не зовсім так.

— Телепатією ви навряд чи володієте, по голосу не чути. Не думаю, що у вас якийсь перекладацький пристрій чи ви розмовляєте за допомогою якогось приладу.

— Звісно, ні.

— Але таке враження, що це мені сниться. Все йде так гладко, хіба таке можливо? Я, напевно, загіпнотизований.

І чоловік ущипнув себе. Боляче. Співрозмовник посміхнувся.

— Дійсно, важко повірити. Якби я дивно рухався чи невміло говорив, це було б вірогідніше.

— Ну добре, давайте все розставимо по місцях. Ви прилетіли на дископодібному космічному кораблі і приземлились у лісі. Потім вийшли і зустріли мене. Так?

— Так.

— А я можу побачити корабель?

— Це досить складно. В момент приземлення ілюмінація вимикається. Під час польоту — будь ласка, а на землі світло все-таки кидається в очі. Тому зараз його не видно.

— Так, я трохи знаю — читав і бачив по телевізору — про те, що НЛО існує, про подібних до вас істот, що висаджуються з тарілок, але ніколи не думав, що можна побачити їх на власні очі.

— Ну, так вже вийшло, що ви зустрілися з нами перший.

Чоловік глянув на співрозмовника. Досить дивні речі, однак йому не скидалось, що незнайомець аж зовсім інша істота. Він же насправді спілкувався з ним, та й зростом співрозмовник був не надто вище за нього.

— Отже, ви космонавт?

— Виходить, що так.

— Скидається, що ви з планети Сонячної системи, але на Марсі і на Венері життя немає. Не схоже також, що ви з Юпітера чи Сатурна. Отже, ви з іншої системи.

— Дійсно, так.

— Відстань між планетами, може, й не велика, але насправді досить значна, і ви