Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
З натовпу студентів відокремилася одна постать, наближаючись до нас. Арвен посміхнувся мені своєю посмішкою, що підкорює жіночі серця. Але я тільки спохмурніла, почавши виглядати навкруги Лукаса або Річарда. Так і не знайшовши їх поглядом, я надіслала уявне повідомлення:
- Лукасе, ти як?
- А про мене й не згадає, - ображено пробурчав у голові Річард.
- Ви як хлопці?- Схвильовано запитала обох.
- Чудово. - Відповів Лукас. - Тільки хлопці просили нас поки що не залишати чоловічий корпус гуртожитку.
- З якого це дива ви виконуєте їх прохання? - Розлютилася я на хлопців. Мабуть, через пережите, настрій мій був гірше не може бути.
- Їхні мітки Ордену зникли. - Весело заявив Річард.
- От і добре! - Посміхаючись пробурмотіла. - Може, проблем менше стане.
Моє самопочуття було вже вище за середнє, тому вирішила підняти його прийняттям теплої ванни. Відчуття липкості на тілі від магічної субстанції, що стягувала шкіру нікуди не поділося і мені дуже хотілося змити з себе цю неприємну гидоту.
Я миттєво поспішала по доріжці до входу гуртожитку знаті. Магістр Верне та Арвен неквапливо прямували за мною, але від чогось не відставали. Озиратися на них я боялася, і дуже сподівалася, що в будинок вони за мною не зайдуть.
Коли підійшла до вхідних дверей, озирнулась навкруги, шукаючи їх поглядом.
- Ми почекаємо у вітальні, - промимрив ліниво ректор.
Після його слів я пролетіла через весь коридор прямуючи до купалень, миттю заскакуючи до кімнати з басейном. У теплій воді на сон мене хилило все більше і незабаром я задрімала. Мене розбудили ніжні погладжування долонь Надін по моїй голові. Здригнувшись, спробувала прогнати залишки сну з себе.
- Панове терпляче на вас чекають міледі. Подумати тільки ... - На її губах миготіла радісна посмішка.
Вона витирала моє волосся махровим рушником, потім загорнувши його допомогла мені вибратися з води.
- Золотий символ корони на лопатці! - Радісно скрикнула Наді. - Подумати, тільки... я прислужую королеві.
- Гріти мою постіль не потрібно! - Попередила її.
Дівчина почала бігати навколо намагаючись якнайшвидше мене одягнути, але я не поспішала. Помітивши мою реакцію на її схвильованість, Надін зменшила свій запал. Через чверть години я неквапом пройшла до вітальні, від якої йшли двері в наші з дівчатами кімнати. Десь посеред вітальні на затишному дивані, вже сиділи ліниво попиваючи чай двоє чоловіків.
- Відсьогодні, - побачивши мене почав говорити магістр Верне. - Щоранку фізична підготовка! За цим простежать хлопці зі старшого курсу.
- Магістр Рагнар обіцяв, що вечорами зі мною займатиметься фізичною підготовкою! - Намагалася заперечити, адже усмішка на губах блондина, що сидів поряд з ним, мені не сподобалася.
- Знаю я його заняття! - Зашипів мружачись ректор. - Не хвилюйся, хлопці тебе більше не скривдять. Все-таки фізичні дані нашої принцеси є важливими для гараздів в країні.
Хотіла обуритися, але вчасно прикусила язика. Адже я не просила для себе такої долі, тим більше не збиралася ставати спадкоємицею стародавньої світлої чаклунки. Якщо вони вважають, що я так просто все забуду. То дуже помиляються.
- Добре. Але моєю підготовкою займатимуться лише ті, кому я довіряю.
- Серед них, немає старшокурсників. - Скрушно видихнув чоловік.
- У такому разі, чекатиму на повернення свого куратора.
- Уперта яка... ну що ж... я тебе розумію. - Проговорив насупившись ректор.
- Будемо, добиватися довіри! - Вигукнув радісно світловолосий красень.
Миттю схопившись на ноги, він одразу опинився поряд зі мною і я відскочила назад. Але, мабуть: хлопець був куди швидший за мене, тому що тут же опинився за моєю спиною ловлячи в обійми моє тільце, що спіткнулося об килим.
- Лапи прибрав! - Грізно зашипіла, вже впоравшись із рівновагою і відскочила в інший бік.
Чоловіків це дуже повеселіло, а мій настрій зіпсувався сильніше.
- Син герцога, його спадкоємець та голова Ордену. Якому понад п'ять сотень років. - Представився зухвалець.
- Колишній глава, наскільки мені відомо! - Вигукнула трішки зніяковівши.
- Головами споконвіку ставали лише наближені до імператора близькі люди. - Заперечив ректор.
Нехай буде головою свого Ордену. А поряд зі мною будуть лише ті, кому я вірю! Обурилася я такому нахабству, роздумуючи подумки. Мені що? У них своя група однодумців, а мені їхні ідеї та вчинки не подобаються.
- З мого тіла печатка присяга Ордену не зникла, - повідомив магістр Верне.
Неспокійні думки почали з'являтися в моїй свідомості. Помітивши осторонь Надін, я почала повільно відступати до неї. Судячи з усього, наш ректор теж є частиною Ордену і також причетний до смертей темних магів. Але чому тоді на ньому символ залишився? Помітивши мій відступ, магістр світлих мистецтв хмикнув і заговорив:
- В знак дружби. Виконайте одне моє маленьке прохання?
- Яке? - Зацікавлено поцікавилася я в чоловіка.
- Просто не відштовхуйте хлопців, вони можуть виправитися.
- Наскільки мені відомо, благословення зійшло з тіл тих хто був не вірний імперії! - Ставши переді мною і склавши руки на пишних грудях, зашипіла Надін.
- Ви не зовсім маєте рацію. - Закашлявся чоловік. - Ці землі однаково належать і світлим, і темним магам. Багато хто вважає, що це територія світла. І темряві тут робити нічого. Темних магів імператор особисто захищає вже понад сотню років. Він навіть створив особливий загін військових.
- Тільки ось Орден, не підтримує імператора! - Викарбувала я йому свої докази.
- Тепер підтримає.
- Тільки на словах! - продовжувала заперечувати йому.
- Ще не так помітно, але через час ми почнемо здавати свої позиції, втрачаючи наші території. Вам, леді, не зрозуміти як важливо благословення Ілунні для магістрів світла. Перше тренування завтра вранці! Я все сказав! - І ректор, насупившись, покинув кімнату через відчинений ним портал.
- До завтра, моя майбутня наречена. - Світловолосий красень, широко посміхнувшись, поспішив до виходу з гуртожитку.
Коли він пішов я видихнула від полегшення, присівши в крісло, що стояло поруч. Поруч із цим хлопцем мені було не комфортно.
Через кілька хвилин взявши себе повністю в руки, поспішила до бібліотеки. У цій будівлі мають бути якісь відповіді на мої запитання щодо виходу із ситуації. Але надвечір так і не знайшовши нічого, попленталася до їдальні. Де вже сиділа вся наша компанія у повному складі.
Вихід зі становища мені підказала Яала. Під час спілкування за вечерею вона розповіла, що саме вони групою вручили мені горщик із феєю землі. Виявляється тварюки в лісі з мого родового маєтку відрізняються. Вони знищили ворогів, що гналися за ними, і одночасно намагалися налякати мандрівників виганяючи з нашої території.
А ще як з'ясувалося створінь із нашого лісу неможливо вбити чи знищити. Чому брати та батько мені про це не говорили? Так виявляється, що через час тіла темних істот відновлюються і міць монстрів зростає вдвоє. Виходить вони непереможні, таки стародавній темний маг дуже любив свою полонянку, вливши в створінь які її захищали чимало магічних сил.
Поспішивши до головної будівлі, я мала намір подати прохання про повернення мене до рідного маєтку. Якщо відповідей немає тут, можливо, знайду їх у таємних бібліотеках батька. Вирішивши проблему із захистом. Нашому королівству не потрібні будуть брехливі лицеміри. Від яких мене вже добряче трусило.
- Підйом! - На світанку, прошипів поруч магічний посланець у вигляді білої змії.
Коли я була маленькою старший брат мене лякав таким самим, тільки вогненним. Як зараз пам'ятаю, ганялася ця змійка за мною по всьому будинку. А наздоганяючи трохи обпалювала до почервоніння шкіру.
- І не спиться їм, - невдоволено пробурчала. Продовживши лежати й витріщаючись на зміюку, що яскраво світилася. - Цікаво, вона кусається?
- Кусаюся! Швидко підняла свою апетитний зад!
- Передає слова господаря чи що? - Мислила я у слух.
Піднявшись з ліжка і піднявши за хвіст не велике повзуче створіння, я взяла його за хвіст, перевіряючи наявність натуральності. Але тварина на мене зашипіла, злегка розчиняючись у повітрі.
- Чистісінька магія, - винесла я свій вердикт після огляду.
Схопивши подушечку з ліжка та помістивши її у просторове кільце. Швиденько перевдягнувшись у форму, я прихопила теплу накидку при виході з кімнати.
Біля жіночого корпусу вже чекало п'ятеро хлопців. Сковзнувши поглядом по двох знайомих і не дуже приємних для мене пиках, попрямувала до парку. Як я зрозуміла, тренування будуть проходити тут. Ранок видався трохи прохолодним. Легка паморозь лежала на пожовклій траві.
Хлопці прямували йшли за мною нічого не кажучи. Вибравши саму, на мою думку, затишну дерев'яну лаву. Закуталася сильніше в накидку і витягнувши подушку, вклалася досипати. Попередньо виставивши довкола себе світлові щити захисту. Солодко позіхнувши й показово приклавши долоню до губ закриваючи позіхання, я обернулася до спинки лавочки обличчям і прикрила очі.
Не минуло й кілька секунд, як мій магічний захист почав братися тріщинами, але поки що було все було марним.
