Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Ми присіли на свої місця біля виходу та відкрили зошити. Афія за весь цей час не промовила жодного слова.
- Розповідай. - Зажадала від сусідки.
- Він владний, любить підкоряти інших дуже дієвими методами. Може зламати будь-кого і відразу загладити свою провину. Краще б ти погодилася відразу, адже все одно погодишся потім.
- Чого це? - Розлютилася я поглядаючи з гнівом на дівчину. - Ти у своєму розумі?
- Повір, брат він... такий. Коли йому перешкоджають, потрапляють наче в пекло. Потім погодишся і він виправить все, але переживеш потрясіння. Але не бійся ти для них є цінною.
Її голос звучав відсторонено. Зі мною ніби говорила не та зухвала відьмочка, яку я знаю. А інша слабка, маленька дівчинка.
- Ставлення до жінок у нього завжди таке? - Зашипіла я стискаючи в люті губи. Що ж трапилося з Афією? Чому вона його так боїться?
- О ні. Він їх дуже цінує. Але його слова мають вагу для його поплічників.
Тепер я приблизно уявляла чого чекати, тому трохи розслабилася. Незабаром в аудиторію зайшов учитель і ми поринули у навчання.
Після лекції ми, як завжди, вийшли в коридор, але у проході головної будівлі вже були перешіптування. Як швидко, однак, рознеслася інформація. Студенти завмирали побачивши нас і тикаючи пальцем на мене перемовлялися.
Були чути за спиною тихі фрази такі як "ось вона", "ця", "та як вона посміла". На їх слова я тільки мило посміхалася, намагаючись не зважати на них. Коли розпочалася наступна лекція, ми мовчки очищали рунами чистки наше місце. Воно було облито якоюсь синьою липкою сумішшю. На вигляд наче чорнилом.
- Почалося, - сумно прошепотіла подруга.
- Навіть цікаво, що далі буде. - Відповіла їй підморгуючи.
Загалом доля мене чекала не така якій можна позаздрити. Ну, а на що я власне чекала?
Лекція прокляттям мені дуже сподобалася. Заклинання ніби самі лягали мені на думку. Тепер я не шкодувала про те, що прибула сюди на навчання.
- Ти точно відьма!
Граючи білосніжною посмішкою гарчала весела відьмочка. Коли я попросила відьму Грюсе, яка вела цей предмет, додаткову літературу для навчання.
- Мені цей предмет ніяк не дається. - Засмучено повідомила дівчина.
- А що тут складного? Перші слова завжди починається з Ова чи Ано. - Намагалася пояснити подрузі, яка розкривши рота слухала мене здивовано. - Далі доповнення до слів якщо людина або істота добре знайома тобі, додається ено або просто е. Так і читається Оваено чи Овае, чи Аноено. Якщо чужа людина надбавка о, або оно. Вийде - Овао чи Оваоно. Означає «проклинаю», а далі за словами, кого, за що, як і чого хочеш досягти. Наприкінці обов'язково додавання слів Вієро чи Неодо. Означає «на вічно» або «на час». Що складного? Не зрозумію.
- Ось ти скажи. У тебе в роду точно відьом не було?
- Звідки ж мені знати? Відьми зазвичай не розповідають, що вони відьми. А на вигляд вони дівчата як дівчата. - Знизала я плечима, прямуючи до будівлі бібліотеки.
Ми вирішили взяти книги та разом розібратися з додатковим завданням. А там і книжки прокльони переглянути. Їх виявилося безліч. Тому я швидко втратила інтерес до них. Як з'ясувалося, прокляття діє не на всіх. А ще артефакти легко захищають від прокльонів не діючи взагалі на сильних чарівників. Нехай проклясти міг кожен, але на повну силу прокляття входить лише після слів справжньої відьми. А відьми, як з'ясувалося, магами бути не можуть. У них своя сила і ця сила зазвичай розум і хитрість.
Коли ми зайшли до їдальні, мене торкнулося понад п'ятдесят ненависних поглядів. До нашого столика ми пройшли мовчки і я вже була готова до всього. Але поруч було присунуто два столи, всього за пів метра від нашого. Чотири хлопці та одна дівчина, мабуть, вирішили мене підтримати.
- Ти як? - Зашепотів Річард.
- Добре. - Заспокоїла і Лукаса, який сидів із ним за одним столом.
Афія ж зацікавлено розглядала трійцю. Яка розташувалася за другим присунутим столом. Дивний синьоокий хлопець без зіниць, низенький орк і дівчина з довгим волоссям мило посміхалися мені.
- Хоч познайомимося, - зашепотіла симпатична однокурсниця. - Я Яала.
- Кауре, - простяг свою лапищу низенький орк.
- А зі мною ти вже знайома, я Сабір.
- Знайома? - Здивовано перепитала я темноволосого високого хлопця з дивними очима.
- Вночі, під час нападу. Це я розтрощив вікно в вашій кімнаті. До речі симпатична нічна сорочка! - Вишкірився хлопець, показуючи дуже гострі ікла у пащі.
- Перевертень? - Перепитала, і побачивши кивок посміхнулася. - Люблю пухнастиків!- Додала, - гризунів терпіти не можу.
Ненависні погляди інших студентів пропалювали в мені дірку. Винуватців моїх бід ніде не було видно. Дівчата обдаровували мене гидливими поглядами. А мені вже було байдуже. Поруч сиділи ті, хто повністю зводив ці пересуди до нуля. Ми поєднали столи, і хлопці намагалися жартувати. Ми ж з дівчатами щосили сміялися, щоб не засмучувати наших чоловіків.
При виході з будівлі, один дуже значний хлопець проходячи повз штовхнув мене в плече. І я з гіркотою проковтнула зібрав шийся ком у горлі, адже слова це просто звуки, а фізична розправа вже погано. А що я можу проти натренованих хлопців? Чула у них навіть фізичні дисципліни, які відрізняються від наших.
- Леді, все добре? - Почувся стривожений голос Лукаса.
- Забитий, - зробила я висновок споглядаючи на власне плече. Точно синець залишиться, добре що руку не зламав.
- Я його провчу!
- Не треба, вони тільки цього й домагаються. - зупинила я хлопця. Навіть мені не здавалося, ця ідея доброю. - Я щось придумаю, не хвилюйся.
- Мене з Ордену виперли, за не підкорення голові. Але руна залишилася! - Повідомив хлопець подумки. Його сила зв'язку зі стародавньою залишилася, як і моя.
Лукас говорив, а я серйозно замислилася про його слова. Згодившись зі своїми думками, попрощалася з друзями й тихо через сад попрямувала до бібліотеки. Де піднялася майже до верхівки вежі будівлі, взявшись за вивчення єдиної книги присяги Ордену.
- Як я й знала, є нюанси. І все залежить від сказаних слів того, хто присягається. Поки спадкоємиці не було, були слова. Але коли вона з'явилася, зміст слів також змінився.
Тепер я сподівалася. Що хлопці мені допоможуть провчити всіх невірних з Ордену і я зможу позбавити їх благословення стародавньої світлої магіні. Благословення, що може множити їхні магічні дані в десятки разів. Було зрозуміло, яким чином ці маги знищували сильних темних чаклунів, бувши в сотні разів слабшими. Як виявилося їхня сила зростає в геометричній прогресії через знаходження кількості чоловік Братства поруч.
Один нюанс мені сподобався. Якщо хтось з Ордену направить свою магію проти мене, їх благословення автоматично втрачається. Дуже не хотілося перед ними розкривати себе. Тому я залишила цей план на крайній випадок, вирішивши йти іншим шляхом.
Мій план полягав у тому, що я торкнуся статуї стародавньої чаклунки: яка дає їм цю силу. Капну на камінь кілька крапель своєї крові, на підтвердження, що я є. Після чого всі, хто присягався не мені, а статуї, автоматично втратять її благословення.
Після сигнального звуку відбою я поспішила на зустріч із Тіосом. Усі переживання одразу ж зникли, варто було йому мене обійняти. Він зайшов зненацька з-за спини, притиснув до своїх теплих грудей і я відразу розтанула в його руках. Всі проблеми та тривоги стали відразу не суттєві. Я бачила його наповнений любов'ю погляд і лише стояла без рухів, притулившись до нього, не бажаючи відступати.
- Щось трапилося? - Поцікавився чоловік, наче відчуваючи що в мене на душі.
- Все добре, - відповіла коханому.
Так, я була впевнена, що люблю його і готова була підписатися під цим словом.
- Будь обережна, - прошепотів чоловік міцніше притискаючи мене до своїх грудей.
Гадки не маю скільки ми так простояли, обійнявшись. Поки він не відправив мене порталом прямісінько до моєї кімнати. Повідомивши, що дух охоронець Єліза не пропустить нікого через вхідні двері після відбою.
