Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Я пирхнула і відкусила ще один шматочок від чудового тістечка з шоколадним кремом, обідаючи у столовій залі. Такі я куштувала ще коли була маленькою, їх робили лише у столиці імперії.
Афія сиділа поруч і зі старанністю перев'язувала мою ногу, чорною тканиною. Туго зав'язуючи цю змійку, щоб не змогла вибратися з під тканини.
- Повзати по тобі й бачити нічого вона точно не зможе. - Повідомила подруга закінчивши свою справу.
- Залишилося знайти спосіб, як її оглушити! У кого є пропозиції? - Звернулась я до хлопців.
- Поки сам не відкличе, так і буде на тобі приліплена сидіти. - Похитав головою з під лоба орк.
- Він сам, як його змія... умови мені ще якісь ставить.
- І яка була умова? - Поцікавилася подруга.
- Запропонував мені одного зі своїх хлопців. Я як згадаю того бугая, який чіплявся. Мене й досі трясе.
Хлопці тихо присвиснули. А я з цікавістю глянула на Річарда. Адже його мати щось про подібне говорила.
Але відчуття, що Тіоса спеціально випровадили з Академії, мене не покидало.
- А давай, втечемо? - Запропонувала слушну пораду відьма.
- Гадаєш вийде? Я втекла б, - задумливо простягла погоджуючись з її ідеєю.
- Чула, звір що поєднує вас має бути в певній близькості зі своїм творцем.
- Магії на нього йде невимірно. - Захопилася я.
Адже сама створювати таких поки що не вміла. Резерв мала ще маленький.
- Леді, ваше взуття.
Пролунало за моєю спиною. Ми разом здригнулися.
- Дозвольте вам допомогти? - І він без дозволу нахилився знімаючи мій черевичок.
Зі скептичною посмішкою розглянув темну тканину яка покривала змію і знявши туфельку, він одягнув на ногу мною покинутий раніше чобіток. Ніжний, трохи ласкавий дотик до ноги кінчиками пальців змусив мене здригнутися. Я подумки стримала себе від їдких висловлювань в його бік. Але з мене вийшов мимовільний «фирк».
- Невже я тобі такий неприємний? - З подивом запитав хлопець.
- Ви маєте рацію! - Вигукнула йому в самісіньке обличчя.
- Погоджуся, що наша перша зустріч була не найкращою. Але перше враження буває оманливим, - солодко мовив цей на вигляд біловолосий ангел, злегка нахилившись наді мною.
- Я вже зробила свої висновки й сумніваюся, що вам вдасться змінити мою думку. Адже якби я так само не...
- Ти з роду сильних світлих магів, - перебив мене цей красень. - І заради країни, я піду на все. Навіть якщо доведеться поєднати два сильні роди на благо королівства. Я це зроблю, за всіляку ціну.
- Змусити?
Чоловік задумливо підняв брову, помовчав деякий час і відповів:
- У твоєму випадку підкорити. Так уже заведено, що чоловіки сильніші за жінок. А Нерс збирався тобі тільки пояснити на скільки він сильніший за тебе.
Пирхнувши ще раз, я поспішила запхати собі в рот ще одне тістечко, щоб не продовжувати безглузду балаканину.
- Ти ще не закінчила зі своєю фізичною підготовкою. До речі, я тут за цим. До наступної лекції близько години. Встигнеш пробігти ще чотири кола.
Челядь нашого герцога із шести осіб чекала біля виходу, а він великодушно запропонував мені свій лікоть. Яким я знехтувала, пройшовши повз нього.
Через кілька хвилин, переодягнувшись у зручніший одяг, я вирішила просто зробити пробіжку по всьому парку. Вітер уже віяв північний, а листя опадало яскравими фарбами з дерев. Милуючись прекрасною природою, я незабаром зовсім забула про цих бовдурів. Які чомусь вирішили повністю зняти верхній одяг та тренуватися. Але це не моя справа! Все одно до Тіоса їм далеко.
- Розумничка. Повертаємося! - Скомандував цей тип і я добігаючи коло, кинулась підтюпцем до гуртожитку.
Дзвінок прогримів несподівано, сповіщаючи про те, що маю п'ять хвилин до лекції. Час занять пройшов так швидко, що я сама не помітила цього. А біля виходу з головної будівлі на мене чекали Лукас і Річард.
- Цей покликав нас разом тренуватися.
- Я піду з вами?
Бачу від хлопців кивки.
- Взагалі тебе теж просили прийти.
- Тоді йдемо, - кивнула у згоді.
Незабаром ми вже були біля центрального паркового фонтану. Вода була крижаною, але ще не перетворилася на лід. Присівши на кам'яний край фонтану, я залюбувалася статуєю чоловіка, що тримав у руці меч. Так і не могла визначити, звідки біжить вода. Здавалося, він був покритий нею весь повністю і дзеркальна вода покривала все його тіло повністю.
- Почнемо, - прозвучало осторонь і я нарешті відірвала увагу від милування статуєю.
Лукас і Арвен, тримаючи в руках по світловому магічному мечу, рушили один на одного в атаку. Лукас спритно ухилявся від нападок і відбивався, але було помітно, що хитрості йому злегка не вистачає.
- Не погано! - Схвально закивав Арвен у відповідь на його влучні напади.
- А що буде, якщо я раптом пораню його святість спадкоємця герцога? - Вишкірився хлопець йому у відповідь.
- Нічого не буде. Тому що ти не зможеш мене поранити.
- Перевіримо? - І Лукас по-злому вискалюючись утворив у руці, щойно розвіяний меч.
- А давай. - Дав згоду його противник.
Наступний бій був більш жвавим. І було помітно як Арвен різко посерйознішав у бою. А коли Лукас утворив і другий меч, у другій руці. Я тихо ахнула підскочивши на ноги. Його рухи дуже нагадували атаки магістра Верне та за сумісництвом нашого ректора. Але Арвен, все ж таки вибив обидва мечі й приставив свій меч до горла Лукаса.
- Якби не відвернув увагу, можливо б і переміг! - Задумливо простяг Арвен.
- Звичайно, було приємно, що моя королева захоплена моїми вміннями.
Я побачила радісну посмішку розвернутого обличчя Лукаса в мій бік і посміхнулася йому у відповідь. Пройшовши до хлопців, поплескала схвально по плечу свого головного лицаря і скосила з сумом погляд на ногу, де під штанами та темною тканиною сиділа тоненька змійка зі світла.
- Упевнений, вона вам не нашкодить. Все-таки він молодець, а зі змією якось розберемося.
- Можливо... леді, показати кілька нападів з мечами? - Запропонував хлопець із гурту Арвена.
- Не варто. Мій куратор повернеться, і він покаже.
На моїх губах з'явилася мрійлива посмішка, а я поглянула на небо. Там пролітав ключ птахів, мабуть, прямуючи в тепліші місця.
- Утворювати світлову зброю вмієте? - Спробував відвернути мою увагу переможець бою і я з кивком зібрала магію на пальцях вже промовляючи подумки заклинання меча.
Після утворення леза, поспішила накласти руну гостроти та зміцнення на нього. А потім закінчила створення зброї та залюбувалася гострим предметом у своїх руках. Він разюче відрізнявся від тих мечів, що закликали хлопці.
- Леді? - Зазвучало схвильовано в голові.
- З сімейних архівних книг, - дала уявну відповідь хлопцям. Продовживши милуватися яскравими символами рунними на лезі. Але мій меч спробували вибити з рук.
Пару мить і світла нитка магії притягла меч назад у мою руку, не дозволивши йому торкнутися землі. Ще одна атака, і я вже ледве тримала зброю в руці. Арвен просто бавився і не намагався якось мене поранити. Але його сильний удар по мечу змусив мене насупитися й стати серйознішою.
Поступово я почала втомлюватися і з наступною атакою, я розвіяла меч. Його лезо ковзнуло злегка зачепивши мою кисть. Примруживши очі й прикусивши губу, я намагалася вловити подальші дії цього хлопця. Але він розвіяв свій клинок і дістав з кишені хустку запропонувавши її мені.
- Будьте уважніші леді Світаніє. Я не хотів вас поранити.
- Однак ви це зробили. - Відповіла крижаним тоном.
Зробивши розворот на підборах, я попрямувала до гуртожитку. Хустка так і залишилася в його руках. А червоні краплі зовсім не бруднили учнівську магічну форму спадаючи дорогою на землю.
Згадавши про щось дуже важливе, я повернулася до хлопця вимагаючи, щоб він зняв свою гадюку з моєї кінцівки. Тому що я купатися іду. А вона свої очі вилупить на мене!
- Відмовляюся! - Зухвало повідомили мені. - Раптом там небезпечно, - граючи усмішкою на губах оголосив він.
Зрозумівши, що він мені не допоможе, почала вигадувати новий план.
