Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Повз мене ходила магістр Варе, і зло посміхалася. В її очах блимав божевільний блиск. Час від часу вона поглядала на нас із Річардом і кивала якимось своїм думкам.
- Сьогодні ж! - Вигукнула ця висока жінка.
Від несподіванки я навіть підскочила сидячи. А Річард спробував мене заспокоїти поклавши свою теплу долоню на мою руку. Очевидно, він уже звик до подібного.
- Леді Оуєне, у вас уже є наречений? - Тут я кивнула. - Вважайте, що немає! Мій хлопчик вам більше підходить. Ви чудова пара! Два сильні світлі маги.
Вирішила примовчати та послухати далі й не сперечатися, чи мало кого ображу. А рід Неїр, не менш відомий ніж мій. Та й було цікаво, як вона вирішила все провернути. Раптом допоможуть зняти темну руну з тіла і я нарешті буду вільна.
- На мені древній символ, - вирішила вказати божевільній світлій чаклунці, простягнувши руку з руною кільцем. Вказавши їй, що не все так просто.
Вона довго роздивлялася малюнки на кільці, теж спробувавши його зняти та навіть пропустила свою магію через нього.
- Символ роду стародавнього... темного. - Застогнала жінка. - Мій хлопчик буде тобі добрим коханцем! - Повідомила вона. А я вже в гніві вихопила свою руку з її чіпких пальців.
- Ви можливо жартуєте? - Обурилася.
- Цей чоловік у розпачі. - вказала вона на обручку. - У нього можуть бути діти тільки від тебе. Упевнена, що коханок у нього багато. І тобі уготовано роль його першої дружини. Ти для нього лише племінна кобила, яка здатна продовжити його рід. Найімовірніше, у нього вже давно є кохана. Але мій хлопчик, тебе любитиме!
Поглянувши на Річарда, я зустріла погляд повний смутку та туги. Задумалася про сказані нею слова, можливо вона має рацію, але і я не залишу спроб вивести зі свого тіла темну руну.
- Ваш хлопчик це він?
- Річард мій син. - Закивала жінка. - Зрозумій, дівчинко, Орден не помилує тебе, якщо ти відмовишся.
- Він мені не подобається, - прошепотіла.
Ні, звичайно на вигляд Річард симпатичний. Світле волосся, сірі очі, прямі вилиці, рівний з горбинкою ніс і тілом начебто добре складений. Але він мені не подобався, сама не знала чому. Ще й Орденом мене якимось лякають, що само собою відштовхувало.
У кабінеті магістра з історії виникнення, повисла неприємна тиша. Жінка знову почала метатися по кімнаті, а Річард сильніше стиснув мою долоню у своїй руці.
На грудях щось незвично запекло і я витягла на світ намистинку кулон. Не пригадаю коли Надін мені його одягла на шию, але зараз він буквально палав, вказуючи на поглинання чужорідної магії. Відразу ж поспішила вивільнити свою руку з міцної хватки Річарда і яскравість кулону згасла, залишаючи свій звичайний перламутровий відтінок.
- І яку магію ви вирішили на мені використати? - У гніві пропалювала поглядом двох світлих магів.
- Ніякої. Просто ми обидва світла, я хотів показати на скільки світло приємніше для тебе ніж темрява. Ти ж відчула його силу на собі, так?
- Темрява дарує спокій і мені його темрява сподобалася.
- Дурне дівчисько! Він тебе просто використовує... - заплакала жінка.
- Ректор сказав про передачу енергії воротам. Давайте швидше закінчимо і я піду!
Вирішила не продовжувати безглузду розмову з цією жінкою.
Ми вийшли з тісної кімнати й попрямували коридором. Незабаром уже спускалися сходами прямуючи до підвальних приміщень. Зупинившись біля стіни, магістр Варе просто потягла вниз магічну лампу, що висіла на стіні, і перед нами відкрився прохід. Куди ми втрьох спустилися.
Намагалася всю дорогу триматися якомога далі від цієї пані та її сина. Просто йшла за ними та розглядала тьмяні стіни тунелю.
Великі кам'яні двері з білого каменю виросли попереду несподівано і з кивком матері Річард підступив до неї, вливаючи потроху магію. Я так само підійшла, повторюючи за ним, підживлюючи магією кам'яні двері. Від чого вони трохи заіскрилися. Вдома я часто для братів заповнювала порожнє магічне каміння своєю силою. Їм для бою в лісах потрібна була магія світла, проти темних тварин.
Коли почала втомлюватися, спробувала відійти, але двері мене не пустили. Круговими хвилями біля моїх рук вони почали мене втягувати в себе. Поглянувши на Річарда та його матір, спробувала щось сказати. Але мене миттєво втягло всередину.
Довгий порожній коридор, по обидва боки камери. Тьмяне світло від смолоскипів на стінах між кімнатами. Темна нитка, що йшла від мого пальця з кільцем Тіоса, вказувала мені шлях і я пішла у її напрямку. Намагаючись через страх не заглядати до кімнат.
Довго йти не довелося. Нитка привела мене до кімнати з бранцем. Світле волосся в'язня спадало до кам'яної підлоги, світячись білим свіченням. Білий порваний одяг і напівпрозоре тіло дозволило зрозуміти що це дух. Його руки та ноги були скуті товстими срібними ланцюгами.
- Поклич його, - хрипко пролунало від чоловіка. - Я служитиму тільки йому.
І бранець засяяв своїми кривавими очницями, підводячи на мене погляд.
Через білу густу брову було видно величезний шрам на обличчі, що проходив майже через половину обличчя зникаючи на трохи загостреному підборідді. Сині губи духа по-злому розтягнулися в посмішці, і він знову повторив гортанно:
- Поклич, мого господаря. Я буду вірний лише йому.
Від його голосу у мене в жилах завмерла кров, але я пересиливши свій страх змусила себе спокійно повернутися до місця появи. У коридорі хвилями було видно прозорий портал у нього й увійшла, повернувшись до воріт. Було враження, що мого зникнення ніхто не помітив.
Річард з матір'ю відійшли від брами, про щось тихо перемовляючись. А я вже нарешті змогла прибрати руки від білого холодного каменю, з якого складалися двері.
На наступну лекцію я встигла без запізнень, але старенький вчитель повів нас до зали для зборів. Довгі ряди стільців і високі стелі з магічними лампами захоплювали погляд своєю пишнотою в яскраво-червоних і золотих тонах.
Студенти заходили курсами, і незабаром величезний зал виявився забитим. Ми присіли поряд з Афією, і з нетерпінням чекали на промову ректора.
Ректор Верне вийшов на сцену і з тяжким зітханням почав говорити:
- З моменту початку навчального року, я не мав можливості поговорити з вами та привітати з початком навчання. Так сталося, що з минулого року на території нашої Академії почали гинути світлі маги.
Студенти, що були присутні схвильовано загули. Закликаючи до тиші, ректор підняв руки та всі притихли.
- Я не дарма зайняв це місце. Раніше я обіймав посаду голови дізнавачів при імперських бойових магах. Минулої ночі загинула ще одна молода чаклунка і ми, на жаль, не в змозі знайти сліди її вбивці.
А я в паніці стиснулася, адже Тіос фактично захищав мене всю ніч.
- На цей час гинуть тільки дівчата та їх випивають до дна, я маю на увазі кров. Тому заради безпеки я прошу не впадати в паніку і не ходити поодинці. Особливо у темний час доби.
- Можна питання?
Прокричали із зали та ректор кивнув.
- Ви збираєтесь якось шукати вбивцю? У вас є зачіпки?
- На жаль зачіпок жодних немає. Але ми впевнені, що це злий дух. Смерті трапляються раз на місяць. Можливо, він таким чином харчується.
- Дух вампір?
- Ми не можемо бути у цьому певні. Якщо хтось із вас помітить або почує щось незвичайне, повідомте про це свого куратора чи когось з учительського складу. Поки що зрозуміло лише одне, що цей дух намагається зламати стародавню печатку на брамі у світ духів.
Неприємний холодок пробіг по моєму тілу і я мимоволі згадала світловолосого чоловіка у в'язниці.
- Скажіть ректор, а вже відомо як хоча б приблизно виглядає цей дух? - Вигукнула свого місця запитання.
- На жаль немає.
У залі знову загомоніли, і я побачила злякані перегляди студентів.
- Надалі будьте уважніші! Якщо раптом помітите щось незвичайне, одразу повідомте нам. Наше первісне завдання зловити цього духа та відправити до в'язниці.
