Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
- Прокидайся, курко. - Розбудив мене поштовх у плече.
- Що ти сказала? - Прошипіла я незнайомій темноволосій дівчині.
- Це моє ліжко, а ти тут спиш.
- Можеш спати на підлозі,- великодушно їй запропонувала вже ставлячи перед собою магічний бар'єр.
А чого вона обзивається? Я б, звичайно, встала і пішла, якби мене нормально попросили.
- Я зараз коменданта покличу!
- А клич! - Потішалася я над її словами.
- Дербі, ну ти бачила? Допоможи мені цю нахабу вигнати з нашої кімнати.
- Це твоє ліжко. Мені то яке діло? - Почулося гучне позіхання і шарудіння ковдри з сусіднього ліжка.
Через кілька хвилин пролунав звук кроків, що віддалялися, і дівчина вийшла з кімнати. Знявши бар'єр та солодко потягнувшись, вирішила покинути цю кімнату.
- Солодких снів, - побажала я розсудливій дівчині й покинула кімнату.
На першому поверсі було спокійно, і я повільно вийшла надвір. Помітивши біля будівлі два чоловічі силуети, що суттєво впадати в очі.
Добре складені чоловіки, кудись йшли, і я тихцем попрямувала за ними.
У кущах перед ними почулося ворушіння і хлопці завмерли на місці, а потім попрямували туди. Ну і я, бувши допитливою, ковзнула тихо за ними.
- Ось ти скажи мені друже. Навіщо ми йдемо за цією твариною? - Чую їхнє тихе перешіптування.
- Тихше, почує.
- Тут є прохід.
- Ідемо?
- Гадаєш, що це вхід у місто привидів?
- Впевнений.
- Давно там не був, пішли. Заодно і дізнаємося, що це за бур'ян, що світиться в його пащі.
Після почутих слів, я завмерла і мало не спіткнулася, але тихенько пішла в чагарники за хлопцями. Намагаючись не видати себе. Моя рослина в горщику іноді випромінювала тьмяне зелене світло. Тому тепер у мене знайшлися причини слідувати за ними.
У пишних чагарниках вони розчистили листя потім, переглянулися.
- Лукасе, я боюся!
- І це мені каже випускник Академії та найсильніший маг на курсі?
Темні силуети по одному стрибнули, мабуть, у якусь дірку і зовсім зникли з поля зору. Поспішивши до місця, де вони були. Помітила там прочинену овальну кришку люка. Люк відкривав чорну дірку в землі. З неї не виходило жодних звуків. Недовго думаючи й сама стрибнула донизу. А хай буде, що буде.
- Ось і залиш її одну. А вона пригоди на свою п'яту точку знайде! - Ловлячи мене на льоту і закриваючи мені рота долонею прошепотіла біля вуха Надін.
Я й глянула, що ми зараз сидимо на мітлі. Точніше навіть ширяємо над землею в темному проході.
- Мовчиш? Ось і мовчи! - Посміхнулася відьма, відкриваючи мені рота і далі спрямовуючи мітлу за чоловіками.
В непроглядній темряві, маг світла завжди міг розгледіти різні силуети. Хоча це можливо я так вміла через уроки проведені батьком для мене в темній кімнаті. Хто знає.
- Куди? - Прошепотіла відьма, але я лише знизала плечима і ми полетіли далі пригнувшись до мітли.
Було дуже не зручно! Не знаю, як відьми літають на мітлах. Палиця тисне, врізається в м'яку точку. Коли ми злізли в широкому проході, оглядаючи три тунелі, я її запитала:
- Мозоль на дупі є? - Вона лише реготнула.
- Твій дух рослина в безпеці, з ним Капім. Це лише копія. Хтось давно на цю рослину полює. От я й вирішила ловити на живця.
- Зрозуміло. То куди йдемо?
- Хлопці пішли туди, - вказала вона в лівий прохід. - Але звір пішов по центру. То куди йдемо?
- Розділимося?
- Ти за хлопцями, я за звіром?
Я кивнула їй. Зважаючи на все хлопці розумні. А Лукаса я бачила в залі створення артефактів, ніби міцний хлопчак. Так і поділилися.
Тунель звужувався і розширювався, а потім вивів мене до просторої печери. Де вже на підлозі сиділи хлопці з сумом поглядаючи на мене.
- Ну і навіщо ти за нами пішла? - Встиг прошепотіти Лукас.
А потім почулося шарудіння і звук удару об підлогу, хтось мішком звалився донизу.
- А назад немає шляху, це пастка. - З сумом видихнув Лукас.
- Так, так. - підтвердив другий хлопець, показуючи за мою спину.
- Нас провели, пані.- Лепетала піднімаючись служниця.
Проходи були запечатані магічно і, мабуть, на нас вже чекали. Згодом на підлогу з гучним:
- Ой.- Впала ще одна дівчина.
- Пат, а ми з тобою популярні у дівчат, - зареготав Лукас, вискалившись.
- Ще красуні будуть? - Запитав інший хлопець біля стіни піднімаючись з кам'яної підлоги.
- Залишили мене, - кусаючи нижню губу занила Афія. - А я, можливо, теж хочу пригод!
- Які тут пригоди? Тут темниця, - реготнула Надін тикаючи вказівними пальцями в магічну решітку, що в цей момент закривала три проходи на волю.
- І портал не працює, - з сумом у голосі відповів один із хлопців.
- Магія марна, - зашепотіла Надін. Побачивши як один із хлопців посилає потік магії у магічні ґрати.
- У когось крейда є? - Запитала я.
Руна заклику Карсіна була ще чіткою в моїй пам'яті. Ще б пак, я цілу годину вимальовувала цю пентаграму на підлозі бібліотеки.
- У мене. Будемо когось закликати? - Радісно вишкірилася Надін і я їй кивнула.
Заплющивши очі я послала світло в крейду і тепер малювала символи. Потім затирала і знову малювала. Було важко вимальовувати без книги, але за дві з половиною години я впоралася.
- Агранов Карсінес увадерон...- зашепотіла заклинання заклику. Але... нічого не сталося.
- Сили замало, - прошепотіла Надін. - Беремося за руки хлопці, це заклик на допомогу.
На її обличчі проявився такий вищир, що навіть у непроглядній темряві було добре видно блиск її білосніжних зубів. Мабуть, про випадок у бібліотеці вона вже знала.
- Агранов Карсінес увадерон ... - Зашепотіли ми разом узявшись за руки.
А потім голосніше повторили й пентаграма засяяла яскравим світлом, перетворившись у дві оголені фігури, що стоять обійнявшись.
- Світаніє, це вже не смішно! - Загарчав голосно Тіос. - Навіщо я тобі обручку давав?
- Тут магія порталу не працює! - Захистила мене Афія. І Тіос зовсім не культурно вилаявся.
- Тигреня, хто всі ці люди? - Пролунав жіночий голос і я не стримавшись реготнула.
- Світлано, так, я був у борделі! - Зашипів чоловік. - Мені ж треба десь знімати напругу! - Намагався виправдатися він.
Пославши світлову кульку вгору, освітила нарешті цю напівтемряву.
- У пастці, - журилася Афія.
- Кого ловили? - Запитав наречений вже дістаючи з артефакту сорочку та штани. Світлу сорочку він вручив оголеній темноволосій дівчині.
- Зауважила, так? На тебе схожа, - зашепотіла Наді.
- То кого? - Підвищив він голос.
- Хто його знає, якийсь звір,- пробурчав Лукас.- Дівчата йшли за нами.
- Я йшла за злодієм квітки господині! - Приголомшила його відьма.
- А я стежила за нею, - тицяла пальцем Афія на Надін.
- Ну, а мені хлопці сподобалися. - Вирішила я зізнатися, поглядаючи на дівчину з якою з'явився Тіос. Справді не точна, але схожість зі мною була.
- А нічого, що в тебе є я? - Заревів на печеру чоловік.
- Ну ти зайнятий, Тисенчик чи Тигренятко? А я просто повз проходила. Побачила хлопці нічиї. Дай думаю простежу чим вони удвох займаються у темряві! - Із цими словами я стала перед хлопцями. Мало чи він своїм поглядом їх спопелить, а мені потім відповідати. Тихе зітхання, а потім гучний регіт прорізав тишу.
- Тигре, це вона, так? - Співчутливо прошепотіла дівчина і він їй кивнув, припиняючи свій сміх.
- Кільце працює скрізь! - Загарчав він. - Навіть у потойбічному світі, кохана!
- Ну, я ж не знала, - винно опустила очі в підлогу і знову почула сміх.
- Їй Богу, братиму тебе сам. Коли захочу. Щоб не мучитись!
Вже після реготу пробубнив:
- Так, дрібні, мерщій до стіни. Зараз зламаємо ваш бар'єр.
Ми всі разом притулилися до кам'яної стіни просторої кімнати, в якій нас замкнули. А потім Тіос послав потік темної енергії в один із проходів перекритих блакитного кольору сіткою, потім ще раз і магічний щит ґрат почав зникати.
