Юджи - Ірина Муза
- Що мені заважає просто зараз убити, спопелити тебе і всю твою армію? Ти не встигнеш нічого зробити тим, хто залишився в замку, ти, як і всі, перетворишся на попіл! - злобно прошипів Данте, а на обличчі Вінсента з'явилася отруйна посмішка.
- Ти думаєш, я настільки дурний, що не підстрахувався? Одна моя добра знайома на ім'я Ріна щедро обдарувала мене магічним заклинанням, що здатне поставити на коліна навіть тебе.
- Ти мені говориш про цю стару гаманку Герліну? Тепер її Ріна звуть? І цим ти вирішив мене лякати? Де ж вона сама? Хм? А я відповім... немає її, вона давно вже сховалася і зачаїлася, щоб я більше не зміг її знайти... Отже... на чому ми тут зупинилися? - в очах Володаря спалахнув пустотливий вогник, я вже впізнавав цей нездоровий блиск - схоже, він і не збирається сильно контролювати дракона, на замку стоїть магічний захист, а всі вцілілі люди і маги всередині замку, тому він може все тут спалити без жалю (замок точно витримає), а потім змусити магів землі все відновити. Тільки от людей маги воскрешати не вміють...
Герцог напружився, Данте вже хотів спустити свого дракона, як раптом усі ми відволіклися на портал, що відкрився поруч із нами. З нього випурхнула німфа, прекрасне створіння, що приваблювало своєю неземною красою. Але, мабуть, її вбрання застало мене зненацька більше, ніж усе інше. Її тіло абсолютно не прикрите, ну так... дві півкулі з позолоченим обідком закривали огляд на її груди. Плечі, шия - всі ці ділянки шкіри були оголені, як і її злегка опуклий, спокусливий живіт. Спідниця, якщо можна так сказати, два довгі клапті тканини, що кріпилися на стегнах, відкривали вид на стрункі ноги, а заворожувало і трохи лякало сріблясто-біле довге волосся.
Тільки через якийсь час я зміг розгледіти знайомі риси обличчя. Не може бути! Це лейла Ніколь!
- Де Герліна? - перше, що запитала лейла, але в мене чомусь була впевненість, що це не зовсім лейла.
- Значить, ти все ж таки з'єдналася з Джерелом і стала собою! - сумно посміхнувся герцог, - І що тепер... хіба ти не помилуєш мене? О, велика богиня Юджі! - Вінсент зобразив низький уклін, і мені це здалося дивним.
- Де Герліна? - дівчина була все така ж серйозна і пропустила слова герцога повз вуха.
- Там, де ніхто з вас її не знайде! - почувши гарчання осторонь, я обернувся і побачив, що Данте вже загорівся. Дівчина підійшла до нього, і торкнувшись грудей, його полум'я зникло.
- Досить вогню! - прошепотіла вона, дивлячись у його очі, потім знову розвернулася і підійшла до герцога на кілька кроків ближче.
- Олфея не пам'ятатиме ні тебе, ні життя, що прожила з тобою. Я знайду їй дбайливих і люблячих батьків, ця дитина ніколи не згадає, що в неї був такий батько, як ти! - сказала вона йому, перш ніж її волосся почало розлітатися, хоч вітру й не було. Герцог був піднятий у повітря і залишився ширяти над землею.
- Я милосердна, але можу бути жорстокою з тими, хто цього заслуговує! За стільки років ти так і не зміг забути свою образу і, піддавшись своїм амбіціям, приніс смерть і руйнування моєму світу! Герцог Вінсент Пітерсон, ти будеш вічно служити мені! - навіть із такої відстані я бачив, як яскраво сяють очі нашої знайомої. А Вінсент, проте, вже перетворюється: одяг розчинився на його тілі, волосся випало, голова стала зовсім лисою. Ну, а далі герцог став змінюватися на очах.
На лобі стали з'являтися краплі крові Вся його голова забарвилася в червоний колір. Дві широкі, бірюзові смуги вкривали все його тіло, з'єднуючись якраз по центру лисини, утворюючи хрест по центру черепа. Очі, вже колишнього герцога, стали білого кольору, а за деякий час на ньому з'явилася біла ряса з капюшоном, який одразу ж був накинутий на лисину.
Колишній герцог поважно схилився і впав під самі ноги Ніколь.
- Ось! Ось таким ти мені подобаєшся більше...- немов відповівши на незадане запитання відповіла лейла, а я тим часом помітив зміну в поведінці мейсорів. Поки Вінцент ще був собою, чудовиська або зупинилися, або зовсім повільно пленталися, наближаючись сюди, нині ж чудовиська почали розбрідуться, хто куди, але більша частина стала стрімко наближатися, побачивши нас.
- Вибач Ніколь, але в мене, здається, немає вибору, мені потрібно діяти поки...- Данте не договорив, його перебила Ніколь...
- Особистість Ніколь майже стерлася, точніше після того, як ми знову з'єдналися, Я знову стала Юджі. Мене звуть Юджі, і ніяк інакше. Це мій світ, і я створила тут все, що ви бачите і відчуваєте. Що ж з приводу цих створінь... то я думаю, вони не заслуговують такої долі. Ці люди стали всього лише заручниками ситуації. Пора б це виправити. - Юджі, як вона себе сама назвала, піднялася в повітря, при цьому її очі, як я вже бачив раніше, затягнуло білою поволокою, довге волосся майоріло на вітрі.
Юджі витягнула руку попереду себе, яскраве біле світло спалахом промайнуло над нашими головами, а наступної секунди на тому місці, де лише мить стояли чудовиська, звалилися без почуттів усі поглинуті майорами люди. Чорт забирай, їх тут було кілька тисяч, неймовірно. Я з відкритим ротом спостерігав за всім цим. Ось це сила...
- Ти! - згадала вона про колишнього герцога, який як статуя стояв, чекав вказівок, - захопи ще жерця зі східного храму, воду з джерела зберіть у глечики, крапати кожному суворо по одній краплі. Це зрозуміло? - віддала вона розпорядження і зникла в новоутвореному порталі, залишивши нас усіх дивуватися від ситуації.
