Юджи - Ірина Муза
15
Я відчула, коли час зупинитися, і зрозуміла, що треба робити. Величезна міць океану зараз під моїм контролем. Величезні хвилі почали розходитися в різні боки, залишаючи перед моїм поглядом глибоку яму, на дні якої опинився дах у формі білої кулі. Хвиля, на якій я зависла, повільно доставила мене на саме дно. Мене пробивало дрібне тремтіння, поки я повільно підходила до стародавнього храму. Картина хоч і зачаровує, але моторошна. Високі стіни, стримувані силою води, супроводжували мене.
І ось я, нарешті, увійшла увійшла в храм, ніби добре знала дорогу. Бірюзові стіни всі списані стародавніми рунами, сама будівля кругла, а в центрі невелике джерело. Побачивши його, мої очі обпекло білим світлом, воно хлинуло в різні боки і більше я нічого не могла бачити. Але зрозуміла, що треба йти далі, довірившись своєму чуттю, і трохи пізніше опинилася біля невеликого круглого басейну. Зір повернувся в норму, але я, як і раніше, не дуже контролювала своє тіло. Повільно присіла на край і спустила ноги в джерело, миттєвий приплив сили вибив усю мою колишню втому. З кожним кроком у мені відбувалися зміни: волосся засяяло сріблястим світлом і начебто навіть стало довшим, тіло наповнювалося величезною міццю, шкіра засяяла. Бірюзові написи рун стали проявлятися під шкірою. Боже, я вся горю... але не можу зупинитися. Джерело все вливає і вливає в мене силу, може, мені б цього вже й вистачило, але я розуміла, що це тільки початок. Що глибше я опускалася в джерело, то швидше проносилися картинки минулих життів у мене перед очима. Друга сутність брала гору над моїм тілом, змушуючи мене рухатися і глибше занурюватися доти, доки я з головою не пішла у воду. І навіть тоді я не змогла зупинитися, тіло продовжувало занурюватися на саме дно. Я вже забула як дихати, мені більше не потрібне повітря. Мені потрібно увібрати в себе його силу, цього вимагає моє тіло, моє внутрішнє я, мій розум і Юджі. Але здається, зараз я востаннє говорю про Юджі, як про когось іншого. Я відчуваю, як наш розум зливається в єдине, я не чиню опір і приймаю її. Юджі це я... це ми. Це Джерело. Це вічна і нескінченна сила.
Варто було мені це усвідомити, як я буквально на мить розплющила очі і побачила, що свічуся білим світлом і зависаю у воді, як у повітрі, але це більше не лякає мене. А далі сталося щось дивовижне. Бірюзові нитки з усіх боків з'явилися і незліченною армією попрямували до мене. Я відчувала ці потоки сили, що нескінченно зливалися з моїм тілом. А далі я пішла в себе. Здається, так це можна описати. Сила все прибувала і прибувала, а я лише ще більше відкривалася їй на зустріч. І тривало це нескінченно довго.
Прокинулася я вже на підлозі у величезному порожньому басейні, де ще зовсім недавно плавала повністю занурена. Мені здавалося, тут дуже глибоко, як в океані далеко від берега. Але тепер басейн виявився повністю порожнім. Я без зусиль підвела ноги, як у невагомості. Варто було тільки подумати, що хочу встати - і ось я вже на ногах.
Поруч із собою побачила ще невелику кількість води, що залишилася від джерела, як маленька калюжа. Зробила крок і знову здивувалася, як ця калюжа підповзла до моєї ноги й увібралася в неї, я відчула крихітний відгомін сили... Так ось що сталося. Я, можна сказати, випила, осушила, ввібрала в себе все, що тут було. Дуже дивно, але мені здається, що цього недостатньо, і я навіть знаю, де взяти ще.
Храм без джерела почав руйнуватися, краплі води стали просочуватися через стіни. Мабуть, остання крапля джерела, що я поглинула, стримувала цілісність цього храму і не давала океану його знищити. Менше секунди мені знадобилося, щоб узяти все під свій контроль, вода більше не була для мене перепоною, я злетіла вгору і, дивлячись униз, побачила, як міць океану тієї ж секунди заповнила порожнечу, де був храм.
Мене більше не лякала бурхлива сила океану. Я тут господиня. Переміщаючись повітрям, я вже знала, що робити. І насамперед, треба зупинити Володаря вогню. Я дуже добре відчуваю його лють, чорний гнів і майже безконтрольне звільнення вогняного дракона. Я ледь уловлюю людську сутність - і в цьому немає нічого хорошого. Мені потрібно поспішати.
Не знаю, скільки я так ширяла, але помітила у віддзеркаленні води своє незвично довге волосся до колін і все таке ж яскраво-біле. Одягу на собі майже не відчувала, цікаво буде подивитися на себе.
А ось і дракон... Матір божа, він просто пожирає океан. І вогонь... це не мій вогонь. Вогняна стихія цього світу - це зовсім не те, що я бачу зараз. Цей лютий дракон став гігантом, його полум'я невтомно знищує океан. Скільки ж у ньому люті!
Данте випустив свого дракона і злився з ним в одне ціле. Дракон насолоджується своєю люттю і розростається все більше і більше. Я ледь вловлюю в драконі мого коханого чоловіка. Схоже, якщо він не зупиниться, то ця стихія висушить океан і піде далі.
Я підлетіла якомога ближче до дракона і на його тлі зараз виглядала, напевно, як комаха.
Дракон, помітивши мене, розвернув свою морду до мене, і весь вогонь, що зараз безперервним потоком розчиняв воду, попрямував у мій бік. Змахнувши рукою, перенаправила полум'я від себе подалі і сподіваюся достукатися до Володаря.
- Данте! - голосно крикнула я й відчула коливання сили. Дракон завмер, полум'я перестало розростатися.
- Зупинися, Данте, твоє полум'я може знищити усе! - кричу я йому. Дракон почув мене. І я бачу, як він чинить опір поривам Володаря знову взяти над собою контроль. Дракон вивергає полум'я і вперто махає головою в різні боки. Здається, йому не подобається, що його силу знову намагаються придушити. Видно, що дракон збирався остаточно звільнитися від впливу Володаря. Полум'я летить у різні боки, дракон плюється розпеченою лавою, але все ж стає меншим... А я рада, що не довелося втручатися...
Невдовзі дракон зменшився майже до моїх розмірів, перетворився на безформний згусток вогню, і тільки зараз цей згусток став набувати людської форми. Скористалася силою вітру, щоб утримати вогняного чоловіка в повітрі. Адже його трансформація ще не завершена. Ну майже. Вогонь став виглядати все більше схожим на сильного чоловіка. Я навіть не дивуюся, що Володар опинився у своїх незмінних шкіряних штанях із голим торсом, руки й голова, як і раніше, палахкотіли, поки вогонь не залишився лише в його очах.
