Юджи - Ірина Муза

Отже, жрець виконав мій наказ. Доставив мене в мій храм.

- Ваша святість! - обернулася на жерця цього храму, - Я радий, що ви прийшли до тями, хотів доповісти вам про поточну обстановку... - поки жрець говорив, я повільно покинула басейн і сіла на свій улюблений трон. Тільки ось волосся незвично довге, весь час доводиться перекидати його на бік.

- Доповідай, жрець! - рівним тоном вимовила я і зручніше вмостилася, як же мені подобається тут сидіти. Відчуваю себе всемогутньою, всесильною...

- Ви повернули життя в Мікенію. Обидва узбережжя було відновлено. Природа і будови навіть у кращому стані, ніж були до руйнувань. Люди повернулися до своїх домівок і багато хто зайнявся збиранням врожаю. Думаю, потреба в їжі буде задоволена і потреби бути не повинно, - не піднімаючи голови, доповів жрець

- Люди знають, хто це зробив? - чомусь мою натуру дуже турбує питання поклоніння. Я всім своїм нутром жадаю, щоб Мікенія слідувала лише моїм вченням і вірила лише в одну богиню... в мене!

- Так, ваша святість. Народ Мікенії знає, що милосердна богиня Юджі повернула домівки і відновила природу. Дедалі більше людей стало відвідувати наші храми, і вже багато прохань було звернено до вас.

- Прохання? Вже не грошей і влади? Не люблю це все! - фиркнула я, трохи скривившись.

- Бажання різні, Єдина. Жерці виконують поки лише ті, де просять вилікувати близьких від хвороби.

- Хіба джерело не допомогло спочатку, коли ви мали оживити всіх тих людей на полі бою? - здивувалася я.

- Джерело лише повернуло до життя, решта залишилася колишньою! - пояснив жрець.

- Гаразд, із цим я потім розберуся. Що там ще? - помітила невпевнений погляд жерця на собі.

- Ось уже дві години нинішній Володар очікує аудієнції з вами. Каже, ви самі призначили йому зустріч. У момент його приходу, ви все ще були з'єднані з джерелом, тому я відправив його чекати за межами храму... Він усе ще чекає! - треба ж, а я зовсім про нього забула. Тільки при згадці цього Володаря моє тіло здригається досі. Мабуть, Ніколь відчувала до цього чоловіка сильне тяжіння, як ще пояснити коливання емоцій, коли я про нього згадую?

- Почекав би ще, нічого б із ним не сталося... ну гаразд. Запрошуй. - з невідомої мені причини, я навіщось поправила своє волосся, і сіла як справжня Повелителька цього світу.

Довго чекати не довелося, Володар з'явився буквально за хвилину. Знову цей його незмінний чорний колір. Шкіряні штани, біла сорочка з нетиповим глибоким вирізом на грудях, вона майже не приховувала його рельєфи, ну і чорний плащ із високим коміром. Навіть над зачіскою постарався: чубчик зачесаний назад, легка неголеність і доглянутий довгий чорний хвіст. На диво, йшов до мене не поспішаючи, руки завів назад, а на обличчі гордовита посмішка. Чорт, симпатія Ніколь до цього чоловіка дуже сильна. Вона передалася мені, тому зараз дивлюся на нього з бажанням. О ні! Гофема мені вже вистачило, треба взяти себе в руки.

А тим часом Володар уже підійшов до мене, і ступивши однією ногою на виступ перед моїм троном, у край знахабнів, і взявши мою руку, з придихом залишив вологий поцілунок, водночас усе так само посміхаючись.

- Радий вітати вас у доброму здоров'ї, моя богине! - лебезив він, але руку мою відпускати не поспішав.

- Не можу сказати того ж, зізнатися, я взагалі забула про твій візит, розхльобуючи наслідки, які ти усунути не спромігся! - різко висмикнула я руку, але чоловік навіть особливо не напружувався, він не боявся мого гніву і продовжував посміхатися мені, а я, між іншим, зараз узагалі його можу заслати в інший світ. Зовсім немає страху перед богинею?

- Я щиро прошу вибачення, але мої пріоритети на той час дещо відрізнялися від ваших, кохана моя! - я тут же насупилася на його звернення.

- Як ти мене назвав? - цього мені ще не вистачало.

- Я кохаю тебе, рідна. Ким би ти не була, ким би ти себе не вважала, але я не уявляю свого життя без тебе, ти навіть не уявляєш, яких зусиль мені вартує зараз стримуватися, щоб хоча б не поцілувати тебе!

- Дурниці! Ти лише злиш мене своїми висловлюваннями! - фиркнула я.

- Виходь за мене? - цей нахаба впав на коліно і дістав для мене каблучку, я спершу хотіла обуритися і силою виставити його з храму, але мої очі зачепилися за перстень, який він намагався вдягнути мені на палець, і я застигла, роздивившись поближче камінь...

- Це... це що... сльоза дракона? - я чесно, очманіла, коли розгледіла цей виріб. Сльозу дракона неможливо дістати вже кілька століть. Останню пару особин драконів, які могли надати цю сльозу, вже не бачили століттями. Та й сльозу цю дістати практично нереально. Якщо трапляється так, що самка дракона помирає, і зранений такою звісткою самець-дракон наважується укласти дух драконихи в сльозу - тільки так утворюється цей камінь. Ця сльоза - неймовірно потужний артефакт, він міцніший за всілякі закляття і магію, це найнадійніший щит у всьому Всесвіті. Тому самці-дракони, що сумували, ніколи не розлучаються з цією сльозою, адже це не тільки важливий артефакт, а ще й душа його коханої, ніхто не захоче розлучатися з частинкою, що так дорога пам'яті й серцю. За всю історію, що коли-небудь була відома про цей артефакт, лише два дракони віддавали сльозу коханої людині. Один із них був бог, щоб довести силу любові своїй коханій, про іншу ж сльозу нічого не відомо. Цей артефакт прийнято сприймати як міф, розповіді. Бо в живу його ніхто так і не бачив. Але так само там сказано про те, що кожен, хто побачив сльозу, обов'язково впізнає її, хоч навіть і в житті її не бачив.

Зараз на мене дивився цей диво камінь, а я наче прилипла до одного місця і не могла поворухнутися, тому пропустила момент, як спритно Данте витягнув сльозу з коробочки і начепив на мій безіменний палець. Переплів наші пальці й поцілував мою руку з каблучкою.

До тями я прийшла від незвичайних відчуттів, хмара сірого туману охопила весь простір, клубнем обплітаючи наші з Данте тіла. Весь цей незрозумілий туман оточив нас і через якийсь час буквально всмоктався в наші тіла, рука з перснем неприємно пекла, і я спробувала вивільнити свою руку, але чи то Данте так міцно тримав мене за руку, чи то нам просто не дозволили це зробити. А наступної секунди на наших руках, вище кисті, почали з'являтися гарні візерунки, руку до середини ліктя обплітала тоненька червона гілка із закарлючками й написами мовою, якої навіть я не знаю.