Юджи - Ірина Муза
- Ніколь, кохана! Це ти? - майже прохрипів Володар, з недовірою оглядаючи мене, проходячи по моїй фігурі вульгарним поглядом, мені зараз узагалі не до цього.
- Майже! Що ти тут влаштував? - із претензією дивлюся на нього.
- Що значить "майже"? - ухилився він від моєї відповіді, і щось не помітила я, щоб він втомився, адже як я зрозуміла, знищенням океану він займався вже кілька днів.
- А ти спробуй відчути мене зараз - думаю, ти знайдеш відповідь на своє запитання! - усміхнулася я і підлетіла ближче. Данте заплющив очі, прислухаючись до своїх відчуттів, і насупився, визначаючи ауру і силу, його брови зсунулися до перенісся. Він залишався в такому стані певний час, доки різко не розплющив очі й не втупився на мене...
- Твоя сила... з нею щось не так, я не можу знайти кінець потоку, не можу визначити, де її межа. Невже вона безмежна? - осіняє його.
- Можна сказати й так... - я задоволено посміхнулася.
- Хто ти така, і що зробила з моєю Ніколь? - мене розсмішило його запитання.
- Я Юджі, відтепер і навіки я і Ніколь - одне ціле. А над твоєю роллю в моєму світі я ще подумаю. Не впевнена, що ти будеш так само Володарем... Це мій світ, і в ньому зараз відбуваються вкрай неприємні події. Я повинна втрутитися! - більше я не стала нічого говорити, слідуючи за потоком вітру і прихопивши з собою Дантеріона, я створила портал і вмить перенеслася на найвищу гору Мікенії, звідси видно верхівку замку. Але зараз мене це не турбувало.
Заплющивши очі, я підійшла до покинутої халупи, що самотньо стояла. Прислухавшись до себе, я знайшла потоки джерела, вони глибоко під землею, і занедбана хатина - не єдина будова тут.
Я відчула настільки рідне місце і не вагалася більше. Витягнувши руку із заплющеними очима, я немов наяву побачила, як земля розверзлася, поховавши занедбану споруду глибоко під собою. Земля стала розходитися в тому місці, утворюючи глибоку западину. А за кілька секунд я розплющила очі, і цього разу побачила верхівку свого храмового комклексу, що зараз з'являлася з надр землі.
За кілька хвилин перед моїм поглядом постав міні-палац із високим храмом. І я зраділа. Храм на вигляд хоч і був гарний, але про його цілісність повною мірою говорити не доводиться. Торкнувшись бажаної будови, я насупилася, намагаючись пригадати, який вигляд у минулому мав цей храм. Картинки промайнули в мене в голові, і через деякий час переді мною постав велично-блискучий невеликий палац, за сумісництвом храм. Без зайвих думок я поспішила всередину. Високі стелі, бірюзово-сріблясті стіни, картини на стінах, що зображували мене, і невеликі витончені статуї, а в центрі - вишуканий трон, що мене притягував. І варто було мені піднятися сходами і сісти на трон, як усе приміщення заволокло білим туманом, на стінах спалахнули невеличкі вогники, висвітлюючи і без того яскраве приміщення, срібні нитки немов наповнили життям увесь палац. За своєю спиною я почула джерело і вже знала, що за моїм троном знаходиться найбільше його скупчення. Це був мій рідний дім. Настільки звична для мене обстановка... я звісно не бачила цього раніше в образі Ніколь, але я точно знала, що в цих стінах провела не одне століття.
Я добре пам'ятаю, що праворуч тонкі срібні двері виведуть мене в коридор, пройшовши яким, я зможу потрапити до своїх покоїв. Подальший план будови виник у мене в голові, я знаю розташування кожної кімнати і залу, скільки їх тут і для чого призначені. Єдине, чого не вистачало тут - це жерці та послушники. Але цю справу можна виправити. І це мої плани на таке вже й далеке майбутнє, я воскрешу всі храми, що були поховані війнами і жадібними людьми. Жерці вже народилися, готові зайняти свої місця, ось тільки їхньому подальшому життю загрожує небезпека, я відволіклася і забула свою головну мету.
Володар весь цей час ішов за мною і ніяк не видавав свою присутність, мабуть, у нього не знайшлося слів. Я відчувала, що він уважно спостерігав за моїми діями, проте його відволік портал для зв'язку, що раптово утворився.
- Данте, ну нарешті! Я безмежно радий тебе бачити... Думав, це вже кінець... - за голосом упізнала Айрона.
- Давай по суті! - напруженим тоном відповів Данте.
- Ситуація вже давно вийшла з під контролю. Вибач, але я вже давно наплював на твій наказ не вбивати мейсорів. Тебе не було чотири дні, і за цей час ми майже все втратили. У ці дні, коли ти пішов за своєю лейлою, з'явився якийсь герцог, із собою привів підконтрольні йому кілька десятків мейсорів, як виявилося пізніше, основна їхня частина була під закляттями, і коли герцог захотів - ті чудовиська вирвалися на волю. Уже ввечері ми з Радою прийняли рішення усунути небезпеку за будь-яку ціну, тож уся варта і найманці вирушили усувати чудовиськ. Мейсорів ставало все більше і більше, їхня кількість зростала із завидною швидкістю, ми навіть цивільних залучали, але все марно. Мейсори наступали на села і міста в окрузі, все більше людей вони знищували і примножували свою кількість.
Багато монстрів перетворювалися на жахливих величезних тварюк, пожираючи наші зелені луки і знищуючи життя на землі. Залишилося всього кілька міст і думаю, що якби ти не з'явився зараз, ми б і цього позбулися. Усі прості городяни зараз заховані в твоєму замку. У мене залишилося кілька загонів, гадаю, чоловік 100 знайдеться, але я бережу їх для захисту, адже твій замок - наш останній притулок, але боюся, наступний напад нам не пережити. Величезна армія мейсорів уже майже біля стін замку і не думав, що скажу тобі, адже я був також проти вбивств людей, але зараз я був би не проти подивитися, як ти їх усіх підсмажиш. Далі портал зв'язку зник, а Володар, кинувши на мене розлючений погляд, зник у своєму вогняному порталі.
Відразу йти за ним я не поспішала. Неспішно підійшла до джерела і набрала в долоню води, неспішно проливаючи краплі на підлогу. Невелика калюжка світилася, набуваючи неясних образів.
Незабаром яскрава безформна рідина перетворилася на щось живе. Мурашки пішли по моїй шкірі, побачити таке... Світний згусток перетворився на немовля з бірюзовою смужкою на лобі. На моїх очах із блискавичною швидкістю дитина росла, змінюючи зовнішність. А татуювання розросталося по всьому тілу - таке ж мав жрець з острова герцога.
