Юджи - Ірина Муза
- Володарю! - звернувся один із моїх невдалих наречених, значить він щось на кшталт командира вартових тут був... Треба ж.
- Що сталося? - голос Данте трохи здригнувся і він ніяково кашлянув
- Володарю, мейсори знову з'явилися на першому узбережжі в Рокшерівському лісі. - доповів ситуацію мій недонаречений.
- Добре, іду... і Каспер... дай свій сюртук! - зажадав Данте, і я не відразу зрозуміла навіщо...
Каспер одразу ж зняв свій сюртук і простягнув Володареві. Ніхто з вартових не дивився ні на мене, ні на Володаря, тому Данте без проблем накинув на мене сюртук і сам же його застебнув на мені. Моя сукня була в неналежному вигляді, до того ж, найімовірніше, непристойно оголювала частини мого тіла. Сюртук був мені нижче колін. Данте оглянув мене і швидко поцілував. Поглибив поцілунок лише на кілька секунд і одразу відсторонився, але я спіймала його за руку.
- Данте, обіцяй, що ми спробуємо! - рука Володаря була надто гарячою, я тут же відпустила його, мені здавалося, що мій дотик до його руки обпалив мені шкіру, хоч це й не так...
- Не можу, Ніколь! Я не хочу так ризикувати тобою! - сказав він мені наостанок і поринув у створений вогняний портал. От же ж упертий. Я від злості навіть ногою тупнула і не встигла в голос матюгнутися, як переді мною з'явився портал мага Повітря і з нього вийшов, звісно ж, Айрон. Мовчки він подав мені руку, і я вхопилася за неї, ми разом зробили крок у портал і опинилися біля його маєтку. Ну звісно, де ж нам ще бути. Айрон провів мене до моєї кімнати і затримався біля моїх дверей, мабуть він хотів поговорити, тільки я не хотіла вже нічого. Але заради ввічливості, так само стала і повернулася до нього обличчям.
- А моя руна могла виявитися вашою половиною, Лейла Ніколь! - злегка посміхнувся Айрон, мабуть, він на мене око своє поклав уже.
- Річ не в якійсь особистій неприязні граф Айрон, - раз ми перейшли на офіційність, то гаразд, - Я вже все пояснювала, я не бажаю виходити заміж так скоро, тим паче не по коханню! - уже трохи тихіше додала я, - а зараз вибачте, день був надто насиченим, - сказала я графу, перш ніж зачинити перед ним двері. А Айрон до останнього не зводив погляду з мого обличчя і нижче, що він там знайшов такого?
Сьогодні кликати ічіру не захотіла, зробила все сама. Роздяглася і прийняла купіль сама. Переодяглася в одяг для сну за звичкою, перед сном сіла на пуф розчісувати волосся і тільки зараз зазирнула в дзеркало... Оце так. Так ось чому Айрон так витріщався на мене. У мене на шиї сліди поцілунків Данте, Ніби запечені опіки... дивно, я взагалі не відчуваю ні болю, ні дискомфорту. Коли зачіпаю цей полум'яний поцілунок, відчуваю лише збудження від недавньої прелюдії з Володарем.
Заснула я не відразу, вся була в думках про Володаря і про своє життя. Наступного дня ми з Айроном намагалися говорити якомога менше. Коли тема знову заходила про моє заміжжя, то тут уже не витримувала я, подібні розмови закінчуються тим, що або я, або Айрон йшли, голосно грюкнувши дверима наостанок.
Мої полум'яні поцілунки, до речі, зникли, я знову мала рівну гладеньку шкіру, а завдяки тутешнім оліям ще й на шовк схожу. Догляд тутешні лейли за собою отримували не гірший, ніж дівчата з мого світу. Одна мазь вирішувала безліч проблем, живила шкіру, розгладжувала зморшки, видаляла чорні круги під очима, робила шкіру шовковою і приємною на дотики, а ще шкіра чудово пахла. Словом тутешній крем був чудовий. А олії, що мені втирала ічіра після купання, підносили мене до небес він незрівнянного відчуття. Думаю, моя шкіра щоразу оргазм отримувала при нанесенні.
Володар знову відмовлявся зі мною розмовляти, посилаючись на важливі справи. А Айрон намагався зайняти мене тим, що змушував мене читати книжки про стихії, щоб я краще їх розуміла, знала ази так би мовити...
Після нудного читання прогулювалася садом, що на задньому подвір'ї маєтку, і мимоволі задивилася на те місце, де я вперше зустріла Олфєю... підійшла ближче й почала вдивлятися в глибину лісу, немов відчувала, що я ще раз її побачу. Якого ж було моє здивування, коли з лісу до мене знову стала наближатися знайома мені дівчинка.
- Олфея? Що ти тут робиш, і куди пропала? І про батька ти набрехала, ви дуже талановита актриса юна леді! - сердито додала я наприкінці.
- Вибачте лейла Ніколь, але в мене не було іншого виходу, я сподівалася, що моя брехня про батька спонукає допомогти мені. - дівчинка знітилася, сховала свій погляд і винувато на мене подивилася...
- Ти так добре зіграла, що, якби це був твій батько, я б твою брехню від правди й не відрізнила б. Ну..., - суворо зсунула брови і склала руки на грудях, - що цього разу ти хочеш мені сказати, знову рятувати когось потрібно? - уже знущаюся я
- Хоч я збрехала щодо батька, але життя ви врятували хорошій людині, тож моя брехня виправдана! - виправдовується дитина.
- Не виправдана! Вітій хоч більше і не мейсор, але до тями так і не прийшов, мейсор забрав його життєву силу і магію, я не знаю, як допомогти цій людині. - щиро засмутилася я
- Виправдана, бо Вітій знову став Вітієм! Я добре його знала, він завжди пригощав мене найсолодшими яблуками в Мікенії. - трохи посміхнулася дівчинка, вдаючись до спогадів, потім знову стала серйозною і подивилася на мене
- Вітій не єдиний мейсор, що ховає в собі людину. Володар, від незнання спопелив багато хороших людей, і продовжує це робити. У цьому я і прошу вас нам допомогти. У тих мейсорах, що зараз тиняються Рокшерівським лісом, запечатані люди, якщо Володар або його варта знайде їх, то вони теж помруть.
- Що ти пропонуєш? - все одно не розумію я, а дитина, по суті, говорить на досить дорослі теми.
- Я хочу познайомити вас із моїм батьком! Цього разу з моїм справжнім. Він пояснить вам усе краще за мене, - я трохи забарилася з відповіддю, бо справді не знала, що сказати...
- Я вас дуже прошу, Ніколь. Батько вірить, що з вашою допомогою ми можемо врятувати людей Мікенії... - взмолилася дівчинка, а я що? А мені знову стало шкода всіх тих людей, тим паче якщо я зможу допомогти, то якщо не зроблю цього, не зможу спокійно спати до кінця життя.
