Юджи - Ірина Муза

- Ходімо скоріше! - Ольфея зірвалася з місця і, провалюючись у сніг, побігла щодуху до поселення, неподалік лісу, де нас викинув портал.

Поки бігла за дитиною трохи зігрілася, але я дико замерзла. Сніг був у моєму взутті, я змерзла до кістки. Благо дівчинка завернула за ріг і вбігла у двір до невеликого двоповерхового будинку. Дівчинка почекала поки я до неї підійду.

- Там мій тато, прошу, ви маєте допомогти... - дівчинка завела мене за будинок, і я зупинилася як укопана, коли побачила, що там відбувається. Я побачила справжнісінького мейсора, якого постійно утримували два маги води, за допомогою своєї стихії. Вони немов кайдани зробили з води. Ці кайдани були обвиті навколо шиї чудовиська, ніг, рук і тіло. Він був практично знерухомлений. Двоє магів його постійно утримували, двоє інших людей сиділи недалеко на лавці, відпочиваючи, а поруч із чудовиськом весь час плакала якась жінка.

- Це мій тато, я прошу допоможіть йому! - дівчинка заговорила і на мене тепер втупилися всі. Жінка підбігла до мене і кинулася в ноги. Стала слізно благати допомогти їй, а я не розуміла до кінця, що тут відбувається.

- Але... це ж мейсор, як я можу допомогти, і для чого ви тримаєте його у себе у дворі? - запитала я в мами дитини, але жінка була неадекватна, увесь час плакала і благала допомогти. На щастя, один із чоловіків, які відпочивали на лавці, підійшов і підняв жінку, притиснув до себе і заговорив зі мною.

- Цей мейсор - це мій брат, і чоловік Талії... Він був у лісі, коли на нього напав мейсор і поглинув його життя. Мало хто з магів знає, що той, у кого мейсор забирає життя, стає мейсором. Але всередині мейсора залишається все та ж людина. Варта знищує мейсорів без розбору, тому що вони становлять небезпеку... і це правда, але навернені мейсори залишаються людьми, і коли варта або Володар знищують їх, вони знищують наших рідних. - шокує мене такою новиною чоловік

- Про це треба розповісти Володареві та раді Верховних, вони мають щось придумати! - пропоную я

- Нас простих магів води ніхто не слухатиме, та й вдіяти вони нічого не зможуть, Володареві легше вбивати мейсора і не допустити розмноження, ніж шукати вихід, а тим часом мейсорів справді буде дуже багато...

- Але що я можу зробити, що ви хочете від мене? - не розумію я, як можу допомогти....

- Сили Генріха і Сарея вже закінчуються, а я з Оліфом ще не відновив сили, ми більше не зможемо утримувати Мого брата, Вітія. Тому я прошу допоможіть нам.

- Я б із радістю, тільки як? Що я можу? - все ще не розумію

- Допоможіть Вітію так само, як ви допомогли Кіну, Берхарду й Орму, спробуйте зняти закляття на мейсорі. Усе у світі магії пов'язане. - а я здається починаю розуміти. Але підходити до цього чудовиська страшно...

- А вони точно його втримають, раптом він вирветься? - не можу я так просто зважитися підійти до цього двох з половиною метрового чудовиська.

- Ми всі вчотирьох зараз застосуємо всі наші сили, щоб у вас усе вийшло. Будьте впевнені, так мейсор точно не зможе вирватися, але часу у вас буде не так багато, наші сили закінчуються.

Оліф встає з лави і приєднується до двох магів води, що зараз стримують чудовисько. Сила з його рук новим потоком додатково обхоплює мейсора і надійно закріплює. Чоловік, що розмовляв зі мною, приєднався до решти магів, накидаючи ще одне кільце води на мейсора.

- Наших сил на довго не вистачить, покваптеся! - кажуть мені, а я розхвилювалася не на жарт, а що, як я не зможу допомогти цим людям, хто врятує нас від цього мейсора, адже сила цих магів закінчується. Боже, та вони навіть себе захистити не зможуть, який кошмар. І як від таких думок зосередитися і зрозуміти, що робити?

Потрібно щось робити, але через страх і невпевненість у собі мої руки спітніли, стиснула їх у кулаки й постаралася зосередитися. Закрила очі. Ніби відключила зараз свій слух і зосередилася лише на мейсорі. Добре знайома пелена опустилася мені на очі, все навколо стало на секунду білим, потім я побачила потоки і переплетені нитки, сконцентрувалася, щоб побачити перед собою потрібні нитки, і о, боже, вийшло! Синьо-білий потік переплетених ниток був заблокований чорним павутинням, що ніби кокон обріс над образом людини.

Навіть не зрозуміла, коли зробила кроки до чудовиська і простягнула руку перед собою. У всій цій чорній павутині переплетених ниток знайшла вузол, він наче кругла маленька грудочка перепліталася з синьою товстою ниткою. За нього я й потягнула. Чорна нитка розтанула на очах, звільняючи повністю синьо-білий потік. Я швидко заморгала і повернула собі нормальний зір, коли відчула, як хтось звалився до моїх ніг. Це був Вітій, у людській подобі, щоправда до тями він не приходив. Маги і жінка схилилися над ним, один із магів побіг за місцевим лікарем.

Я ж стояла осторонь і не могла зрозуміти, чому цей чоловік до тями не приходить, може потрібен час?

Вітія оглянув лікар, просто в мене на очах. Я підійшла ближче, щоб почути його вердикт.

- Чому мій чоловік не приходить до тями? - зі сльозами на очах запитала Талія

- Не розумію, яким дивом вам вдалося повернути Вітію його колишній вигляд, але на нього досі впливає магія мейсора, що обернув його на собі подібного. Вітій живий, точніше його тіло, але його життєва сила і магія, поглинені мейсором, що обернув його. Я не знаю, як вам допомогти, на жаль... - з гіркотою вимовив лікар, вклонився і покинув нас, кидаючи на мене зацікавлені погляди.

- Спасибі вам величезне, лейло. Навіть не знаю, як вам віддячити! - до мене підійшла Талія і подякувала, хоч як виявляється нема за що.

- За що спасибі то? Ваш Вітій так і не прийшов до тями. Назвати це порятунком язик не повертається! - обурююся я

- Ні, ви не праві. Мій Вітій знову став Вітієм, а не цим чудовиськом. Я дивлюся тепер на свого коханого чоловіка. Я буду молитися всім богам, щоб вони знайшли спосіб повернути його до мене. Я буду чекати! - Талія подивилася на мене з вдячністю і стала просити чоловіків віднести Вітія в будинок. А я тільки зараз озирнулася і ніде не змогла знайти Олфею, дівчинку, що мене сюди привела.