Юджи - Ірина Муза
І тут мої руки немов самі потягнулися до цієї мітки, до цієї нитки. Я смикнула за той кінець, а далі стався спалах. Перед моїми очима на одну мить усе затьмарилося, потім мене відпустило, і голова напрочуд боліла не так сильно. Майже терпимо... чи це я вже так звикла... Я різко піднялася на ноги, коли цей хлопець впав на землю і нарешті заморгав. Ще через якийсь час я почула його больовий стогін, і він нарешті заворушився.
Мене здивувало й те, як швидко він оклигав і перш, ніж поглянути на мене, він піднявся на ноги, щось пробурчав собі під ніс і його взуття засяяло, воно тепер постійно переливалося різними кольорами. Після цього хлопець заплющив очі і почав масажувати віскі. Ось тільки після всіх цих процедур він нарешті удостоїв мене своєю увагою, точніше поглядом.
Перша його реакція також була здивуванням, він не зводив з мене очей, а точніше з мого вбрання і мого волосся.
- Що з твоїм волоссям... і взагалі, ти хто? Батько послав тебе? - ні вітання тобі, ні привіт... ні навіть дякую, хоч щоправда, не знаю, за що... Волосся його моє цікавить... Це, в принципі, зрозуміло. Воно має яскраво виражений білий колір. У цьому кольорі моя дивина. Бо з таким кольором я народилася. За молодості пробувала фарбувати, але фарба буквально наступного дня зникала. Нічого не брало. Колись мені пояснювали, що це, найімовірніше, аномально-сильний пігмент, що в природі, до мого випадку, навіть не зустрічався. Ну а я давно звикла бути такою блондинкою.
- А що з ними? Ти що ніколи блондинок не бачив? Просто колір волосся такий! - пояснюю я
- Блондикок? Хто такі блондикоки? Це якийсь клан? - дивується хлопець. А мене дивує його запитання
- Блондинки - це дівчата, у яких колір волосся білий! - спокійно пояснюю я, хоч для мене це і дикість, мені все здається, що він наді мною жартує і зараз буде сміятися.
- У наших лейл не буває такого кольору волосся. І я так розумію, ти не тутешня, якщо цього не знаєш... Батько послав тебе? Ти з клану старійшин? - ще більше дивує він мене своїми словами і немов схаменувшись, швидко йде з колишнього місця. Я, звісно ж, іду за ним. Але чорт, Лейли? Це вони так дівчат тут називають?
- Лейли, це хто? - все ж таки ставлю я запитання, що крутилося на язиці, від такого запитання мій, поки що, незнайомець зупинився на мить, ще раз оглянув мене з голови до ніг і ще швидше прослідував уперед. Я звісно ж помчала за ним. Найбільше мене дивувала зараз його хода. Коли він наступав на землю, його підошва під час зіткнення із землею виблискувала всіма кольорами веселки. Я точно не сплю зараз?
- Так ми кличемо пані, принцес і статусних осіб жіночої статі. Прислугу я не рахую, ми всі кличемо їх ічирами. - продовжує дивувати мене незнайомець.
- Маячня якась! - озвучила свої думки в слух і зупинилася, незнайомець зрозумів, що я за ним більше не йду і теж зупинився, повернувшись до мене.
- Чому маячня? Ти краще скажи, як тебе звати... приголомшлива Лейло? - запнувся він, коли думав, як мене назвати. Лейла? Це щось новеньке.
- Чому ти так мене назвав?
- Суджу за твоїм вбранням і силою, я не правий?
- ...
- Ви верховна? Якщо так, то прошу вибачити моє невігластво... - далі незнайомець здивував мене ще більше, він низько вклонився мені та зробив незрозумілі рухи рукою, хочу думати, що це було привітання...
- Ще краще... Я ніяка не верховна і не лейла! - обурилася я, - І про яку силу ти взагалі говориш? - хлопець недовірливо звузив очі, стояв мовчки кілька секунд, щось обдумуючи, потім знову став іти вперед, тільки набагато швидше. Мені довелося підбігти, щоб із ним порівнятися.
- Не розумію, до чого така скритність, але, якщо ви не хочете розкривати свою особистість, я зрозумію. Я думаю, батько занадто багато чим поплатився за те, що ви зараз тут і звільнили мене. Сподіваюся, Володар про мій порятунок дізнається не відразу. - продовжує приголомшувати мене хлопець. У мене після кожної його відповіді з'являється дедалі більше запитань.
