Юджи - Ірина Муза

- Ніколь! Повернися! Це марно, ти не сховаєшся від нас! - почула я голос Кадмуса і це було для мене немов стусан у спину. Від цього голосу я прискорилася і незабаром попереду побачила галявину. Наближаючись до неї, ближче побачила чорну вирву порталу, і навіть те, як у неї хтось ступив. Хто це був - розгледіти не встигла, побачила лише ногу, що закінчувала перехід і зникла в чорному вихорі.

Я згадала, що коли Володар і його варта прийшли через портали, вони за ними одразу зачинялися... цей же досі працює, чорний вир так і вабить до нього зайти, особливо коли по п'ятах за тобою слідкують маги. Я б може й злякалася канути в нікуди, переміститися незрозуміло як і з якими наслідками, але Кадмус зі своїм одруженням мене лякав більше. Тому я не зменшуючи швидкості бігла до порталу.

- Ніколь! Ні! Не роби цього! Стій! - чула я, і мені б послухатися, але я вже зробила перший крок. Мене немов втягнуло туди. Усе навколо закрутилося, затьмарився розум, а перед собою я бачила лише чорно-білий вир. Хоч якісь звуки були відсутні.

Не знаю, скільки це тривало, поки перед очима раптом різко не з'явилося біле світло, я заплющила очі, а коли знову розплющила їх, здивувалася, що світло все ще було біле, тільки цього разу біле світло було через місцевість. Холод скував моє тіло, кругом лежав сніг і дув сильний прохолодний вітер. Я інтуїтивно обняла себе руками і піднялася на ноги. Стала оглядатися. Вдалині була та сама гора, про яку мені говорила Крона, але дістатися до неї... ще треба було постаратися. Величезний білий простір, по якому гуляв сильний вітер, зустрів мене морозом і це несподівано. Мабуть я потрапила на друге узбережжя через цей чортів портал. Але така різниця в погоді мене дуже здивувала. Плащ особливо не рятував, я почала оглядатися і, повернувшись назад, знову побачила ліс. До нього я відразу побігла, по-перше, щоб зігрітися, а по-друге дерева хоч трохи врятують мене від вітру. П'ять хвилин мого бігу, і я перейшла на швидкий крок, зітхнула з полегшенням. Вітер дув не так сильно і мені навіть стало здаватися, що тут трохи тепліше.

Іду вперед, не знаючи куди, але якщо зупинюся, то точно замерзну остаточно. Поділ сукні намок і взуття моє анітрохи не врятувало мене від снігу, здається, я на грані отримати запалення легенів з усіма поганими наслідками, адже в тутешній медицині я не впевнена.

Попереду знову виднілася чорна воронка порталу. Чорт забирай, хто ж це робить. Я почала бігти і ще застала жіночу постать, приховану довгим чорним плащем із таким самим глибоким капюшоном, як і в мене.

- Ми зустрінемося, коли ти зрозумієш хто ти така! - це явно була жінка і ці слова я зрозуміла, але не впевнена, що почула її голос. Мене це теж трохи налякало. А потім незнайомка знову зробила крок у портал і цього разу портал за нею закрився. Я знову залишилася сама.

Я так думала, поки не почула позаду себе кроки. Чорт забирай Кадмус...

- Ніколь! Ходімо звідси! Тут дуже небезпечно... ти навіть не уявляєш, де зараз знаходишся! Нам терміново треба йти! - а я тим часом почала робити кроки назад, з кожним кроком потроху віддаляючись від Кадмуса і його дружків.

- Я не збираюся за тебе заміж, Кадмус! Я знаю, що ти задумав! - випалюю я і продовжую потихеньку відступати. Кадмус почав робити кроки вперед.

- Не впевнений, що ти знаєш усе. Я розповім тобі, тільки благаю пішли зараз зі мною! - говорив переконливо, але йти з ним я, як і раніше, нікуди не збиралася. Бігти, потрібно бігти...

- Що тут відбувається? Ви хто такі, і якого Івелія ви тут? Володар заборонив перебувати на цих землях! - щойно я зібралася бігти, як почула голос позаду себе. Обернувшись, побачила 5 людей в однаковому одязі. Чорні шкіряні костюми однаково підкреслювали статні фігури. Це були Вартові Володаря. У руках у кожного була зброя і здається, що не нас вони зараз збиралася побачити...

- Щиро прошу вибачити нас, але це була необхідність. Моя лейла з околиці першого узбережжя, яка виросла без батьків, не знає належної покірності і надумала втекти в день присвоєння моєї печатки. Дозвольте забрати свою наречену і піти геть! - Кадмус і два інші маги розкланялися в поклонах перед вартовими і чекали відповіді. Вартові з недовірою дивилися на магів.

- Як ваша наречена змогла дістатися так далеко в такому вбранні? Відкриття порталів на цій території зараз суворо обмежене! - з такою ж недовірою дивився він на Кадмуса. А це вже цікаво, хто тоді була та жінка і як вона змогла відкрити той портал...

- Вона стрибнула в портал, ми пішли за нею і опинилися тут! - одразу відповів маг, вартового ці слова розлютили, махнувши рукою якийсь символ, земля піднялася до його ніг і вартовий за частки секунди подолав відстань, що була між ним і Кадмусом. Страж замахнувся і зупинив лезо свого меча біля горла Кадмуса. Чорт забирай, як же ефектно в нього це вийшло, наші кіношні спецефекти нервово палять у сторонці. Наживо побачити таке... це щось!

- Як смієш ти, дивлячись в очі стражу Великого Володаря, так самовпевнено брехати? Я просто зараз, без розглядів, можу зробити так, що життя твоє нікчемне забере назад твій Шагім! - з жаром і огидою на обличчі виголосив страж Кадмусу. Маг повітря нервово ковтнув і кадик при цьому рух уперся в лезо гострого меча.

- Я не брешу. Клянуся родом своїм, кланом, і ім'ям! - нервозність у голосі була чутна мені навіть звідти, де я стояла.

- Ти стверджуєш, що, десь тут, вивернувшись від закляття ради і Володаря, зміг відкритися сторонній портал? - слова Кадмуса досі викликали в стража сумніви. Ще б пак, сама така...але говорить він переконливо.

Знову почала відбуватися чортівня. Головний біль став посилюватися, а я ж навіть забула про нього на якийсь час, мабуть, це все адреналін. У скронях з'явилося гнітюче відчуття. Фізичний холод уже не так лякав мене порівняно з тим почуттям, що я зараз відчула. Щось зовсім холодне, що крижаніло все в мене всередині, стало наближатися. Я обернулася і голосно скрикнула від жаху побаченої істоти. Прямо на мене рухалася істота. По-іншому назвати не можу. Навіть не рухалася, а летіла... я не бачила, щоб вона торкалася землі, ніби ширяла в повітрі, та й слідів на землі ніяких не залишала. Тіло істоти було приховано якимось чорним вбранням, прямо як у мультиках у нас роблять привида, накинувши біле простирадло.