Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 Містер Браун похитав своєю сріблястою головою та співчутливо посміхнувся.

 - Ах, містере Хоуп, мабуть ви молодше ніж виглядаєте, якщо ніколи до цього часу не мали неприємностей із жадібними жінками. І я повинен вказати вам, що моє становище було б значно зручнішим, якби ви зробили хоча б найменше зусилля дотримуватися нашої угоди.

 - Якої угоди? – сказав Ендрю. – До сьогодні я з вами не зустрічався.

 - Так. Саме тому я і припустив, що ви лише орендуєте Мелстоун Хауз, - сказав містер Браун, спокійно, схрещуючи ноги, у тонку смужку, та потягуючи з стакану розмиту троянду. – Якщо ви дійсно успадкували цю власність, тоді ви зобов’язані захищати мене та мою власність, за угодою, підписаною вашими предками. Не думайте, що якщо ви не Брендон, це звільняє вас від зобов’язань, містере Хоуп. У мене також є законні права.

 - Ні, немає! – сказав Ендрю настільки гнівно, що вибрався з незручного крісла та стояв загрозливо дивлячись униз на містера Брауна. – Ви просто намагаєтеся відвернути мою увагу від того, що ви зробили. Я повторюю, містере Браун, у вас немає права обгорожувати половину мого лісу!

 Здається, містер Браун зовсім не відчував небезпеки. Він спокійно посміхнувся Ендрю.

 - Я повинен, - сказав він, - певна річ, пояснити вам мою точку зору. Вона значно важливіша за вашу. Оскільки ви не зробили жодної спроби дотримуватися угоди, у мене не було вибору окрім як захищатися самому. Мій анклав зараз у небезпеці. Ваш, так званий дідусь, був такий же недбалий як і ви. Коли я повернувся сюди, щоб уникнути дружин, стало зрозумілим, з кількості двійників у вашому полі-піклування, що моє королівство витікає протягом багатьох років. Ви маєте виправити це, з вашого дозволу.

 - Я не розумію про що ви говорите, - сказав Ендрю. – Ваш анклав, як ви це називаєте, це Мелстоун Менор та його землі. І не більше. Це ваш витік.

 Містер Браун похитав своєю срібною головою, із поблажливою посмішкою.

 - Йдіть до дому містере Хоуп. Йдіть до дому та подивіться угоду. Ви знайдете, що там чітко говориться про те, що двійники не повинні з’являтися.

 - Що ви маєте на увазі – двійники? – вимагав Ендрю. Його думки неспокійно звернулися до примарного паперу із чорною печаткою, якого привид дідуся намагався йому вручити. “Але це немає нічого спільного із цим типом, що намагається ввічливо вкрасти половину мого лісу!”, подумав він. – Не маю ні найменшого поняття про що ви, - сказав він.

 - Я бачу ви дуже необізнаний, - сказав зітхаючи містер Браун. – Дуже добре. Я, лише цього разу, вибачаю вас з цих підстав. Це, тому, що я бачу, як мій Охоронець роздратував вас…

 - Роздратував мене! – Ендрю майже кричав.

 - …і я накажу йому, на майбутнє, щоб він виставляв вас ввічливіше, - вів далі містер Браун. – Також я просвічу ваше невігластво, пояснюючи вам, як дитині, хто такі двійники. Двійники, це люди у вашому полі-піклування, які сильно схожі – зовнішністю та силами – на людей, що належать до мого королівства. Ви повинні наказати всім цим двійникам залишити Мелстоун, містере Хоуп. Або…, - тут містер Браун, все ще посміхаючись, здавалося перетворився з сріблястого у сталевого. – Або я вважатиму, що ви намагаєтеся створити на своєму боці потужну силу проти мене. І ми би цього не хотіли, чи не так, містере Хоуп?

 Близько секунди, Ендрю не знав що і сказати. Наказати людям залишити Мелстоун! Містер Браун божевільний? Або він і містер Браун просто говорять про зовсім різні речі? У такому випадку, речі, про які говорив містер Браун здавалися Ендрю досить зловісно містичними. Ендрю не був дідусем. Окультна магія була чимось, про що він зовсім нічого не знав. Він вирішив посміхнутися, що вийшло дещо незграбно.

 - Звичайно, я не збираю потужну силу, - сказав він. – Я не знаю як. І якщо це все, що ви можете сказати, то найближчим часом отримаєте звістку від мого юриста.

 - Коли отримаю, я, звичайно ж, ввічливо вибачуся за погані манери мого Охоронця, - спокійно сказав містер Браун. – Я впевнений, ми можемо залагодити це цивілізовано. Гадаю, вам краще піти, містере Хоуп.

 - Я теж! – сказав крізь зуби Ендрю. Він пихато одягнув окуляри. – Гарного дня!

 Він з грюкотом вийшов з бібліотеки та прокрокував до масивних вхідних дверей, настільки швидко, що маленький дворецький шалено ляскав по червоній плитці за ним, щоб відчинити двері та, вклонившись, випустити на слабке сонячне світло.

 - Знаєте сер, - сказав маленький дворецький, - було б значно краще, якби ви випили цей напій. Більшість ваших предків пили.

 - Я не п’ю! – огризнувся Ендрю та вихром влетів зі сходів до авто.

 Він від’їхав із ревінням, і допоки не виїхав на головну дорогу, лише міг люто тараторити про те, яким ввічливо грубим був містер Браун. Коли він вже повернув у напрямку Мелстоун Хаузу, йому приходило у голову, періодично, що деякі речі, які казав містер Браун, були доволі дивні. Наприклад, його слова щодо виселення людей з Мелстоуну. Це мав бути жарт. Так, це, мабуть був жарт, покликаний відвернути увагу Ендрю від захоплення містером Брауном половини лісу. Містер Браун грається із ним! Лють Ендрю збільшилась. Його юрист скоро із цим розбереться. Сріблястий, гладкий шахрай!

 Він увірвався у Мелстоун Хауз, нічого не бажаючи так сильно, як розповісти комусь про незвичайні речі, які містер Браун мав нахабство сказати. Сташ була б для цього ідеальною особою, але Сташ не прийде сюди до завтра. Місіс Сток пішла. Ендрю знайшов її записку та відкинув у сторону, із сердитим сміхом. Він майже вирішив відкинути і велику неохайну миску з картоплею із сиром, але потім згадав Ейдана та як багато Ейдан їсть. Він залишив миску на кухонному столі та кружляв по будинку, шукаючи Ейдана, щоб розповісти йому що сказав містер Браун. Ейдана також не було. Ендрю увірвався у свій