Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - Ендрю Хоуп, Мелстоун Хауз, Мелстоун, - сказав Ендрю. – Мій номер записаний у вас. Я його забув. Ідіть, місіс Сток. – Він закінчив дзвінок, схопив телефонний довідник та гарячкувато перегорнув на Браун.

 - Я не звикла, щоб до мене так ставилися, - сказала місіс Сток. Вона кинулася геть.

 Знаючи, що Браунів будуть сторінки та сторінки, Ейдан залишив Ендрю та тихенько вийшов змінити одяг на сухий. Коли він повернувся, Ендрю все ще шукав. Та лаявся.

 - Я передивився всіх Браунів двічі, - сказав він Ейдану, – і тут немає жодного Брауна у Мелстоун Менорі! Жалюгідного шахрая мабуть не внесли у довідник. Він має бути!

 - Зрештою, Ви би могли з’їсти ланч, - запропонував Ейдан.

 - Ні, ні, - сказав Ендрю. – З кожною хвилиною я стаю ще зліше. – Він кинув довідник та, бушуючи, пішов нагору сходами.

 Ейдан тинявся без діла по кабінету, добре усвідомлюючи, що Ендрю образив місіс Сток дуже сильно і розмірковував як він зможе уникнути її. Сир з кольоровою капустою, подумав він. У відрах. Він все ще тинявся по кабінету, коли Ендрю увірвався та подивився на мапу. Ендрю був одягнутий у значно акуратніший одяг, ніж звичайно – якщо не враховувати шкіряних латок на ліктях його твідового піджака – і фактично надів краватку.

 - Я їду до цього містера Брауна, - сказав він, витягуючи мапу з рюкзака. – А. Ось тут. Я знав, що дістатися Менора буде складно. Тобі краще триматися подалі від місіс Сток. На ланч можеш з’їсти сандвічі з мого рюкзака. – Він сердито смикнув тугий вузол своєї краватки та помчав геть через коридор.

 - І куди ви біжите зараз? – почув Ейдан голос місіс Сток.

 Голос Ендрю відповів:

 - Вас не стосується чию шию я хочу звернути! - За цим прослідував сильний грюкіт вхідних дверей. Невдовзі, Ейдан почув як завелося авто та, коли Ендрю проревів геть, як сильно розсипався гравій.

 Дощ, здавалося, слабшав. Ейдан вирішив, що піде на вулицю одразу, як кінчитися дощ. У той же час він з’їв сандвічі та увійшов до вітальні, розмірковуючи, що може пограти нехитрі мелодії на піаніно. Але там була місіс Сток, знову мстиво переміщуючи піаніно у темний кут. Ейдан поспішно відступив. Оскільки зараз дощ лише накрапував, він знову натягнув свого вологого дощовика та вийшов на двір. Усе здавалося кращим, ніж залишатися у будинку із місіс Сток.

 Ейдан став звикати до не-зовсім-безпечного почуття поза межами земель Мелстоун Хаузу. Він вирішив, що вивчить інший кінець містечка. Тож, в кінці провулку він повернув праворуч та пішов униз, повз церкву серед дерев, а потім повз зелений газон та паб. Там було чимало інших дітей. Місцева школа – де б вона не була – повинна була зачинитися на канікули. Оскільки він нікого з них не знав, Ейдан продовжив іти, зараз угору, повз крамницю та перукарню, до нових будинків на кінці містечка. Просто перед тим, як він їх досяг, він вийшов на футбольне поле. На живоплоті було розміщене велике повідомлення, яке оголошувало, що МЕЛСТОУНСЬКИЙ ЛІТНІЙ ФЕСТИВАЛЬ БУДЕ ТУТ НАСТУПНОЇ СУБОТИ та стояла дата наступної суботи. Трохи божевільно, подумав Ейдан. Він, із допитливістю, пішов крізь ворота – розвідати.

 На футбольному полі не було стійок воріт, але це не зупинило одинадцять хлопчиків – ні, два з них були дівчатками – почати гру у футбол на мокрій траві, при цьому ворота були позначені купами з їх одягу. Команда з шістьома гравцями вигравала. Вони забили два голи, поки Ейдан дивився.

 Ейдан детально розробив план втручання та повільно приблизився. Ще один гол був забитий п’ятьом гравцям, одразу як він підійшов до них.

 - Я можу постояти для вас на воротах, якщо хочете, - запропонував він, так, ніби йому було байдуже.

 Вони одразу ж прийняли його пропозицію. Ейдан заховав окуляри у кишені дощовика та закрив блискаву, поклав дощовик до іншого одягу, що позначав стійки воріт, та приєднався, із задоволенням, до гри. Через годину, або трохи пізніше, рахунок був нічийним, а у Ейдана з’явилося одинадцять нових друзів.

 Таким чином, обидва, Ейдан та Ендрю, пропустили інцидент, що був Останньою Краплею для місіс Сток та спричинив, те, що вона забрала Шона та пішла раніше. Вона залишила записку, у якій, здається, її почуття були викладені краще ніж її правопис:

 Ви все ще недали Шону жодної роботи. Тут була якась жінка, що штовкалас навколо будинку задираючиз у вікна, я вийшла та відірвалася на ній. У Містера Стока закінчилася колурова копуста, то ж я зробила вам сир з картоплею. Ми її відправили.

Глава 8.

 Ви попадете у Мелстоун Менор, рухаючись вузькою дорогою за церквою, хоча ви повинні бути обережними, щоб не звернути на іншу вузьку дорогу, позначеною покажчиком, що каже – МЕЛФОРД. У більшості днів, Ендрю мабуть і зробив би цю помилку. Але у той день, його лють вела його у правильному напрямку, непоміченим шляхом, а потім були удари та падіння, які доводили, що це була ґрунтова дорога. Ця дорога раптом стала вищербленою колією, що йшла крізь парк та гарні дерева. Стадо оленів раптово зустрілися на його сердитому шляху. Він повернув за ріг та приїхав до Менора.

 Менор був яскраво вираженим будинком Єлизаветинської епохи. У нього були високі димоходи, багато чорних балок з зовні та безліч тьмяних, із шибками у ромби, вікон. Його фасаду вистачило б на постачання для декількох маєтків [27].

 - Немов фільм про привидів! – крізь зуби сказав Ендрю. – Поганий малобюджетний фільм! Абсурд!

 Він припаркувався перед могутнім чорним дубом біля вхідних дверей, промарширував у мряці та піднявся по цегляним сходам та потягнув за великий латунний дзвінок. Невиразне дзвенькання прозвучало десь усередині.

 Ендрю чекав, дуже сподіваючись, що прибув якраз вчасно, щоб перервати ланч містера Брауна. Він якраз збирався знову потягнути за дзвінок,