Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

— Твінас... — повернулась до пінгвіна начальниця, а той так утягнув живота, підібгав під себе танку й скорчився у кріслі, що нагадував сплющеного м'яча. — Твінас, як усім відомо, — спокійно вела далі Легарія, з-поміж нас найнезграбніший, до того ж дуже кривий і вічний сонько.

Твінас, згораючи від сорому, позирнув на Ейнору. А ще зовсім недавно він не звернув би уваги навіть на ще образливіші глузування!

— І зовсім і не дуже кривий, а тільки трохи кривуватий, і не найнезграбніший, а трохи незграбнуватий, і не сонько, а, — завагався песик, — а... трохи дрімайло.

— Ква-ква-ква, — не витримала начальниця. — Попрошу бути серйознішими! — вона зробилась грізнішою. — Кадриль...

— Тссс! — приклав лапу до носика, вірніше, до квасолинки, Китичка. — Не будіть мого друга. Він дуже стомлений, у нього напухла лапа, він спить.

— Я не сплю, — розплющив очі Кадриль. — і якщо треба, як стриб... ну в розвідку... — і він безсило ворухнувся в кріслі.

— Ти ще відпочинь, — пожаліла його начальниця, — до того ж і розвідник з тебе не найкращий: гарячка і невиправний хаос.

— Про... пробачте, — не міг уже витримати Китичка, — але ви знову прозиваєте. Ви весь час прозиваєте і прозиваєте!

— Треба дивитися тверезо не лише довкола себе, але і на себе, повчально сказала начальниця. — А крім того, я сподівалася, що ти обов'язково ще скажеш: не гарячка, а гарячкуватий і не хаос, а хао... хао... хаосик... ква-ква-ква...

Засміялись і інші пасажири, навіть Кадриль не стримався й усміхнувся. Здихавшись бородавки, Легарія віднайшла почуття гумору!

Та смішливий Китичка цього разу не засміявся.

— І... і, — набрався він сміливості й додав: — Ви зовсім не подякували Кадрилю за те, що він спас усіх нас від загибелі на планеті квітів, ось як!

— А правда, — прогув Твінас, — як це нам із голови викурилось!.. Кадрилю, щиро-щиро дякую...

— Дякуємо, Кадрилю, — повторили й інші, — від щирого серця спасибі!

— Нема за що, — дуже задоволений, промимрив Кадриль.

— Отак, — не менше задоволений, сказав і Китичка.

— Чи вже вибрали розвідника? — пролунало запитання пілота.

— Ось зараз, — схаменулася начальниця. — Закликаю всіх зосередитись і не теревенити на сторонні теми. Отож лишається кандидатура Китички.

— Я зостаюся один, — хоробро підвівся Китичка.

— Але знай, — попередила начальниця, — що я призначаю тебе розвідником лише а великої скрути! Хай би мене й золотом обсипали, а я з такою Кихкалкою в розвідку ніколи не пішла б!

— І я не пішов би з такою жабою лякливкою!

Легарія підвела очі від своєї сумки і зі злістю поглянула на всіх:

— Хто сказав "жаба лякливка"?!

Ніхто не зізнався. Слова були вимовлені пошепки, голосу впізнати не можна було. Тоді Легарія почала усіх підряд свердлити очима. Може, ображений товстун?

Може, невиправний Хаос? Може, сам Кихкалка? А може, й Ейнора, он як невинно схилилася над шиттям?

— Якщо винуватець сам зізнається по-доброму, я зменшу йому кару, пообіцяла начальниця.

Тиша.

— Питаю востаннє: хто сказав "жаба лякливка"?

— Чи розвідника вже призначено? — пролунало суворе запитання із кабіни пілота.

— Вже! — мов солдат, виструнчився песик і приклав до вуха лапу. — Я призначений!

— Розвіднику Китичко, — надійшов наказ, — будьте готові сісти в мікрокораблик "Шишечка".

— Го... товий!

В боковій стіні корабля відчинився люк, в якому біліли дверцята в "Шишечку". Китичка рушив до нього.

— Почекай, — хотів плигнути за другом Кадриль, але йому забракло сили. — Підійди до мене, щось маю тобі сказати.

— Кажи, — нагнувся над ним песик.

— Чи ти знаєш, — зашепотів Кадриль, — що розвідника повсюди супроводжує смертельна небезпека?

— Аякже! — з міною знавця кивнув песик носиком-квасолинкою. — Я сам бачив на одній картинці пораненого в ногу розвідника!

— Тому, — говорив далі Кадриль, натягуючи на себе шарфик, щоб прикрити потаємну кишеньку, — тому візьми з моєї... вірніше, нашої таємної схованки дещо із скарбу... я без цих речей на планеті квітів напевно загинув би! Він засунув здорову лапу в кишеньку й витяг ножичок і коробочку сірників.

— Розвіднику Китичко, — підганяв пілот, — на місце призначення!

— Тільки будь обережний! — попередив Кадриль.

— Не бійся, я не маленький, — з гідністю мовив Китичка. Засунувши собі у вухо ножик і сірники, він почалапав до люка і заліз у кораблик, що був схожий на поставлене сторч гусяче яйце. Китичка дедалі більше гордився, що йому дали таке відповідальне й небезпечне доручення — бути розвідником. О, якби зараз його побачив бульдог — тупувата Гогова морда зовсім стала б тупою із заздрощів: такого мікрокораблика, як "Шишечка", не побачиш ні на якій картинці!.. А ще за мить Китичка кихкав собі в лапу, аж зігнувся: пригадав Легарію.

— Жаба лякливка, — мимрив, — ля-ля-ля... ких-ких-ких...

— Розвіднику Китичко, — прорвався у "Шишечку" голос пілота, — зосередьтеся!

— Зо... зосередився! — сяк-так затаїв сміх Китичка.

— Тепер слухайте: у кабіні кораблика є три кнопки: зелена, червона і жовта. Натиснете на жовту — кораблик летить. Натиснете на зелену — кораблик опускається вниз.