Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська
У голові в Твінаса дедалі ясніше вимальовувався план, як вирвати Ейнору із пазурів Легарії. Цей план він у думці назвав "ОК".
А обоє друзів після довгої розлуки ніяк не могли наговоритися — хоч як Кадрилю хотілося спати.
— Поклади у нашу таємничу схованку ножик, ось він, — шепотів Китичка. — І мішечок я гарненько згорнув, але він добре потерся.
— Нічого, до Тандадрики він ще послужить, — відповів Кадриль, запихаючи здоровою лапкою ножик і мішечок у кишеньку.
— І ще, — розхвилювавшись, песик аж затнувся, — ві... візьми мій скарб, мені його вже досить. — Він сором'язливо подав згорнений клаптик паперу. — Тільки з умовою: не дивись... Я сам тобі скажу, коли можна буде подивитися, домовились?
— Домовились, — кивнув головою Кадриль. — Я покладу цю річ на самісінький спід своєї кишеньки. — Він засунув лапу глибоко в кишеньку, і раптом у нього аж очі на лоб вискочили. — Оце-то... штука!
Він витяг із кишеньки зів'ялий цвіт гвоздики — той самий білий з надірваною пелюсткою.
— О Китичко, — прошепотів Кадриль, — це був не сон, не сон!
— Що, що? — не розумів песик.
— Коли б ти знав, що там творилося... що там творилося у підземеллі... і це було не уві сні... ті бурульки, годинник, ножиці... музика... фрак...
— Спи, спи, — знову вмовляв його песик. — І знай: я вимовив наше заповітне слово, коли корабель злітав із планети квітів.
— Я чув, — кивнув головою Кадриль, стискуючи в лапі білу гвоздику. — Воно мене врятувало... тільки воно... заповітне слово.
— Справді? — просіяв Китичка.
— Справді. А зараз, поки я не заснув.... доспівай нашу пісеньку... хоч раз до кінця...
— Тепер уже, хоч би що сталося, а я закінчу її, — сказав песик. — Але я не знаю, з якого місця почати: чи з того, де перервалося, чи знову спочатку?
— Спочатку.
Китичка відкашлявся, провів лапкою по носику-квасолинці і тихенько-тихенько, щоб чуло лише єдине вухо його друга, почав співати:
Справжній, а може, несправжній Сидів у гніздечку кікіліс. Сидів у гніздечку кікіліс, У всьому на світі зневіривсь. Лиш присмалив він свій дзьобик, А вже так у всьому зневіривсь, Сидів біля річки кікіліс І слухав, що крокодил Йому каже...— Увага! — пролунав голос Менеса. — "Срібна шишка" наблизилась до невідомої планети.
Чи це не прокляття: пісеньку знову не доспівано! Зате роботящій Ейнорі залишилося зробити кілька стібків, щоб закінчити спідничку, а з обрізка клаптика вона викроїла хустинку, щоб нарешті прикрити свою лису голову. Рукавичку, щоб не заважала шити, вона заткнула за шнурок, яким підперезала сорочку. І без проникливості Твінаса можна було помітити, як Ейнора не любить цієї рукавички: вона її то стягає, то мне, то куди-небудь засуне. Може, це тому, що рукавичка нагадувала ляльці ті безтурботні дні, коли вона жила, мов принцеса на скляній горі?
В розвідку"Срібна шишка" майже приземлилася, але так і не сіла, а почала, паче яструб, робити круги над невідомою планетою.
— Увага! — знову пролунав голос пілота.
Твінас, який тільки-но задрімав, прокинувся й відразу втупився очицями в Ейнору. Чого ж це голка застигла в її руках, чого так засіпалися вії і спохмурніло личко, коли вона почула голос Менеса?
— ...Наближаємося до невідомої планети, — пояснював пілот. — Ми збилися з курсу і летимо довше, ніж було запрограмовано механізмами корабля, тому повинні сісти і поповнити запас повітря.
— Життєво необхідний запас! — уточнила начальниця.
Пасажири заворушилися, приготувалися вийти, як тільки зачують знайомий стукіт об поверхню землі. Лише Кадриль відпочивав собі далі, кволий і виснажений, їх уже не піднімало до стелі, і добре було всім тілом зручно вмоститись у м'якому кріслі. Але стукоту так і не почулося, і дверцята не відчинилися, і східці не були спущені.
— Увага, увага, — сповіщав новину за новиною голос пілота, — спускатися на поверхню планети дуже небезпечно. Все оповиває непроглядна імла. Ніякого просвітку. Треба послати розвідника.
— Розвідника?! — повторили всі здивовано.
— Начальнице корабля, просимо вибрати розвідника, — сказав Менес.
— Я негайно організую вибори, — заметушилася Легарія, страшенно задоволена, що отримала таке важливе завдання. — Негайно буде офіційно призначено розвідника.
Вона одв'язала пояс, вилізла на крісло й оглянула пасажирів такими очима, неначе вперше їх бачила.
— Як усім відомо, — заговорила Легарія, — розвідник має бути за всіх найкмітливішим, найспостережливішим і з найтверезішим розумом; оскільки через напад пацюка я стала інвалідом, то змушена, хоч з болем у серці, від цього обов'язку відмовитися. — Вона скрушно зітхнула. — Ейнора також не годиться в розвідники, бо сліпа, мов кріт...
— І знову прозиває, — не витримав Китичка.
— ...мов кріт, хоча спідницю пошила проворніше від швачки, яка добре бачить.
— Ну й що кому до цього... — почала була рішуче Ейнора, але відразу й похнюпила свою
