Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 Останнє речення вона кричала через плече, оскільки кінь понісся галопом. Ендрю знизав плечима.

 - Мабуть, нам слід продовжити, - сказав він.

 Після цього, подорож для Ейдана стала трохи схожою на мрію. Вони слідували за кордоном униз пагорба, потім з полів для тренування вийшли у прекрасний, доглянутий сад, де пройшли через куток клумби з трояндами. Вони щойно досягли високих залізних воріт, які, здавалося, відкривалися на кінний двір, коли пригалопувала Сташ, з іншої сторони садової стіни. Вона причепила коня до кільця у стіні, дала йому шматочок цукру та – Ейдан поморщився – поцілувала його у великий ніс та ковзнула через ворота до них. 

 - Сюди, - сказала вона та привела їх у великий, доглянутий будинок. – Як ви гадаєте, ви зможете нести своє взуття? – сказала вона, коли вони увійшли. – Не думаю, що Ронні буде вдячний за всю цю багнюку на килимі.

 Тож вони відслідковували кордон у шкарпетках. Ейдан виявив, що так було краще. Кордон шипів під його ступнями нижче килимів Ронні Стока. Очевидно, це були дуже дорогі килими. Ейдан подумав, що вони були огидні – саме це, вирішив він, і доводило що килими були хороші, як завжди буває з відразливими речами, як яєчний білок, який є корисний для вас. Але було дуже дивно слідувати за шипінням через чиюсь величну вітальню, а потім через великий зал, виблискуючий люстрами та з ще бридкішими килимами. А потім зайти у глухий кут – туалет внизу сходів.

 - О Боже, - сказав, із жаданням, Ейдан, навпроти туалету, всього вкритого блакитними квітами.

 - Використай його, поки ми тут, - сказав Ендрю. – Кордон повинен рухатися через стіну, Ми виявимо його на вулиці. – Він, радше із роздратованістю, подивився на Сташ. У неї був напад сміху.

 - Ви…Ви піклуєтеся про половину квіткового туалету! – Змогла вимовити Сташ. Це також розсмішило і Ендрю.

 Вони пройшли крізь великі вхідні двері та всілися на імпозантному ганку, щоб знову взутися. Сташ весело сказала.

 - Я маю побачити Флотсама. Побачимося післязавтра, - та зачинила за ними вхідні двері.

 Після цього, кордон повів їх широкою дугою овалу по гравійній дорозі, майже до передніх воріт Местоун Гранжу. Але потім він знову звертав на поля та на заболочену місцевість на іншій частині містечка. Ендрю дивився у той бік, задоволений. Кордон проходив майже по тій самій лінії, яку він намалював на мапі олівцем. Але він бачив, що Ейдан дуже втомлений.

 - Гадаю, решту слід залишити на інший день, - сказав він, - і піти додому через містечко.

 Ейдан із задоволенням погодився. У нього було відчуття ніби він ходив тиждень. І він передбачав, що по містечку до Мелстоун Хаузу буде доволі довгий шлях..

 Він був правий. Мелстоун було довге та витягнуте містечко. Воно дуже добре виглядало у передвечірньому світлі, з його рядами котеджів, що перемежовувалися із більшими будинками, побудованими з старої червоної цегли, та подекуди із новесенькими бунгало, затиснутими між ними. Одне із цих бунгало належало містеру Стоку, сказав Ендрю, але він не знає яке саме. Ейдан зітхнув. Йому все почало здаватися просто довгою, довгою дорогою.

 Розмова про містера Стока нагадала Ендрю про овочі.

 - У мене відчуття, що сьогодні ми маємо самі приготувати шикарну вечерю, - сказав він. – Ти добре готуєш?

 - Не погано, - сказав Ейдан. – Бабця завжди казала, що не витримує безпорадних чоловіків, які навіть не можуть зварити яйце. Коли я був ще малим, вона змушувала мене вчитися куховарити. Я можу приготувати майже всі звичайні страви.

 - Добре! – сказав Ендрю. – Тоді ти можеш щось приготувати ввечері.

 О, Боже.

 - Коли мої ноги перестануть боліти, - швидко сказав Ейдан та подивився навкруги, щоб відволікти Ендрю від думок про приготування їжі.

 Дорога звивалася униз, у напрямку до западини, де знаходився Мелстоун Хауз. І там, за наступним рогом, знаходився досконалий котедж із солом’яним дахом, один з тих, що протягом століть притулився донизу, до землі, і тому виглядав так, ніби він тут виріс, а не був побудований. Квітучий дикий виноград тягнувся навколо вікон, із шибками у ромби, та трохи у бік вхідних дверей, а передній садочок був повний троян, троянд всіх можливих кольорів.

 - Агов! [25] – хитро сказав Ейдан, але також маючи на увазі і це. – Який чудовий будинок! Мені він подобається значно більше ніж житло Ронні Стока.

 - Кому б він не сподобався? – погодився Ендрю. – Він мирний.

 Хтось підстрибував по саду, доглядаючи троянди. Коли вони підійшли ближче, то побачили, що це був Тарквін О’Коннор – Тарквін, який йшов на двох ногах, але дуже обережно, так, ніби ще не зовсім довіряв своїй новій, неіснуючій нозі, яка могла раптово зникнути та кинути його на трояндовий кущ.

 У той самий час Тарквін їх побачив. Він пришкутильгав до вхідної хвіртки із радісною посмішкою над його маленькою бородою.

 - Привіт! – крикнув він. – Я розмірковував чи будете ви разом. Заходьте та випийте чашку чаю. Я тільки-но напік трохи печива, так що у мене не лише чай.

 “Полегшення!”, подумав Ейдан.

 Печиво було найсмачнішим пісочним печивом, яке коли-небудь пробував Ейдан. Тарквінові чашки були подібні до тих, які Бабця тримала у заскленому серванті та ніколи не використовувала. Ейдан ледь насмілювався пити зі своєї чашки. Він оглядав Тарквінову, із речами там і тут, зручну кімнату, в той же час слухаючи як Тарквін зізнається Ендрю, із жалісною посмішкою, що його неіснуюча нога все ще при нім, але він їй просто не довіряє.

 - Це тому, що мої пальці проходять крізь неї, коли я вдягаю шкарпетки, - пояснив він.