Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

Моряк зняв з голови берет, і обоє чемно привіталися

— Добре збитий ваш катерок, — зауважив старший.

— Так, непогане суденце, — гордо мовив Пітер.

— Бачимо, ви тут пришвартувалися, ми й подумали, а чи не ждете припливу, щоб перетнути Ла-Манш? — вів далі старший моряк.

Поки Пітер збирався з відповіддю, Майкл застережливо смикнув його ззаду за куртку.

— Ну… е-е… Ми й самі ще не знаємо. Може, й перетнемо, — ухилився від прямої відповіді Пітер. — А що?

— Ми з приятелем найнялися на пароплав, що стоїть в Антверпені, — пояснив молодший моряк. — От і подумали: якщо ви збираєтеся на той бік, то, може, й нас узяли б. Ми б вам за це у помочі стали.

— І зовсім без оплати, — додав старший. — Ви нас берете, ми не платимо за переїзд, але допомагаємо вам. Зрозуміло? А помічники з нас хоч куди! Ми не раз уже так робили. Власники яхт завжди задоволені.

— От так удача! — вигукнула Керол. Вона знала, їхня подорож все ще тривожить Джіл, хоч та й намагається не виказувати цього. Якщо ж два справжні моряки беруться їм допомагати, то це напевне заспокоїть її. — Це було б чудово, Пітере!

— Спасибі вам, міс! — сказав молодший моряк.

— Тільки у нас небагато місця, — зауважив Пітер. — Не знаю, де ви будете спати.

— Про це не турбуйтеся, — заспокоїв старший моряк. — Ми до всього звичні. Можемо переспати і на підлозі в стерновій рубці.

— Там не дуже зручно, — зауважила Джіл.

— Для нас буде якраз добре, — відповів моряк.

— Тоді гаразд. Хай буде так, — вирішив Пітер. — Відпливемо, тільки-но приплив досягне найвищого рівня. Якщо ви прийдете рівно о четвертій годині, ми перевеземо вас на той бік Ла-Маншу. Не можу точно сказати, яке місце то буде, ми ж бо пливемо в Голландію.

— То не має значення. Нам це підходить. Отже, до четвертої години.

Обидва міцно потисли Пітерові руку, кивнули на прощання іншим, піднялися трапом і пішли. Команда «Норця» чула гупання важких черевиків по залізних палубах ліхтерів, якими вони прямували до пристані.

— По-моєму, нам пощастило, що вони поїдуть з нами, — мовила Джіл.

— І я так думаю, — погодилася Керол.

— Еге ж, вони стануть нам у пригоді. Команда із справжніх моряків та ще й безплатно.

Тільки Майкл не виявляв ніякого ентузіазму.

— А я вважаю, куди цікавіше було б усе робити самим, — похмуро мовив він. — Ще б пак! Вони стануть до стерна, а нам залишиться тільки прибирати та мити посуд.

— А може, вони дадуть тобі яку пораду щодо риболовлі, — спробував розважити брата Пітер. Ці слова враз нагадали Майклові про волосінь, і він прожогом кинувся на корму.

За якийсь час усі почули, що Майкл повертається через кормову каюту.

— Пітере! — кликав він. — Джіл! Керол! Гляньте!

Він промчав через камбуз, тримаючи в простягнутій руці кінець волосіні, на якій звивався й шалено тріпав слизьким хвостом вугор фунтів зо два вагою.

— Мерщій сюди! — збуджено волав Майкл. — Що мені тепер робити?

Всі троє в подиві витріщилися на нього.

— Я вважаю, — мовила Джіл, — що його треба зняти з гачка. Дай-но я спробую.

Майкл простягнув їй рибину, що звивалася на волосіні. Джіл міцно схопила її, але вугор, сильно вигнувшись своїм мускулястим тілом, враз випорснув у неї з рук і забився під стіл. Майкл і Пітер кинулися за ним, а Керол стояла й аж за живіт бралася, регочучи.

— Я спіймав волосінь! — крикнув Майкл.

— Тягни його на палубу, — обізвався Пітер. — Там я вийму з нього гачок.

Нарешті вугра, що все ще шалено звивався, винесли на палубу, і Пітер міцно схопив його обома руками біля голови. Коли вугор, хапаючи повітря, широко роззявив рота, Пітер якось приловчився і, тримаючи його однією рукою, другою висмикнув гачок, що зачепився за щелепу.

Рибина одразу ніби обм'якла й перестала битися, і Пітер трохи розслабив пальці.

— Ну от, — сказав він. — Оце й усе, Майкле. Тепер можеш за нього братися. Ми за…

Вугор не схотів слухати, які у Пітера дальші наміри. Пружно вигнувшись, він раптом випорснув з рук, що тримали його, ковзнув по палубі і, перескочивши через борт, шубовснув у воду між «Норцем» і ліхтером.

Пітер глянув на свої порожні руки, потім перевів очі на Майкла.

— От жаль! — бідкався він. — Я не думав, що він такий сильний. Боюсь — нам тепер його не спіймати. Я сам винен: треба було держати міцніше.

Майкл якусь мить сумно дивився на смужечку води між суднами.

— Я, власне, навіть радий, що вугор знов у воді, — повільно мовив він. — Такий був гарний вугор. Мені не хотілося, щоб його засмажили.

Пітер спав міцно, але всю ніч бачив сни. І снились йому не скарби, а море. То йому ввижалися хвилі на сто футів заввишки, що шалено мчать на «Норця», а він злітає на їхній гребінь і падає в долину між ними з такою безтурботною легкістю, наче автомобільчик на американських ярмаркових гірках. А то йому снилося, що судно перевернулося, а він спокійно запевняє свою команду, що кораблі прекрасно плавають догори дном, і наказує всім сісти на кіль замість палуби. В останньому сні йому причувся якийсь неприємний стукіт у моторі — стук-стук, стук-стук-стук-стук. І Пітер враз прокинувся з думкою, що, мабуть, один з підшипників вийшов з ладу.

Але стукіт не припинявся і долинав крізь люк.