Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

на палубу, щоб приготувати все для заправки пальним. Коли чотири запасці каністри вишикувалися на молу, а Майкл взявся розмотувати довгий шланг від бака з водою, Пітер усівся на палубі і спробував підрахувати, яку відстань пройде «Норець» на повному запасі пального. Він вийняв олівець та блокнот і написав цілу колонку цифр. Пітер знав, що у бензиновому баку міститься близько шістнадцяти галонів[5]. У них було ще чотири каністри, місткістю по два галони кожна — отже, загалом все це становило двадцять чотири галони. Наскільки він міг визначити, на годину ходу катер витрачав близько одного галона, але сюди входив і час, проведений у шлюзах. Отож на годину безперервного ходу, мабуть, потрібно буде принаймні півтора галона, а це означає, що всього цього пального стане не більше, як на шістнадцять годин. Пітер не уявляв собі, де в дорозі можна буде заправитися пальним, і подумав, що з шістнадцятигодинним запасом починати таку подорож ризиковано. Треба спробувати, чи не роздобуде він ще кілька каністр на пристані, і, звичайно, доведеться повністю залити бак десь у Лондоні, до якого лишалося ще цілий день дороги.

Коли нарешті прибув продавець бензозаправної станції і почав відмикати склад, Пітер стрибнув на берег. Продавець кивком привітався з ним.

— Не чекав, що ви так швидко повернетеся, — сказав він. — Сподіваюсь, у вас все гаразд?

— Так, усе нормально. Катер іде добре. Просто нам набридло пливти проти води, і ми повернули за водою.

— До Лондона?

— Так.

— Шкода, що ваш татко не поведе катер на той бік., через морську протоку, — зауважив продавець. — Чудове суденце! Годиться для того, щоб по морю плавати. Тут, на річці, за водою і проти води шастає чимало різних суденець — і більших, і пишніше оздоблених, але я нізащо в світі не плавав би на жодному з них. А «Норець» — то інша річ! На ньому можна рушати куди завгодно, хоч яка негода — він витримає!

Пітерові було приємно почути таку думку від людини, котра добре знається на човнах, але своїх планів вік не виказав.

— От взяли б і перетнули Ла-Манш коли-небудь, — вів далі продавець. — На такому катері це зовсім неважко.

— Може, коли й спробуємо, — відказав Пітер. Раптом у голові йому сяйнула думка. — А яким курсом ви рушили б? — спитав він, прибравши безвинного вигляду. — Я хотів сказати, — куди б ви попливли?

— О, це так просто, — відповів продавець. — Збитися з дороги ви не можете. Виходьте з Тедінгтона саме тоді, коли приплив досягне найвищого рівня, і постарайтеся, щоб місто було у вас за кормою всю дорогу, до самого Нора. В Рамсгіті ви будете… скажімо… годин через десять чи одинадцять.

Пітер намотав собі це на вус.

— А потім як? — спитав він.

— Можна йти прямо через Ла-Манш, трохи на північ од Гудвінських мілин, але за сильного вітру то район ненадійний. На вашому місці я пройшов би через Гудвінські мілини вздовж узбережжя, але не дуже близько, а, скажімо, миль за дві від берега, бо інакше можна сісти на мілину. Години через дві ви добралися б до Південно-Гудвінського маяка неподалік від Форленда. Звідти вісімнадцять миль до порту Кале. Після війни я провів цим шляхом чимало суден. То були невеличкі баржі та інші дрібні суденця для Адміралтейства.

Пітер напружував мозок, силкуючись запам'ятати всі ці подробиці. Рамсгіт… Дві милі від берега… Південно-Гудвінськнй маяк… Вісімнадцять миль до Кале.

— А що за узбережжя по той бік протоки? — спитав він ніби між іншим. — Яке воно?

— Там узбережжя кращого й не треба! — відказав продавець. — Підете прямо вгору за милю від берега, — якщо, зірветься вітер, то неодмінно буде південно-західний ходовий. І майте на увазі, в разі негоди чи ще чого, там через кожні десять миль є порти — Гревелінс, Дюнкерк тощо. Отож, як перепливете Ла-Манш, там уже буде легко, мов па плесі, в Генлі.

Це були справді добрі новини.

— Треба буде помандрувати туди коли-небудь, — мовив Пітер. — А зараз ми хочемо заправитись і, якщо можна, дістати у вас кілька запасних каністр для пального.

Продавець почухав потилицю.

— Мабуть, на складі знайдеться кілька старих п'ятигалонних каністр. Вас це влаштує?

— Авжеж, — відповів Пітер. — Цілком влаштує. Нам досить буде двох таких каністр.

О пів на дев'яту «Норця» було повністю заправлено. Тепер з десятьма додатковими галонами можна було йти без поповнення пальним понад двадцять дві години. Пітер роздобув також каністру масла й бляшанку мастила. В останню хвилину він перевірив ящик з інструментами — чи все там є, що може знадобитись їм у дорозі. Майкл наповнив цистерни прісною водою і допоміг перенести на корму каністри з бензином. Проте було надто рано, щоб іти купувати рибальські снасті, — магазини ще зачинені, і Пітер порадив з цим зачекати — купляти десь далі, нижче по річці. Керол одяглася і разом з Джіл поприбирала в каютах, перемила посуд після сніданку і нашвидкуруч підмела підлогу.

— Мені пригадується, ти казав, ніби ми встановимо вахти, — зауважив Майкл, коли Пітер вивів «Норця» на середину річки і скерував його під арку саме у тому місці, де вирізьблена голова Ізіди прикрашала міст. — Ти казав, що я зможу стернувати вдень, бо твоя вахта триватиме всю ніч. Справді, тепер моя черга вести катер, а Джіл — управлятися з канатами. Вам з Керол належить зараз спати.

— Я згоден, — заспокоїв його Пітер. — Можеш вести катер. Я не від того, щоб трохи поспати.

І Пітер спустився в каюту, а Керол лишилася на палубі, задоволено гріючись під променями вранішнього сонця.

Пітер стомився дужче, ніж йому здавалося, і незабаром міцно заснув. Проспав він цілих п'ять годин і прокинувся тільки тоді, як Джіл увійшла й розбудила його, сказавши, що ленч ось-ось буде готовий. Глянувши в ілюмінатор, Пітер здивувався — вони були вже в Детчені, пройшовши добрих півдороги до Тедінгтона. Свіжий після сну Пітер хутко скочив з койки.

Як і передбачала Джіл, ленч