Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

Щоб наповнити шлюз, треба було спочатку опустити заставки на отвори в нижніх воротах, крізь які витікала вода. В деяких шлюзах було по дві донні заставки, в інших — по чотири. Кожну з них рухали з допомогою величезного колеса із спицями, яке треба було обертати доти, доки напрямний стрижень з білою головкою не підніметься до самого верху, а стрижень з червоною головкою не опуститься вниз. Заставки зачинялися як слід тільки тоді, коли всі білі головки опинялися на самому верху. Колеса ж часто дуже туго прокручувалися, і щоб повернути їх, треба було докласти чималих зусиль.

Опустивши донні заставки, треба було наповнити шлюз водою. А для цього повертати такий же ряд коліс біля верхніх воріт, доки червоні головки не піднімуться до самого верху. Важкі заставки відчиняли отвори внизу верхніх воріт, і вода, закипаючи шумовинням, крутячись біля стін у водовертях, ринула в шлюз. Потім наставали хвилини терплячого чекання, поки рівень води в шлюзі досягне рівня річки; аж тепер нарешті можна було відчиняти ворота. Вони теж були дуже важкі і часто ледве поверталися на завісах. Треба було упертися п'ятами в землю і щосили налягати на здоровенний важіль. Лише тоді величезні стулки воріт повільно поверталися, відкриваючи вхід для судна.

Але й це ще не був кінець, бо тільки-но судно пришвартовувалося всередині шлюзу, як треба було знову зачиняти верхні ворота й старанно опускати в них усі заставки. А потім, щоб випустити воду із шлюзу, слід було підняти заставки нижніх воріт. І коли катер нарешті повільно опускався разом з водою в шлюзі, нижні ворота теж треба було поступово відчиняти, щоб судно могло вийти в нижній б'єф.

І так роботи вистачало, а тут знов зупиняйся, причалюй ще раз, зачиняй ворота, морочся з тими заставками, ставлячи їх на місце, — все це здавалося Пітерові зайвим марнуванням часу й сил. Проте нічого не вдієш — доведеться виконувати всі операції якомога швидше й старанніше.

Пітер наказав Майклові повільно підвести катер до воріт так, щоб їм з Керол можна було видряпатися на них з носа. Потім «Норця» треба буде відвести назад, прив'язати до стовпів і чекати, поки шлюз наповниться і відчиняться ворота. Пітер перейшов на ніс і дав Майклові сигнал обережно посуватися вперед. Коли ніс катера був на відстані одного ярда від воріт, він підняв руку й крикнув: «Назад!». «Норець» зупинився, мало не доторкнувшись до шлюзової заставки.

— Чудово! — вигукнув Пітер. — А тепер, як тільки ми зійдемо, одведи катер назад.

Він підтягся на руках, переліз через верхню балку і, нагнувшися, подав руку й допоміг Керол вибратися на ворота.

— Всі заставки в дальшому кінці треба повертати доти, доки білі головки не опиняться на самому верху, — пояснив він. — Потім тут повернемо так, щоб червоні головки були вгорі. Тоді шлюз наповниться водою.

Обоє поспішили по стіні шлюзу попід величезним деревом до дальших воріт, де треба було зачинити тільки одну заставку. Потім помчали назад до верхніх воріт.

— Боже мій, яка це тяжка робота! — поскаржилася Керол, щосили налягаючи на одне з коліс. — Я не можу зрушити його з місця.

— Дайно я гляну. — Пітер підійшов до неї. — Ти ж не в той бік крутиш, — пояснив він.

Попід ворітьми завирувала вода — то струмінь ринув униз крізь отвір, що його тепер не затуляла заставка. Тоді Пітер взявся за колесо другої заставки. В міру того як він обертав його, вода в шлюз прибувала все швидше й швидше.

— Ну, як там? — гукнув Майкл. — Певно, вже досить?

— Ні, ще. — Пітер став по один бік шлюзу, а Керол велів лишатися по другий — Уприся п'ятами в землю, а спиною щосили налягай на край важеля. Коли шлюз наповниться водою, ворота відчиняться.

— Ну й длубалися ви цілу вічність, — зауважив Майкл, нарешті провівши «Норця» крізь відчинені ворота. — Це забере силу-силенну часу. Якщо з одним шлюзом так довго морочилися, то на решту доведеться витратити всю ніч. Тим паче, що на одну Керол ляже вся робота — тобі ж треба бути на катері. Може, мені краще не спати?

— Ні, — рішуче відповів Пітер і взяв носовий канат. — Тобі треба йти спати. Негайно! Зараз же! Мама була б невдоволена, що ти не спиш у такий пізній час.

«А хіба б вона була вдоволена, якби довідалась, що ти пливеш в море», — подумав Майкл, але розважливо промовчав.

— Ну, гаразд, я пішов, — сказав він, стримуючи позіхання, і повільно спустився сходами вниз.

Пітер і Керол зачинили ворота, поставили заставки на місце і по стіні перейшли до нижніх воріт шлюзу.

— Ну, от і все, — сказала Керол, коли вони, відчинивши заставки нижніх воріт, сперлися спинами на балку.

— Ні, не все, — відказав Пітер. — Нам треба лишити все так, як було. Я виведу катер із шлюзу, а ти зачиниш стулку воріт із свого боку, потім оббіжиш навколо і зачиниш цю стулку. А тоді залишиш тут одну червону головку вгорі, а на верхніх воротах — дві червоні головки вгорі. І не доторкайся до заставок, поки ворота не зачиняться. Я підведу катер впритул до берега, щоб ти могла забратися на борт. А тепер штовхай сильніше. Отак! Шлюз відчиняється.

Загалом на проходження Кліського шлюзу, рахуючи з того моменту, коли Керол повернулася на катер, згаяли тридцять п'ять хвилин.

— Сподіваюся, до наступного шлюзу плисти не менше години, — мовила Керол, відсапуючись.

— На жаль, на таке щастя не сподівайся. Найбільше — три хвилини. — Пітер пильно дивився вперед, намагаючись визначити напрям між густими деревами, що росли купами на обох берегах. — Глянь, його вже видно — ліворуч від того вогника.

Керол зітхнула.

— А після цього?

— Після цього до наступного, мабуть, буде з годину ходу, —